31 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6340/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у не звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), та зобов'язання розглянути, з урахуванням висновків суду, рапорт щодо звільнення зі служби із Збройних Сил України в запас з підстав, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 .
У зв'язку із сімейними обставинами (перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років), з метою звільнення з військової служби позивач звернувся до командира із рапортом та пакетом документів на підтвердження існування підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент подання рапорту).
Листом від 15.05.2024 відповідач відмовив позивачу у звільненні його з військової служби у зв'язку із ненаданням документів про те, що діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебувають на утриманні їх батька ОСОБА_4 .
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не звільнення його з військової служби та зазначає, що аналіз підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ свідчить про те, що законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.
Комісією Щуринського старостинського округу проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача, про що складено акт від 09.02.2024, яким підтверджується, що позивач проживає однією сім'єю зі своєю дружиною, їхньою спільною дитиною, падчерицею та пасинком, всі особи перебувають на повному матеріальному та фінансовому забезпеченні ОСОБА_1 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим Управлінням соціального захисту населення Луцької райдержадміністрації, позивач є батьком багатодітної сім'ї. На підставі викладеного, рішення відповідача про відмову у звільненні позивача є протиправним.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 27).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 36-40) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні, з огляду на відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент подання рапорту).
Вказує, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , має право на участь у вихованні дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за умови проживання однією сім'єю. Проте, до рапорту позивач не подав доказів на підтвердження того, що ці діти не перебувають на утриманні їх батька ОСОБА_4 , та що вони не мають батька, діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 12.02.2024 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується записами у військовому квитку (а. с. 5-7).
Позивач звертався до командира із рапортом та пакетом документів про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років (а. с. 20).
З доданих до рапорту документів вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 14.10.2022 (а. с. 13). Позивач проживає у власному будинку по АДРЕСА_1 , де зареєстровані також дружина ОСОБА_5 , падчериця ОСОБА_2 , пасинок ОСОБА_3 , донька ОСОБА_6 , про що надано довідку про склад сім'ї (а. с. 18), підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а. с. 14-16), посвідченням (а. с. 17). В акті обстеження матеріально-побутових умов від 09.02.2024 (а. с. 19) зазначено, що дружина знаходиться в декретній відпустці по догляду за малолітньою дитиною, всі особи перебувають на повному матеріальному та фінансовому забезпеченні ОСОБА_1 .
Листом від 15.05.2024 № 2551/1 командир ВЧ НОМЕР_1 повідомив позивача про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби. При цьому, зазначено, що жодних документів про те, що діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебувають на утриманні їх батька ОСОБА_4 до рапорту не надано (а. с. 21).
Отже, у цій справі спір між сторонами виник щодо наявності фактичних та правових підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно із преамбулою Закону № 2232-ХІІ цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За приписами частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби (абзац третій частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Визначальними для вирішення цього спору є встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
За приписами частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України) при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд погоджується із доводами відповідача про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , має право на участь у вихованні падчерки ОСОБА_2 та пасинка ОСОБА_3 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо утримання цих дітей у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Судом встановлено, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав доказів на підтвердження того, що падчерка ОСОБА_2 та пасинок ОСОБА_3 не перебувають на утриманні їх батька ОСОБА_4 , та ці діти не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати.
Вказані обставини зазначено відповідачем як підстава для відмови у задоволенні поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби.
Отже, суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаним рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання рапорту), та суд доходить висновку щодо правомірності відмови відповідача з підстав її відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Такі висновки суду у цій справі узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, у відповідача були відсутні правові та фактичні підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання рапорту), оскаржувані у цій справі дії відповідача є правомірними та такими, що вчинені відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв'язку із чим у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог належить відмовити.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх