м. Вінниця
31 жовтня 2024 р. Справа № 120/12957/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Представник Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятої постанови про накладення адміністративного штрафу у розмірі 5100 грн у межах виконавчого провадження № 73744418, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого судом у справі № 120/7468/22 грн. Зокрема, наголошує, що відповідачем не враховано обставин справи, що унеможливлюють виконання судового рішення.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Так, зауважив, що позивачем не вчинено дій на виконання рішення суду. Зокрема, на усі вимоги державного виконавця Липовецькою міською радою були надані відповіді аналогічно змісту.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій повторно наголошує на відсутність можливості виконання рішення суду.
Ознайомившись з наявними матеріалами, суд встановив так обставини справи.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.12.2022 року у справі № 120/7468/22 адміністративний позов задоволено. Зокрема, зобов'язано Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на внутрішньогосподарську осушну мережу на локальних системах колишніх Лозуватської та Лукашівської сільських рад Липовецького району у вигляді закритої осушувальної мережі (закриті збирачі (колектори) довжиною 12,05 км, осушувальні (дрени) довжиною 13,95 км), споруди на закритій осушувальній мережі (колодязі, гирла та інші) - 22 шт. (с. Лозувата); закритої осушувальної мережі (закриті збирачі (колектори) довжиною 18,812 км, осушувальні (дрени) довжиною 58,539 км), споруди на закритій осушувальній мережі (колодязі, гирла та інші) - 48 шт. (с. Лукашівка).
Вказане рішення залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 120/7468/22.
11.08.2023 року видано виконавчий лист у цій справі.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.01.2024 року на підставі вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 73744418 та, зокрема, божника зобов'язано надано обґрунтовану відповідь та документальне підтвердження виконання рішення суду протягом 10 робочих днів з дати відкриття виконавчого провадження.
Так, Липовецькою міською радою Вінницького району Вінницької області листом від 25.01.2024 року № 02-42/96 повідомлено, що Липовецькою міською радою вживалися відповідні заходи направленні на набуття права власності на внутрішньогосподарську осушну мережу на локальних системах, а саме - направлено звернення на міського голову Вінницької міської ради. Однак, на вказане звернення повідомлено, що для проведення реєстрації права власності відсутні правові підстави.
Надалі, державним виконавцем винесено вимоги від 29.01.2024 року, 11.03.2024 року у яких вказано на необхідність Липовецькій міській раді Вінницького району Вінницької області у встановлений надати документальне підтвердження вчинених дій, спрямованих на набуття права власності.
Разом з тим, листами Липовецької міської ради вказано, що на землях колишньої Лозуватської та Лукашівської сільської ради, меліоративні системи, закриті осушувальні мережі відсутні.
Окрім того, 05.09.2024 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено вимогу щодо надання позивачем документального підтвердження щодо повного та фактичного виконання рішення суду із зазначенням кінцевого строку 18.09.2023 року.
Листом Липовецкої міської ради від 18.09.2024 року вказано, що з метою виконання рішення суду необхідно отримати Витяг з Державного земельного кадастр. Разом з тим, замовити вказаний витяг не представляється можливим, оскільки міській раді не відоме місце розташування меліораційних мереж.
У зв'язку із відсутністю документального підтвердження виконання рішення суду державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 73744418 винесено постанову про стягнення штрафу. яким за невиконання рішення суду без поважних причин до Липовецької міської ради застосовано штраф у розмірі 5100 грн.
Не погоджуючись з вказаною постанов, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Статетю19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За змістом ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частиною 1-3 ст. 63 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Поважними в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, божником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 року по справі № 640/11079/19, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.
Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, слід з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.
У цьому контексті варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання, сам по собі не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до ст. 75 Закону № 1404-VIII.
Так, поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Як свідчать матеріали справи, як на підставу невиконання рішення у встановлений строк, позивач посилається на те, що на землях колишньої Лозуватської та Лукашівської сільської ради, меліоративні системи, закриті осушувальні мережі (закриті збирачі, колектори, осушувальні дрени, споруди на закритій осушувальній мережі відсутні. Відповідно, за відсутності вказаних об'єктів Липовецька міська рада позбавлена можливості вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на внутрішньогосподарську осушну мережу.
Так, розпорядженням міського голови Липовецької міської ради від 17.10.2022 року №162-р було створено робочу групу з виявлення та проведення обстеження внутрішньогосподарської меліоративної системи з об'єктами інженерної інфраструктури.
Відповідно до Акту №1 від 19.10.2022 року, з виявлення та проведення обстеження внутрішньогосподарської меліоративної системи з об'єктами інженерної інфраструктури, на землях колишньої Лукашівської сільської ради, робочою групою було здійснено обстеження та встановлено, що за межами села Нападівка (яке входило до складу Лукашівської сільської ради) розрита траншея, яка імовірно призначалась для укладення трубопроводів. Вказана площа не використовується, заросла багаторічними бур'янами та чагарниками, інших споруд (колодязі, гирла та інші) не виявлено. За межами села Ясенки, (яке входило до складу Лукашівської сільської ради) було встановлено орієнтовне місцерозташування внутрішньогосподарської меліоративної системи. При огляді земельної ділянки виявлено яму, яка була загорнута (присипана) ґрунтом та щебенем, інших споруд (колодязі, гирла та інші) не виявлено.
