Вирок від 29.10.2024 по справі 756/7135/21

29.10.2024 Справа № 756/7135/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/7135/21

1-кп/756/439/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020100000001022 від 19.11.2020 на підставі обвинувального акта за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, паспорт громадянина України серія та номер НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , посвідчення водія серія та номер НОМЕР_3 , зареєстрованої та жительки цього ж міста ( АДРЕСА_1 ), такої, що має вищу освіту, офіційно непрацюючої, маючої дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше несудимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

обвинувачена ОСОБА_16 ,

захисник ОСОБА_17 ,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2020 приблизно о 14:00 водій ОСОБА_16 , керуючи технічно справним автомобілем марки «VOLKSWAGEN CC» (д.н.з. НОМЕР_4 ) (далі - автомобіль «VOLKSWAGEN CC»), рухалася по проїзній частині автодороги Р-02 «КИЇВ-ІВАНКІВ-ОВРУЧ» у місті Києві зі сторони Великої Кільцевої дороги в напрямку вул. Дніпроводська у місті Києві, в салоні якого на задньому сидінні праворуч у якості пасажира знаходилася малолітня донька водія ОСОБА_16 - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , котра була пристебнута горизонтальною частиною ременя безпеки. Ділянка проїзної частини автодороги Р-02 «КИЇВ-ІВАНКІВ-ОВРУЧ» у місті Києві, якою рухалася водій ОСОБА_16 , має дві смуги руху, по одній в кожному напрямку руху транспортних засобів, розподілених між собою розділювальною смугою шириною 3,0 м та виділеною за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.1, яка не призначена для руху транспортних засобів та позначена заборонним дорожнім знаком 3.21 «В'їзд заборонено» з пояснювальною табличкою до дорожнього знаку 7.9 «Смуга руху» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 306 та введених у дію 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху).

У цей час у попутному напрямку позаду автомобіля «VOLKSWAGEN CC» під керуванням водія ОСОБА_16 рухався невстановлений в ході досудового розслідування автомобіль «ТИПУ ДЖИП» або «МІКРОАВТОБУС» під керуванням невстановленого водія, який, не створюючи небезпеки для руху водію ОСОБА_16 , здійснив заборонений у даному місці маневр випередження автомобіля «VOLKSWAGEN CC» з виїздом на вищезазначену розділювальну смугу, якою розмежовано смуги зустрічних напрямків.

Під час руху ОСОБА_16 допустила порушення вимог пункту 1.5., підпункту «б» пункту 2.3., пунктів 10.1., 12.1., 12.3., підпункту «б» пункту 12.9. та підпункту «б» пункту 21.11. Правил дорожнього руху:

- пункт 1.5.: дія або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкод для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- підпункт «б» пункту 2.3.: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- пункт 10.1.: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

- пункт 12.1.: під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

- пункт 12.3.: у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;

- підпункт «б» пункту 12.9.: водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4.-12.7., на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29., 3.31., або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3. цих Правил;

- підпункт «б» пункт 21.11.: забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 145 см або тих, що не досягли 12-річного віку, у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки, без використання спеціальних засобів, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу.

Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху з боку водія ОСОБА_16 виявились у тому, що вона, будучи обізнаною, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, безвідповідально ставлячись до можливості настання негативних наслідків, маючи об'єктивну змогу своїми односторонніми діями забезпечити перевезення своєї малолітньої доньки ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у спеціальному засобі - дитячому кріслі, умисно проігнорувала вимоги Правил дорожнього руху та розташувала дитину на задньому сидінні праворуч, пристебнувши її горизонтальною частиною ременя безпеки, після чого розпочала рух технічно справним автомобілем марки «VOLKSWAGEN CC», під час якого, рухаючись із незначним перевищенням максимально дозволеної швидкості, нехтуючи застосуванням безпечних прийомів керування, під час виконання маневру випередження невстановленим автомобілем «ТИПУ ДЖИП» або «МІКРОАВТОБУС» під керуванням невстановленого водія, рух якого не відповідав вимогам пункту 13.3. Правил дорожнього руху, але не створював небезпеки для руху водію ОСОБА_16 , невірно оцінила дорожню обстановку, не впоралась з керуванням транспортним засобом і, маючи об'єктивну змогу вжити заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, здійснила маневр праворуч, під час якого на рівні кілометрового знаку «14» автодороги Р-02 « КИЇВ-ІВАНКІВ-ОВРУЧ » в місті Києві виїхала за межі проїзної частини на узбіччя, де скоїла наїзд на металеву опору рекламного щита.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримала тілесні ушкодження, від яких 07.12.2020 померла під час стаціонарного лікування в НДСЛ «ОХМАТДИТ».

