про повернення позовної заяви
01 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/19318/24
категорія 105000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Токарева М.С., розглянувши позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ(м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач 07 жовтня 2024 року звернувся до суду з позовом у якому просить:
- визнати протиправною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сладь Т.П. від 01.08.2024 ВП № 71959571 про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн.;
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сладь Т.П. від 01.08.2024 ВП № 71959571 про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн.
Ухвалою від 14.10.2024 було визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду нової заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали позивачем було подано клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду у якому з посиланням на постанову Верховного суду від 24.07.2023 у справі №200/3692/21 зазначає, що якщо первісне звернення до суду з позовною заявою відбулося у межах передбачених законом строках, а повторне подання відбулося упродовж розумного строку після отримання ухвали про повернення первісної позовної заяви, суд зобов'язаний поновити строк на подачу позовної заяви, та відкрити провадження по справі. Окрім того слід зазначає, що причиною повернення позовної заяви була затримка у фінансуванні ГУ ПФУ, що є поважною причиною для пропуску строку на апеляційне оскарження.
Надаючи оцінку доводам позивача суд виходить з наступного.
підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі №200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N°17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Знову ж таки, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Вирішуючи питання поновлення строку, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не е абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого е право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (N°32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява N°45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява N°23436/03).
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Слід наголосити, що Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 у справі №200/3692/21 та в ухвалі від 22.03.2023 у справі №640/9792/20 дійшов висновку, що невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на звернення до суду заявником не зазначено, жодного доказу на підтвердження поважності пропуску строку не надано, тому суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Така позиція суду грунтується на правових позиціях Верховного Суду викладених у постановах від 08 серпня 2024 року у справі №620/15447/23 та від 09 жовтня 2024 року у справі №160/32822/23.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ(м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.С. Токарева