Справа № 758/5582/24
Категорія 81
29 жовтня 2024 року
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Петер А.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Подольського А.Ю. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним пункту кредитного договору, -
В травні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Подільського районного суду м. Києва із позовом до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним пункту кредитного договору, в якому просила суд визнати недійсним п.п. 3.4 п. 3 частини № 2 кредитного договору № 490050975, укладеного 01 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.11.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», було укладено кредитний договір № 490050975, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит на купівлю транспортного засобу в сумі 61854,65 доларів США з сплатою 10,7 % річних та кінцевим терміном повернення 01.11.2014. В рахунок забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, банку в заставу було передано транспортний засіб «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до п 3.4 п. 3 частини 2 зазначеного кредитного договору, в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Позивач вказує, що в серпні 2023 року банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, вказуючи про те, що позичальник неналежним чином виконує умови договору та має заборгованість за кредитним договором, яка складається із: 54277,27 доларів США - заборгованість за кредитом, 1963421,46 доларів США - заборгованість по пені (пп. 3.4 п. 3 частини 2 кредитного договору). Позивач зазначає, що кошти банком були надані позивачу на споживчі цілі для придбання транспортного засобу. Однак, із заявленого банком розрахунку боргу вбачається, що сума розміру пені значно перевищує суму боргу по кредиту, та вказує на не співмірність пені по відношенню до суми кредиту та заборгованості по відсотках, що є порушенням положень закону України «Про захист прав споживачів». Посилаючись на вимоги ст. ст. 3, 203, 215, 217, 1054 ЦК України, та ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач вказує, що оспорювана умова договору не відповідає вимогам законодавства, суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, а відтак наявні підстави для визнання недійсним п.п.3.4 п.3 частини № 2 кредитного договору № 490050975, укладеного 01 листопада 2007 року. Враховуючи викладене, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
В червні 2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач не надала доказів введення її в оману під час підписання договору, оскільки, перед його підписанням позивач мала можливість ознайомитись з його текстом та умовами. Крім того, в разі незгоди з умовами кредитного договору позивач мала можливість скористатись своїм правом на відкликання своєї годи на укладення договору, однак, цим правом не скористалась. Інші обґрунтування позову стороною позивача не доведені, а відтак відсутні підстави для визнання недійсним п.п.3.4 п.3 частини № 2 кредитного договору № 490050975, укладений 01 листопада 2007 року.
В червні 2024 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він наголошував на встановлення непропорційно великої суми компенсації в кредитному договорі за невиконання зобов'язань, що порушує принцип розумності та добросовісності. Зазначена умова є несправедливою в силу приписів п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому наявні підстави для визнання недійсним цього пункту в судовому порядку. Представником відповідача не спростовані доводи позивача та обґрунтування позову в цій частині.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на підстави, які викладені у відзиві на позов.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступного висновку.
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 01.11.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» було укладено кредитний договір № 490050975, відповідно до якого відповідач надав позивачу кредит на купівлю транспортного засобу в сумі 61854,65 доларів США з сплато 10,7 % річних та кінцевим терміном повернення 01.11.2014.
В рахунок забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, банку в заставу було передано транспортний засіб «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до п 3.4 п. 3 частини 2 зазначеного кредитного договору, в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.
В серпні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернувся до Подільського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 490050975 від 01.11.2007 в розмірі 2017698,73 доларів США звернути стягнення на предмет застави - автомобіль «Мерседес».
Зі змісту позову вбачається, що в зв'язку із неналежним виконанням договірних зобов'язань у ОСОБА_3 перед АТ «Сенс Банк» виникла заборгованість у розмірі 2017698,73 доларів США, яка складається із: 54277,27 доларів США - заборгованість за кредитом, 1963421,46 доларів США - заборгованість по пені (пп. 3.4 п. 3 частини 2 кредитного договору).
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року у справі № 758/9857/23 було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що п 3.4 п. 3 частини 2 зазначеного кредитного договору є таким, що суперечить нормам закону, є несправедливою умовою відносно споживача, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак наявні підстави для визнання його недійсним.
Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача вказував на безпідставність вимог позову та відсутність обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання оспорюваної умови договору недійсною.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що за правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції станом на дату укладення кредитного договору) договір про надання фінансових послуг повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на дату укладення кредитного договору) передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Отже, у випадку, коли у договорі споживчого кредитування встановлено вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, то таке положення договору є несправедливим.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина четверта статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (пункт 4 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Так підпунктом 3.4 п. 3 частини 2 кредитного договору передбачено, що в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.
Суд вважає, що визначений у пп. 3.4 п. 3 частини 2 кредитного договору розмір пені - 365 % на рік перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності.
Участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, який міститься у рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України: від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Також подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року у справі № 127/18820/15-ц (провадження № 61-5186св18), від 10 червня 2020 року у справі № 761/20214/14-ц (провадження № 61-7723св18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/11460/15-ц (провадження 61-9491св18) від 13 лютого 2019 року у справі № 360/2678/14-ц (провадження № 61-19067св18).
Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що стороною позивача доведено те, що визначений в оспорюваному пункті розмір пені є явно завищеним, що не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, а тому заявлені позовні вимоги про визнання недійсним пп. 3.4 п. 3 частини 2 кредитного договору є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 1211,20 грн. слід стягнути із відповідача на користь держави.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним пункту кредитного договору, - задовольнити.
Визнати недійсним пп. 3.4 п. 3 частини № 2 кредитного договору № 490050975, укладеного 01 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_3 .
Стягнути із Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», ЄДРПОУ 23494714, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Повний текст рішення суду складено 01.11.2024.
Суддя Леся БУДЗАН