ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" жовтня 2024 р. справа № 300/6394/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом, з урахування заяви про уточнення змісту позовних вимог, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №091630020829 від 26.07.2024 про відмову у перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи в колгоспі імені Дзержинського з 01.09.1981 по 30.08.1983 до страхового стажу та повторно розглянути заяву від 20.07.2024 про перерахунок пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії з врахуванням стажу роботи в колгоспі. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Львівській області від 26.07.2024 №091630020829 позивачці відмовлено в перерахунку пенсії, у зв'язку із тим, що в довідці архівного відділу №4 Івано-Франківської районної державної адміністрації від 29.04.2024 №734/01-20 не зазначено дані про мінімум та кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів. ОСОБА_1 вважає таке рішення протиправним, оскільки надані нею документи підтверджують період роботи в колгоспі імені Дзержинського. Крім того, зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, які зазначені в трудовій книжці, оскільки працівник не може нести відповідальність за правильність ведення трудової книжки, а недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Ухвалою суду від 30.08.2024 виправлено описку в ухвалі від 26.08.2024.
06.09.2024 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначила, що за принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, яким було прийнято рішення від 26.07.2024 №091630020829 про відмову у перерахунку пенсії. Підставою для відмови слугувало те, що під час розгляду документів, не зараховано періоди роботи в колгоспі імені Дзержинського з 01.09.1981 по 30.08.1983, оскільки у наданій довідці не зазначено про фактично відпрацьовану кількість трудоднів та встановлений мінімум трудової участі у колгоспі. У наданій позивачкою архівній довідці від 29.04.2024 №734/01-20 зазначено, що згідно архівного витягу з протоколу №10 засідання правління колгоспу ім. Дзержинського від 14.09.1981 ОСОБА_1 прийнято на роботу в колгосп різноробочою, у трудовій книжці позивачки зазначено протокол №9 від 03.09.1981. Також у архівній довідці вказано, що в протоколі №10 від 30.08.1983 засідання правління колгоспу ім. Дзержинського інформація про звільнення з роботи ОСОБА_1 відсутня. Відтак, рішення про відмову в зарахуванні спірного періоду з 01.09.1981 по 1983 є правомірним.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 09.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник зазначає, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком з 28.06.2024. 20.07.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою про перерахунок пенсії . Рішенням ГУ ПФУ в Львівській області від 26.07.2024 №091630020829 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії. Представник звертає увагу, що у архівній довідці зазначено інформацію, згідно із архівним витягом з протоколу №10 засідання правління колгоспу ім. Дзержинського від 14.09.1981 ОСОБА_1 прийнято на роботу в колгосп різноробочою, відповідно до архівного витягу з протоколу №5 засідання колгоспу ім. Дзержинського від 30.04.1982 заяву позивачки задоволено та видано направлення на навчання до Харківського юридичного інституту. Також у архівній довідці зазначено, що в протоколі №10 від 30.08.1983 засідання правління колгоспу ім. Дзержинського інформація про звільнення з роботи відсутня. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії, а саме у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1981 по 30.08.1983, оскільки в наданій довідці від 29.04.2024 №734/01-20 не зазначено дані про встановлений мінімум та кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, та відзив на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 20.07.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 було направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 26.07.2024 №091630020829 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки в наданій довідці від 29.04.2024 №734/01-20 не зазначено дані про встановлений мінімум та кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів (а.с.4-5).
Позивачка, не погоджуючись з даною відмовою відповідача-2, звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 4 Закону України 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 14 року по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною другою статті 56 цього Закону при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З огляду на положення частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Як свідчать матеріали справи, зокрема оскаржуваним рішенням, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області позивачці не було зараховано до страхового стажу період трудової діяльності в колгоспі імені Дзержинського, оскільки в наданій довідці від 29.04.2024 №734/01-20 не зазначено дані про встановлений мінімум та кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1981, вчинено запис №1 від 01.09.1981 про прийняття на роботу в колгосп імені Дзержинського на підставі протоколу №9 від 03.09.1981 та запис №2 від 30.08.2023, який вчинений на підставі протоколу №9 від 30.08.1983 про звільнення з роботи у зв'язку із направленням на навчання (а.с.9). Дані записи скріплені печаткою колгоспу імені Дзержинського та підписом посадової особи колгоспу (а.с.9).
Крім того, у матеріалах справи наявна архівна довідка від 29.04.2024 №734/01-20, в якій зазначено, що протоколом №10 вирішено ОСОБА_1 прийняти на роботу в колгосп різноробочою після закінчення 10 класу, та відповідно до архівного витягу з протоколу №5 засідання колгоспу ім. Дзержинського від 30.04.1982 задоволено заяву позивачки та видано направлення на навчання в Харківський юридичний інститут (а.с. 11).
З аналізу трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.09.1981 та архівної довідки від 29.04.2024 №734/01-20, яка видана Архівним відділом Івано-Франківської районної державної адміністрації, судом встановлено, що інформація про встановлений мінімум та кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів відсутня.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд наголошує, що позивачка фактично опинилася в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Проте, суд звертає увагу на те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, відповідачами не доведено, що позивачка, як працівник колгоспу, без поважних причин не виконувала встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
З наведеного суд виснує, що спірний період роботи в колгоспі ім. Дзержинського з 01.09.1981 по 30.08.1983 має бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.07.2024 № 091630020829 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого позивачці відмовлено в перерахунку пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача-2 прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо перерахунку пенсії позивачки, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 20.07.2024, зарахувавши оспорюваний період, та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1090,08 (90%) грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 22.08.2020.08.2024, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №091630020829 від 26.07.2024 про відмову у перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська область, 79000) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи в колгоспі імені Дзержинського з 01.09.1981 по 30.08.1989 до страхового стажу та повторно розглянути заяву від 20.07.2024 про перерахунок пенсії, з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська область, 79000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1090,08 грн (одна тисяча дев'яносто гривень вісім копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.