Також в Акті встановлено, що при огляді території села Лукашівка, закритої осушувальної мережі (закриті збирачі, колектори, осушувальні дрени, споруди на закритій осушувальній мережі не виявлено.
Відповідно до Акту № 2 від 19.10.2022 року, з виявлення та проведення обстеження внутрішньогосподарської меліоративної системи з об'єктами інженерної інфраструктури, на землях колишньої Лозуватської сільської ради, робочою групою було здійснено обстеження та встановлено орієнтовне місцерозташування внутрішньогосподарської меліоративної системи. Однак, закритої осушувальної мережі (закриті збирачі, колектори, осушувальні дрени, споруди на закритій осушувальній мережі не виявлено.
Разом з тим, суд зауважує, що вказані акти були предметом оцінки у судовій справі № 120/7468/22.
Так, зокрема, у вищезазначеній справі судом було констатовано та враховано, що здійснення обстеження інженерної інфраструктури внутрішньогосподарської меліоративної системи на території колишніх Лозуватської та Лукашівської сільських рад та оформлення обстеження у вигляді актів з виявлення проведення обстеження внутрішньогосподарської меліоративної системи об'єктами інженерної інфраструктури, не спростовують обов'язку відповідача, у відповідності до вимог законодавства вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на вищевказані об'єкти.
Суд зауважує, що як свідчать матеріали справи № 120/7468/22 , на території колишніх Лозуватської та Лукашівської сільських рад розміщується внутрішньогосподарська мережа з об'єктами інженерної інфраструктури.
Так, відповідно інформації наданої Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг у листі № 431/05 від 12.05.2020 року, зазначено, що в с. Щаслива, с. Лозувата (с. Лозовата) та с. Лукашівка наявні відповідні меліоративні фонди внутрішньогосподарської системи.
Також, вказане підтверджується рішенням 18 сесії Липовецької районної ради 4 скликання від 30.08.2005 року "Про передачу міліоративних внутрішньогосподарських систем", яким вирішено передати у власність територіальних громад району об'єкти спільної власності інженерної інфраструктури внутрішньогосподарських меліоративних систем, відповідно до актів приймання-передачі.
Суд відхиляє послання позивача на отриманий лист від Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 24.10.2023 року.
Так, суд зауважує, що позивач помилково ототожнює загальну відстуність правових підстав для реєстрації права власності із порушенням суб'єктом процедури для реєстрації права власності.
Зокрема, в аналізованому листу чітко вказанано, що рішення суду не є документом на підставі якого проводиться державна реєстрація прав на нерухоме майно.
Суд зауважує, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Також ст. 31-7 вказаного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено особливості державної реєстрації прав на меліоративну мережу або складові частини меліоративної мережі.
Так, для проведення державної реєстрації прав власності на меліоративну мережу організації водокористувачів подаються: 1) рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює відповідно до закону функції з управління відповідними об'єктами державної власності, та/або органу місцевого самоврядування про передачу у власність організації водокористувачів об'єктів інженерної інфраструктури міжгосподарських та/або внутрішньогосподарських меліоративних систем та/або мереж; 2) акт приймання-передачі організації водокористувачів об'єктів інженерної інфраструктури міжгосподарських та внутрішньогосподарських меліоративних систем та/або мереж.
Суд наголошує, що оскільки на позивач є уповноваженим суб'єктом на здійснення управління комунальним майном, то саме на нього покладено обов'язок по вжиттю заходів, зокрема, прийняття рішення, спрямованих на оформлення та державну реєстрацію права власності на внутрішньогосподарську осушну мережу на локальних системах, розміщеній на території відповідної громади, а не на Вінницька міська рада.
Більше того, суд зауважує, що відповідно до ст. 143 Конституції України та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування наділені достатнім обсягом повноважень для прийняття рішення про списання внутрішньогосподарських меліоративних систем, закритих осушувальних мереж та переведення меліоративних угідь у не меліоровані у порядку та у спосіб, визначені законодавством України.
Натомість, матеріали справи не містять відомостей щодо дій позивача спрямованих на виключення із балансу відповідних систем, що б свідчило про неможливість виконання рішення.
До того ж, суд зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 374 КАС України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що Липовецькою міською радою Вінницького району Вінницької області не вчинено відповідних дій на виконання рішення суду у встановлений виконавцем строк.
Таким чином, при розгляді справи судом встановлено, що відповідач діяв у порядку та спосіб встановлений законом, порушень прав позивача не допущено, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 04325957) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43315602) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Альчук Максим Петрович