01 листопада 2024 року Чернігів Справа № 620/11751/24
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.;
- зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.;
- зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи зі спливу 3-х місячного терміну надходження виконавчого листа до моменту виконання виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.;
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виконавчий лист у справі №760/16748/22 перебуває на виконанні в органах Державної казначейської служби України, однак до цього часу рішення суду залишається не виконаним. Вказує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, порушив вимоги ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI, тобто не виконав рішення суду в межах граничних строків виконання виконавчих документів, що свідчить про бездіяльність відповідача при виконанні рішення суду щодо стягнення на користь позивача грошових коштів.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що Казначейство з моменту надходження пакету документів у справі № 760/16748/22, зокрема, заяви стягувача та виконавчого листа вживає усіх передбачених законодавством заходів щодо виконання виконавчого листа, однак встановлений Верховною Радою України у законі про державний бюджет обсяг коштів не дозволяє здійснити відшкодування шкоди на користь позивача у 2024 році. Вказує, що у позивача відсутні правові підстави для заявлення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення у справі № 760/16748/22 відповідно до частини першої статті 5 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки ця норма права не є застосовною до спірних правовідносин. Зазначає, що покладення обов'язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 09.09.2024 у задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням сторін у справі було відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з заявою від 26.02.2024 (вх. № Б-11-681 від 04.03.2024) про виконання виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 15.11.2023 по справі № 760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.
Листом Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 04-01.3-10/2983 від 21.03.2024 заява позивача з доданими документами була направлена на виконання до Державної казначейської служби України.
Державна казначейська служба України листом від 05.04.2024 № 5-11-11/7359 повідомила позивача з 27.03.2024 у казначействі обліковується виконавчий лист Солом'янського районного суду м. Києва від 15.11.2023 по справі № 760/16748/22, а питання щодо перерахування коштів розглядається в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше зазначеного виконавчого листа.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з пунктами 47, 48 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
Суд зазначає, що на територіальні органи Державної казначейської служби України покладено обов'язок виконати рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а у разі неможливості виконання рішення суду протягом двох місяців, обов'язок виконати таке рішення має Державна казначейська служба України у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей шляхом безспірного списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень у порядку черговості надходження виконавчих документів.
Виконавчий лист Солом'янського районного суду м. Києва від 15.11.2023 по справі № 760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп був взятий на облік Державною казначейською службою України та перебуває у черзі на виконання з 27.03.2024.
Станом на час звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду виконавчий лист Солом'янського районного суду м. Києва від 15.11.2023 по справі № 760/16748/22 не виконано.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року є частиною національного законодавства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якою висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Порушення цього правила буде свідчити про порушенням права па справедливий суд.
Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року в справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вилинути на права заявника, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судовою розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також в рішенні Європейського суду з прав людини «Гордєєви і Гурбик проти України» від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Тобто строк, визначений пунктом 48 Порядку № 845 для перерахування коштів стягувачу був порушений ДКС України. За таких обставин, тривала бездіяльність Державної казначейської служби України носить протиправний характер.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 23.01.2020 (справа №818/1770/17), 07.02.2020 (справа №818/597/17), 04.03.2020 (справа № 809/1330/17).
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи зі спливу 3-х місячного терміну надходження виконавчого листа до моменту виконання виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп., то суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про гарантії.
Таким чином, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок № 845 передбачають право стягувача на нарахування компенсації в розмірі 3% річних від несплаченої суми винятково після виконання рішення суду та на підставі нарахування, здійсненого державним виконавцем.
При цьому, законодавством чітко передбачено, що виплаті компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів передує заява стягувача.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що після виконання рішення суду, що передбачає стягнення коштів з держави, проведення перерахування таких на рахунок стягувача, відповідач повинен прийняти рішення про виплату компенсації, розрахунок якої проводиться виходячи з дати надходження виконавчих документів та дати перерахування коштів, на їх виконання.
Станом на момент розгляду цієї справи перерахування коштів позивачу на виконання постанови рішення суду у справі № 760/16748/22 Державною казначейською службою України ще не проведено, а тому відсутні правові підстави для прийняття рішення про виплату компенсації.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання компенсації на момент розгляду справи відповідачем ще не порушене, а тому правові підстави для його захисту відсутні.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі № 826/7444/16, оскільки остання прийнята за іншого правового регулювання, а саме редакції пункту 50 Порядку № 845, який не передбачав подання стягувачем заяви про виплату компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів та безпосередню виплату таких коштів.
Наведене обумовлює ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи зі спливу 3-х місячного терміну надходження виконавчого листа до моменту виконання виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп. з огляду на їх передчасність.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн, суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Так, позивач зазначає, що заподіяна йому моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення його прав, що викликало у відчуття приниження, образи, незахищеності, безнадійності, тривале невиконання рішення суду відповідачем порушує звичний спосіб життя, адже вимагає неодноразового звертатися до відповідача із листами, а в подальшому і з цим позовом до суду, посилається на виявлення у нього при медичному обстеженні ряду захворювань, важку хворобу матері.
Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду.
Разом з тим, що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 30000,00 грн., то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, та не надано будь-якого розрахунку, а тому, виходячи з меж розумності, зважаючи на розмір заборгованості за виконавчим листом, що пред'явлений до виконання, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн., а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у невиконанні виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.; зобов'язання Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.; стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 3000,00 грн.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у невиконанні виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.
Зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого листа у справі №760/16748/22 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.
Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 3000,00 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01.11.2024.
Суддя Наталія БАРГАМІНА