Згідно висновку судово-медичної експертизи від 17.02.2021 №011-5045-2020 смерть дитини ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , настала від закритої травми шиї з розривами з'єднань між 1-м - 2-м шийними хребцями та переломом зуба 2-го шийного хребця, повним розривом хребта між 6-м - 7-м шийними хребцями з розривом спинного мозку на цьому рівні, розвитком набряку-набухання спинного та головного мозку.

Допущені водієм ОСОБА_16 порушення вимог пункту 1.5., підпункту «б» пункту 2.3., пунктів 10.1., 12.1., 12.3., підпункту «б» пункту 12.9. та підпункту «б» пункту 21.11. Правил дорожнього руху знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_16 хоча і не визнала повністю своєї винуватості у вчиненні порушень правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть її доньки ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за вищевказаних обставин, однак наданими показаннями фактично підтвердила обставини дорожньо-транспортної пригоди, та показала наступне.

19.11.2020 приблизно в обідню пору доби вона, керуючи автомобілем «VOLKSWAGEN CC», рухаючись зі швидкістю близько 50 км/год, їхала через площу Тараса Шевченка з боку Великої Кільцевої в бік вул. Дніпроводської у місті Києві. В салоні автомобіля на задньому сидінні знаходилася її донька ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , котра була пристебнутою тільки нижньою частиною ременя безпеки, так як зріст дитини становив приблизно 92 см, автокрісло в салоні автомобіля встановлено не було. Вона їхала обережно, на дорозі майже не було автомобілів, проїзна частина на даній ділянці має по одній смузі для руху в кожному напрямку, також є ще одна смуга «реверсна», ця смуга розділяє смуги протилежного руху, межі якої позначені суцільними лініями розмітки. Після того, як вона проїхала перехрестя з Кільцевою дорогою, в дзеркало заднього виду вона побачила наближення автомобіля «ТИПУ ДЖИП», який рухався із значним перевищенням швидкості, через якусь мить цей джип вже був позаду її автомобіля й рухався дуже близько до заднього краю її автомобіля, тобто «піджимав». Потім автомобіль «ТИПУ ДЖИП» став випереджати її автомобіль, рухаючись дуже близько до лівого краю її автомобіля. В той момент, коли інший транспортний засіб, який їхав у зустрічному напрямку, став теж обганяти автомобіль, який рухався перед ним у попутному напрямку, виїхавши на «реверсну» смугу руху, водій автомобіля «ТИПУ ДЖИП» різко повернув кермо праворуч, щоб уникнути зіткнення з автомобілем, який рухався в зустрічному напрямку по «реверсній» смузі руху й обганяв автомобіль, який рухався перед ним у попутному напрямку.

Таким чином, водій автомобіля «ТИПУ ДЖИП» «підрізав» автомобіль обвинуваченої й створив їй небезпеку в русі. З метою попередження зіткнення з автомобілем «ТИПУ ДЖИП» вона дещо взяла праворуч, внаслідок чого переднє праве колесо її автомобіля провалилось у яму, а сам автомобіль став некерованим, його стало розкручувати, автомобіль обернувся два з половиною рази і в'їхав в опору. Вона вийшла з автомобіля та перемістила доньку з салону автомобіля на траву, хто викликав працівників поліції та карету швидкої допомоги вона не пам'ятає.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_16 вважає дії водія автомобіля «ТИПУ ДЖИП», оскільки саме він створив небезпеку для руху її автомобіля. Вважає, що вона є досвідченим водієм, має посвідчення водія з 2002 року. Технічний стан її транспортного засобу перед дорожньо-транспортною пригодою був задовільний, так як напередодні автомобіль проходив технічне обслуговування та комп'ютерну діагностику. До дорожньо-транспортної пригоди її автомобіль жодних пошкоджень не мав, тому, на думку обвинуваченої, подряпини лакофарбового покриття на бампері ззаду виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме через те, що автомобіль «ТИПУ ДЖИП» підрізав її, коли йшов на випередження, однак жодного поштовху вона не відчула.

