28 жовтня 2024 рокусправа № 380/8671/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови, оформлене листом від 09.04.2024 за №10015-9876/Д-52/8-1300/24 ОСОБА_1 , у переведенні з пенсії, яка призначена по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за вислугу років на підставі п.«б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії, яка призначена по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за вислугу років на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 01.01.2024 року, та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 року у справі 380/22974/23 та раніше виплачених сум.
Ухвалою від 26.04.2024 відкрите спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, пенсія була встановлена з 22.08.2023 по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
26 березня 2024 року звернувся із заявою та відповідними документами до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії по інвалідності на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 09.04.2024 за № 10015-9876/Д-52/8-1300/24 відмовило позивачу у призначенні (переведенні) пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" через не відповідність вимогам (недосягнення 45 річного віку та 25 років страхового стажу із них не менше 12 років 6 міс - військова служба).
Стверджуючи, що відповідач неправильно застосовує ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та просить задовольнити позов.
Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти позову, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності з 01 вересня 1989 року.
Згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 , а саме розрахунку вислуги років на пенсію, вислуга років ОСОБА_1 станом на момент виходу па пенсію складає 17 років 8 місяців та 21 день. Також, на день звільнення зі служби в органах МВС позивачу виповнилось 38 повних років. З 01.09.2013 позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії відповідно до Закону - 1054. З 22.08.2023 позивача, на підставі заяви, переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону - 2262. Дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо повторного переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону - 2262 позивачем не оскаржувались.
Згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-»д", "з" статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених У частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України. Зважаючи на наведені вище обставини, підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до п. "б" ст. 12 Закону № 2262, відсутні.
Щодо частини позовних вимог позивача провести перерахунок та виплату його пенсії з урахуванням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 року у справі №380/22974/23 зазначив, що така вимога є передчасною.
Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, та отримує з 22.08.2023 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
26 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою та відповідними документами до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 09.04.2024 року за № 10015-9876/Д-52/8-1300/24 відмовило у переведенні, мотивуючи наступним:
«…Згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону №2262 пенсія за вислугу років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-»д", "з" статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених У частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Вас звільнено з посади старшого інспектора-чергового відділу внутрішніх справ Гродоцького РОВД Львівської області з 01.09.1989 (38 років). Вислуга років на день звільнення становить 17 років 08 місяців 21 день
Враховуючи вищезазначене, підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до п. "б" ст. 12 Закону № 2262, відсутні… ».
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відтак, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначені види, порядок та умови призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ в редакції, на час прийняття закону право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу та особи середнього, старшого і вищого складу органів внутрішніх справ, які звільнені зі служби за віком, у зв'язку із хворобою, скороченням штатів або обмеженим станом здоров'я і на день звільнення досягли 45-річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Законом України Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 4 липня 2002 року №51-IV (далі Закон - №51-IV), який набрав чинності 31.07.2002, внесено зміни, зокрема до пункту «б» статті 12, згідно яких право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 №3591-IV (далі Закон - №3591-IV), який набрав чинності 29.04.2006, внесені зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями.
Так, статтю 12 зазначеного Закону викладено в іншій редакції, зокрема пункт «б» цієї статті передбачає, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Таким чином, редакція пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ змінювалась, змінюючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 року у справі № 554/2032/17, від 28.05.2019 року у справі № 404/8137/13-а та від 30.01.2018 року у справі №539/3872/14-а застосуванню підлягає Закон № 2262 в редакції, чинній на момент виникнення права на призначення пенсії, а не в редакції, чинній на момент призначення пенсії.
Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак 45-річного віку досяг 29.04.1996, після звільнення з військової служби.
З 01.01.1996 по 21.11.1996 пункт «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ діяв за редакцією згідно з якою військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років при наявності інших обов'язкових показників.
Суд зауважує, що на час звільнення позивача зі служби перша редакція закону та станом на час його звернення (26.03.2024) до відповідача для вчинення дій для призначення пенсії діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ, згідно якої право на пенсію за вислугу років мали особи, які на день звільнення досягли 45-річного віку.
При цьому, позивач на час звільнення зі служби не досяг 45-річного віку.
Щодо наявності страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба з врахуванням досягненням на день звільнення зі служби 45-річного віку, як це передбачено Законом №3591-IV, суд зазначає наступне.
Як вже вище зазначено, на момент звільнення зі служби позивача, його вислуга років становить 18 років 08 місяців 13 днів.
З огляду на те, що на час звільнення, позивач не мав необхідного страхового стажу 25 років, він не набув права на призначення пенсії у відповідності до Закону №3591-IV.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 року у справі № 640/25383/19.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки позивач на час звільнення не досяг 45-річного віку та не мав необхідного страхового стажу 25 років, як це передбачено Законом №3591-IV, такий не набув права на призначення пенсії на підставі пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ.
При цьому, посилання позивача на правові висновки, викладені Верховним Судом України у постановах від 10 лютого 2015 року у справі № 21-630а14, від 01 липня 2014 року у справі №21-244а-14, від 16 липня 2019 року у справі № 686/651/17 та від 30 січня 2018 року у справі № 539/3872/14-а не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, оскільки у зазначених справах та у даній справі обставини є різними.
У зазначених справах № 21-630а14, № 21-244а-14, № 686/651/17, № 539/3872/14-а позивачі на час набуття права на пенсію на підставі пункту «б» статті 12 Закону № 2262 (на час досягнення 45-річного віку) мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становила військова служба або служба в органах внутрішніх справ, а у даній справі №380/18343/23 позивач на час виникнення права на призначення пенсії не мав загального трудового стажу 25 календарних років.
За приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб'єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов'язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 3 КАС України.
За правилами ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір позивачу не відшкодовується.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМорська Галина Михайлівна