31 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/7088/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши в письмовому провадженні заяву Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 440/7088/22 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Клопотання позивача про встановлення судового контролю - залишити без задоволення.
25 жовтня 2024 року через підсистему "Електронний суд" надійшла заява Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 440/7088/22, відповідно до якої просив:
змінити спосіб і порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду на підставі якого видано виконавчий лист № 440/7088/22 від 14.07.2023, а саме: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь стягувача, ОСОБА_1 заборгованість по виплаті в розмірі 11 566,00 грн;
розгляд справи проводити без участі представника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Суд враховує, що до заяви долучена Квитанції № 1938454 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, а також докази направлення позивачу даної заяви поштовим зв'язком.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року заяву призначено до судового розгляду на 31 жовтня 2024 року.
30 жовтня 2024 року через підсистему "Електронний суд" надійшли заперечення представника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на заяву про зміну порядку та способу виконання рішення суду, відповідно до якого просив заяву залишити без задоволення, а її розгляд проводити без його участі.
Згідно з частинами першою та другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Враховуючи положення пункту 10 частини 1 статті 4, частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відсутність перешкод для розгляду заяви у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати заяви в порядку письмового провадження.
Надаючи оцінку заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд дійшов висновку, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Згідно повідомлення боржника /зв.а.с. 139/, рішення суду виконано в межах компетенції та здійснено розрахунок недотриманих коштів на виконання судового рішення у розмірі 11566,00 грн.
Тобто, відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати позивачу суму перерахованої допомоги у відповідності до рішення.
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по допомозі і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення суду має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по допомозі позивачу.
Розрахунок належної позивачу до виплати суми допомоги судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення із зобов'язання здійснити нарахування та виплату допомоги до 5 травня за 2022 рік на стягнення конкретної суми цієї заборгованості, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі №490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті. Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а".
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 440/7088/22.
При цьому, суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, не знаходяться на його рахунках.
Фактичне (у повному обсязі) виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до Порядку № 1165. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачці як внутрішньо переміщеній особі.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними аргументи головного державного виконавця, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у цій справі.
При цьому, суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по допомозі не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по допомозі, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 24.07.2023 справа №420/6671/18.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про заміну способу і порядку виконання судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Заяву Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 440/7088/22 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.
Головуючий суддя І.Г. Ясиновський