З метою уникнення дорожньо-транспортної пригоди обвинувачена гальмувала на проїжджій частині, кермо не крутило, бо спрацювала анти блокувальна система (АBS) і система бокового ВSP. Зазначила, що дорога здавалась їй візуально вужчою та знаходилась у поганому стані, край дороги був рваний, рівень ґрунтового і асфальтового покриття був різний, у деяких місцях ця різниця становила приблизно половину колеса, оскільки шини фур залишили великі вибоїни на узбіччі.

Після дорожньо-транспортної пригоди вона намагалась отримати записи з приватних камер відеоспостереження, для цього вона зверталась до власників камер з проханням допомогти, але вони не надали їй записів, всі відео були видалені. Обвинувачена розраховувала на те, що питанням отримання відеозаписів з місця дорожньо-транспортної пригоди будуть займатись слідчі. Під час проведення слідчого експерименту її психоемоційний стан був нестабільним, вона була вагітна і відчувала тиск з боку слідчого. Зазначила, що для проведення слідчого експерименту слідчий підібрав автомобілі, які по габаритах та зовнішньому вигляду не були подібні до тих транспортних засобів, що перебували на дорозі в момент дорожньо-транспортної пригоди.

Вважає, що винним у дорожньо-транспортній пригоді є саме водій автомобіля «ТИПУ ДЖИП», котрий створив небезпеку для руху її транспортного засобу, не вжив жодних заходів задля забезпечення безпеки дорожнього руху, знехтувавши інтересами інших учасників руху. Її вина лише в тому, що вона не забезпечила перевезення своєї малолітньої доньки ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в салоні автомобіля в спеціальному засобі - дитячому кріслі, відповідальність за що передбачено положеннями КУпАП.

Просила її виправдати через відсутність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме через відсутність допущених нею під час керування автомобілем порушень правил безпеки дорожнього руху, що перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а також у зв'язку з винуватістю у дорожньо-транспортній пригоді та її наслідками водія автомобіля «ТИПУ ДЖИП».

Свідок ОСОБА_21 , будучи допитаною за клопотанням сторони захисту на виконання вимог ч. 6 ст. 22, ст. 23 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, а також за дачу завідомо неправдивих показань та приведеною до присяги, надала суду показання про те, що вона не була очевидцем події, водночас, зазначила, що вона знайома з обвинуваченою ОСОБА_16 з дитинства, на момент допиту підтримують дружні стосунки. У той день, коли трапилась дорожньо-транспортна пригода свідок ОСОБА_22 забирала свого сина і сина ОСОБА_16 зі школи, приблизно о 12 годині дня їй зателефонувала ОСОБА_23 і сказала, що їде додому. Через декілька хвилин ОСОБА_16 знову зателефонувала свідку і сказала, що потрапила в дорожньо-транспортну пригоду.

Свідок відвела дітей додому і поїхала разом із сином ОСОБА_24 назустріч ОСОБА_16 , не знаючи точно, де знаходиться автомобіль останньої. Їдучи дорогою, свідок побачила автомобіль (чорний джип), що стояв у попутному напрямку з автомобілем ОСОБА_16 у районі «цветоводства» «на аварійці», біля нього знаходився чоловік. Відстань між цим автомобілем та місцем дорожньо-транспортної пригоди складала приблизно дві автобусні зупинки (менше кілометра). З місця, де вона бачила цей автомобіль, автомобіль ОСОБА_23 видно не було. Приїхавши на місце події, вона побачила лікарів швидкої допомоги, медичну допомогу надавали доньці ОСОБА_23 . Побачивши її, обвинувачена сказала: «Вона не дихає» і «Він мене піджимав, я йому хотіла дати дорогу». Потім ОСОБА_23 сіла до салону швидкої допомоги, а вони з сином залишилися на місці події, де також були присутні працівники поліції.

Стосовно своєї участі у проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, то свідок ОСОБА_21 повідомила, що безпосередньо в огляді місця події вона участі не брала, своєї ролі «понятого» вона не розуміла і просто «підписала якийсь документ». Зі слів свідка, вона не розуміла всієї серйозності дій. Протокол вона не читала і не пам'ятає того, як складалась схема місця події і чи зачитували працівники поліції протокол, однак точно пам'ятає, що ставила свій підпис на документах. Свідок також була присутня при проведенні замірів проїжджої частини. Документи підписувала не дивлячись, бо довіряла працівникам поліції.

