31 жовтня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/5712/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною дією ІНФОРМАЦІЯ_1 у взятті на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який 10.04.2012 року був виключений з військового обліку за віком;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.04.2012 позивача виключено з військового обліку за віком на підставі статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується записом у військовому квитку НОМЕР_2 . Разом з тим, 24.07.2024 згідно сформовано військово-облікового документу Резерв + в категорії обліку позивач значився, як військовозобов'язаний. Звернувшись до відповідача з проханням здійснити процедуру внесення до свого військового квитка штрих-коду про виключення з військового обліку та внесення даних в електронний ресурс РЕЗЕРВ НОМЕР_3 , позивач отримав відмову згідно якої, відповідно до приписів ст. 28 ЗУ №2232, чинних станом на 24.07.2024 року, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним. Позивач вважає дії щодо його взяття на військовий облік протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву ( а.с.32-37), в якому просив відмовити в задоволенні вимог, зазначивши, що посадові та службові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позивач повинен перебувати на військовому обліку і виконувати свій обов'язок відповідно до Конституції України та її законів.
Позивачем подано відповідь на відзив ( а.с.38-40).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 виключений з військового обліку 10.04.2012 року ІНФОРМАЦІЯ_5 по досягненню граничного віку перебування у запасі, про що свідчать штампи у військовому квитку (а.с.18).
24.07.2024 згідно сформовано військово-облікового документу Резерв + категорії обліку позивач значився, як військовозобов'язаний ( а.с.41).
Позивач звернувся до відповідача із скаргою від 24.07.2024 щодо виключення його з військового обліку та проставлення відмітки у військовому квітку ( а.с.11).
Листом відповідача від 22.08.2024 ( а.с.6) повідомлено позивача, що відповідно до приписів ст. 28 ЗУ №2232, чинних станом на 24.07.2024 року, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII)
За приписами частин третьої, дев'ятої статті 1 Закону №2232-XI військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 33 Закону №2232-XI військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За пунктом 2 частини першої, частини шостої статті 37 Закону №2232-XI взяттю на військовий призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Згідно з пунктом 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Відповідно до положень ч.ч.12,4 ст. 28 Закону №2232-XI ( в редакції чинній станом на 10.04.2012 - час внесення до військового квітка позивача штампу про виключення з військового обліку) запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд:
рядовий склад - до 40 років;
сержантський і старшинський склад:
сержанти і старшини - до 45 років;
прапорщики і мічмани - до 50 років.
Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Водночас положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, зазнавало змін.
Так, Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.
При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Таким чином, у зв'язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
Щодо приписів частини першої статті 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Відтак, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.
Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що наявність у військово-обліковому документі (військовому квитку) позивача запису про виключення останнього з військового обліку не має правового значення для правильного вирішення цього спору з огляду на застосування чинних на момент виникнення спірних правовідносин норм, а саме липень 2024 року. Водночас станом на 10.04.2012 (внесення запису про виключення з обліку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі не існувало.
Оскільки позивач не має права на виключення з військового обліку у зв'язку з недосягненням граничного віку перебування у запасі, відсутні підстави для виключення позивача із військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів .
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН