Справа № 420/26962/24
31 жовтня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А. розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки при призначенні позивачу пенсії за віком;
- зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 06.08.2024 року розрахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2021-2023 роки з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а до 06.08.2024 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років. 14.08.2024 р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про застосування для розрахунку пенсії середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, жодної відповіді позивач не отримала.
Вказані дії відповідача стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
18.09.2024 року на електрону адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з позовом з підстав, викладених у відзиві.
Також, відповідач зазначив про порушення шестимісячного строку звернення до суду позивачем, що в свою чергу є порушенням приписів ст.122 КАС України, з підстав чого позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до статті 240 КАС України.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
Також ухвалою суду від 02.09.2024 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду в строк для надання відзиву належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 01.12.2011 року отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
06.08.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії шляхом переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила при призначенні йому пенсії за віком її розрахунок провести із урахуванням середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» тобто за 2021, 2022 та 2023 роки.
Відповідачем не було надано відповіді позивачу на її звернення.
Так, згідно рішення 951390108243 від 12.08.2024 року про перерахунок пенсії (вид перерахунку перехід з виду на вид) позивача з 06.08.2024 року переведено на пенсію за віком на підставі Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", обчислену при страховому стажі 37 років 0 місяців 11 днів, середньомісячній заробітній платі 26 293,01 грн, та її розмір становить 9893,68 грн.
Згідно алгоритму розрахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , при розрахунку пенсії за віком застосований показник середньої заробітної плати (доходу) за 2014-2016 роки, тобто за три роки, що передували призначенню пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини другої статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з пунктами 2, 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.
Водночас частина третя статті 45 Закону №1058-IV встановлює, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Системний аналіз зазначених вище норм законодавства свідчить, що частина третя статті 45 Закону №1058-IV встановлює порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Суд звертає увагу, що позивачу було призначено пенсію за вислугу років 23.12.2024 року, а для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернулась вперше 22.05.2024 року.
Статтею 7 Закону № 1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Згідно з пунктом 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) з подібними правовідносинами (територіальне управління ПФУ замість призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV здійснило переведення позивача з пенсії за вислугу років, призначеної за ст. 55 Закону № 1788-XII як робітнику локомотивних бригад, який забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті), у якій Верховний Суд України зробив висновок, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Якщо ж особі було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при досягненні пенсійного віку особа виявила бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, слід вважати, що за призначенням пенсії згідно Закону № 1058-IV особа звертається вперше, і має місце саме призначення пенсії за віком, а не у зв'язку з переведенням згідно ч. 3 ст. 45 указаного Закону, тому показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 14.02.2018 у справі N 465/5246/17, від 23.10.2018 у справі N 334/2653/17, від 13.12.2018 у справі N 185/860/17, від 06.02.2019 у справі № 333/1856/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, якщо особа отримувала пенсію за іншим Законом, звертається за призначенням пенсії згідно із Законом України № 1058-IV, показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом N 1058-IV.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість використання відповідачем обраного механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а тому при обчислені пенсії необхідно було застосувати розмір середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком, як того вимагає частина 2 статті 40 Закону № 1058-ІV.
Таким чином суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо не застосування заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки при призначенні позивачу пенсії за віком є протиправною.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачу з 06.08.2024 року розрахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2021-2023 роки з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер'їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Polandу). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania).
З огляду на вищезазначене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано платіжну інструкцію №64 від 23.08.2024 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211,20 грн.
Таким чином з урахування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 1211,20 грн. сплаченого позивачем з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Керуючись вимогами ст.ст.2,6-11,12,77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не застосування заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 06.08.2024 року розрахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком за 2021-2023 роки з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя Іванов Е.А.