Свідок ОСОБА_25 , будучи допитаною за клопотанням сторони захисту на виконання вимог ч. 6 ст. 22, ст. 23 КПК України та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, а також за дачу завідомо неправдивих показань та приведеною до присяги, пояснила, що вона знайома з обвинуваченою ОСОБА_16 зі студенства, товаришують протягом останніх 20-ти років, водночас показала, що вона не була очевидцем події, їй відомо лише те, що подія дорожньо-транспортної пригоди сталася 19.11.2020. При цьому, на пропозицію слідчого вона була учасником слідчого експерименту від 13.03.2021 у якості статиста. У визначений день вона разом із ОСОБА_16 на автомобілі свідка приїхали на місце проведення слідчого експерименту, де перебували ще два автомобілі, що були підібрані слідчим - Фольксваген Пасат і Форест.

Під час проведення слідчого експерименту вона відчувала тиск на ОСОБА_16 з боку слідчого, котрий підвищував на неї голос. Під час проведення слідчого експерименту в неї та ОСОБА_16 виникли сумніви стосовно ширини смуги руху, вони самостійно переміряли і встановили, що ширина смуги руху становить близько 3,75 м, напротивагу зазначеній в документах (4,10 м), про виявлені розбіжності в замірах вони слідчому не повідомляли.

Свідок ОСОБА_26 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, а також за дачу завідомо неправдивих показань, та приведеним до присяги, під час допиту судом не зміг в цілому пригадати подію та повідомити про обставини дорожньо-транспортної пригоди, очевидцем якої він був, посилаючись на стан здоров'я, а саме на те, що він протягом 2020-2022 років переніс інсульт, після цього складну операцію з видалення нирки, а потім ще один інсульт, а тому він не зміг пригати подію та обставини дорожньо-транспортної пригоди, свідком якої він був. Підтвердив лише те, що дійсно у кінці 2020 року він час від часу «грачував» на власному мікроавтобусі по маршруту місто КИЇВ-сел. ДИМЕР .

Крім того, в ході судового провадження було досліджено та ретельно перевірено докази, зібрані в ході досудового розслідування, а також інші документи, зафіксовані у відповідній процесуальній формі, що слугували підставою для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) з подальшим проведенням досудового розслідування та здійснення окремих слідчих дій.

Суд звертає увагу, що надаючи оцінку письмовим документам, долученим до матеріалів кримінального провадження, суд враховує вимоги ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що статті 86-89, 95, 97 КПК України не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (постанови від 01.12.2020 у справі №318/292/18, від 15.06.2021 у справі №204/6541/16-к, від 12.10.2021 у справі №166/867/18, від 01.11.2022 у справі №344/2995/15-к, від 14.09.2023 у справі №521/18533/15-к, від 20.11.2023 у справі №359/10291/19 та ін.).

Тому, оцінюючи допущені досудовим слідством порушення, суд у кожному випадку має проводити аналіз суті допущеного порушення у його взаємозв'язку з якістю доказу та наслідками прийняття такого доказу для справедливості судового розгляду в цілому.

Разом із тим, у разі встановлення судом процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (постанови Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №318/292/18, від 15.06.2021 у справі №204/6541/16-к, від 07.09.2021 у справі №711/2233/18, від 12.10.2021 у справі №166/867/18).

Сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (постанова Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №236/4268/18), у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.

Так, під час судового провадження було досліджено та ретельно перевірено письмові та електронні документи:

- витяг з ЄРДР, зі змісту якого вбачається, що відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України до вказаного реєстру було внесено 19.11.2020 о 17:52:44 (а.к.п. 1-2, т. 2).

Суд не приймає доводи сторони захисту про те, що фабула кримінального правопорушення, яка зазначена у вказаному витязі, «містить наперед упереджений виклад обставин того, що саме ОСОБА_16 винна у даній дорожньо-транспортній пригоді» з огляду на те, що витяг з ЄРДР - це згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 глави 2 Положень параметрами, які є актуальними на момент його формування.

Витяг з ЄРДР не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в кримінальному провадженні, не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України, а лише підтверджує засвідчення та/або фіксацію правоохоронним органом факту вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення.

Згідно Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 №298 (далі - Положення №298) у фабулі вказується лише короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а не встановлені органом досудового розслідування факти, що мають преюдиційне значення в подальшому в якості встановленого та доведеного факту.

Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 у справі №761/13685/14-к (провадження №51-3062км22) звертає увагу на те, що ані вимогами КПК України, ані нормами вказаного Положення не встановлено заборони та/або обмежень для органу досудового розслідування щодо зміни чи доповнення інформації в ЄРДР про кримінальне правопорушення в ході здійснення досудового розслідування. Навпаки, орган досудового розслідування повинен у разі отримання більшого кола інформації, зокрема такої, яка впливає на кримінально-правову оцінку вчиненого, відобразити її у ЄРДР. Таке відображення шляхом уточнення, конкретизації, зміни даних про кримінальне правопорушення, яке є предметом розслідування у відповідному кримінальному провадженні, жодним чином не суперечить положенням КПК України.

Відповідно до витягу, що міститься в матеріалах кримінального провадження, він був сформований 26.04.2021, тобто незадовго до направлення обвинувального акта стосовно ОСОБА_16 за ч. 2 ст. 286 КК України до місцевого суду на розгляд по суті обвинувачення.

Відтак, з огляду на те, що Положення №298 передбачає можливість внесення до Реєстру відомостей, невідомих на час реєстрації кримінального правопорушення, після їх встановлення, відсутні підстав стверджувати, що фабула кримінального правопорушення, яка міститься у згенерованому з електронної інформаційно-комунікаційної системи документі, яка призначена для збирання, зберігання, захисту, оброблення, обліку, пошуку, узагальнення даних, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, станом на 26.04.2021 була однаковою протягом здійснення усього кримінального провадження;

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.11.2020 у період часу 15:32-16:30 з невід'ємними додатками до нього (план-схемою пригоди та фототаблицею), проведеного слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_27 , за участю в якості спеціаліста слідчого Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_28 у присутності понятих ОСОБА_21 та ОСОБА_24 .

Огляд місця дорожньо-транспортної пригоди, що полягала у виїзді автомобіля за межі проїзної частини й наїзді транспортного засобу на нерухому перешкоду, проводився при похмурій погоді за відсутності опадів при температурі повітря +2 С; напрямок проведення огляду: - від вул. Великої Кільцевої дороги в сторону міста Вишгород; орієнтирами для проведення вимірів в повздовжній проекції була кілометрова зона «14» (знак 5.60. Правил дорожнього руху), в поперечній проекції орієнтиром був металевий білборд.

Місцем дорожньо-транспортної пригоди є проспект. Проїзна частина представлена горизонтальною ділянкою прямою в плані зі зволоженим чистим асфальтобетонним покриттям, нерівностей чи пошкоджень дорожнього покриття не виявлено. Ширина дороги становить 10,1 м і призначена для руху в двох напрямках. Дорожня розмітка - 1.1. та 1.2., до проїзної частини праворуч і ліворуч примикають узбіччя, покриті асфальтом; крім цього, праворуч до проїзної частини примикає лісосмуга, ліворуч - металевий відбійник. Рух на представленій ділянці дороги не регулюється, дорожні знаки - 5.60. Огляд проводився в сутінках і на цей момент часу дорога не освітлювалась. Прилади відеоспостереження на місці дорожньо-транспортної пригоди за напрямком руху відсутні. Загальна видимість з робочого місця водія при денному освітленні становить 400 м, при цьому, об'єктів, котрі б обмежували оглядовість з робочого місця водія у напрямку руху, праворуч та ліворуч не виявлено. Об'єкти на місці пригоди після дорожньо-транспортної пригоди до початку огляду не переміщались.

Під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди також було оглянуто транспортний засіб «VOLKSWAGEN CC», що знаходився на узбіччі. Автомобіль мав видимі пошкодження передньої частини, при цьому було виявлено, що дитяче крісло у його салоні відсутнє. Транспортний засіб на момент огляду був без пасажирів. Перевірити гальмівну систему та систему рульового керування було неможливо через значне пошкодження. Зовнішні світлові прилади, сигнал, склоочисники, склоомивачі, дзеркала заднього виду, наявність на склі предметів або покриття, які обмежують оглядовість з місця водія і погіршують його прозорість виявлено не було. Сліди шин наявні тільки на ґрунті.

На місці дорожньо-транспортної пригоди наявні сліди фарби чорного кольору на металевому білборді, сліди контактної взаємодії особи з навколишніми об'єктами, предметами не виявлені. Дорожньо-транспортна пригода без трупа. У ході огляду було вилучено та поміщено на майданчик тимчасового утримання транспорту транспортний засіб «VOLKSWAGEN CC». При ознайомленні учасників огляду з протоколом жодних коментарів чи зауважень не надходило (а.к.п. 4-23, т. 2).

Доводи захисника про те, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.11.2020, складений з порушенням вимог процесуального закону та неуповноваженою особою, так як матеріали кримінального провадження не містять процесуального рішення керівника досудового розслідування про призначення (визначення) слідчих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , як осіб, що уповноважені здійснювати досудове розслідування, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Для встановлення того, чи є протокол огляду місця події допустимим як доказ у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для їх збирання, саме на той час, коли вони були зафіксовані та одержані. Якщо слідчим був порушений порядок їх збирання, такі докази не можуть вважатися допустимими і бути підставою для прийняття процесуальних рішень.

Положеннями ч. 1 ст. 214 КПК України регламентовано, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання керівником органу досудового розслідування.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до витягу з ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, було внесено 19.11.2020 о 17:52.

Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР та/або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду.

Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з'ясування характеру події, що відбулася. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається.

При цьому, згідно з усталеною судовою практикою місцем події слід вважати або місце вчинення суспільно небезпечного діяння та/або місце виявлення ознак кримінального правопорушення. Тобто, огляд місця події (місце вчинення суспільно небезпечного діяння) є єдиною слідчою дією, що у невідкладних випадках може проводитись до початку внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Як вбачається з протоколу огляду місця події, зазначений огляд було проведено 19.11.2020 у період часу з 15:32 до 16:30 слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_27 та за результатами складено останнім протокол.

Судом встановлено, що підставою для проведення вищевказаної слідчої дії 19.11.2020 стало повідомлення на службу 102 про те, що 19.11.2020 о 14:02 за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 150 чи Вишгородська, 160 в сторону Нових Петрівців авто Фольцваген в'їхало в стовп, заявник свідок повідомив, що біля авто лежить дитина, що з нею невідомо (а.к.п. 13-16, т. 3).

Таким чином, ураховуючи те, що зазначена слідча дія була невідкладною, а підставою для її проведення була інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі, тому її проведення зазначеним вище слідчим до внесення відомостей в ЄРДР відповідно до приписів ч. 3 ст. 214 КПК України, тобто до початку здійснення досудового розслідування цього провадження та моменту визначення керівником органу досудового розслідування в межах його повноважень, передбачених ст. 39 КПК України, слідчого (слідчих), який здійснюватиме (- уть) досудове розслідування, не виключає наявність у слідчого повноважень на проведення цієї слідчої (розшукової) дії та за її результатами на вчинення такої процесуальної дії як складання протоколу, що, на переконання суду, було законним.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду (зокрема, постанова від 25.01.2022 у справі №744/304/17 (провадження №51-1356км18), які суд бере на уваги та не приймає посилання сторони захисту на постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №759/833/18 (провадження №51-5977км20) та від 22.02.2021 у справі №754/7061/15 (провадження №51-4584кмо18) як нерелевантні.

Так само суд відхиляє твердження захисника про порушення правил територіальної підслідності при проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди через те, що вказану слідчу (розшукову) дію було проведено на території Оболонського району міста Києва, водночас не слідчим управління поліції вказаного району міста Києва, а слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві.

Положення КПК України не передбачають вимоги дотримання правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР.

Стаття 214 КПК України не містить вимоги про дотримання при внесенні відомостей до ЄРДР правил підслідності і вказівки на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне органу (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №640/5023/19).

Так само, положення КПК України не містять заборон про проведення вищевказаної невідкладної слідчої (розшукової) дії до моменту внесення відомостей до ЄРДР особою, визначеною реагувати на повідомлення щодо можливого кримінального правопорушення внутрішніми наказами органів Національної поліції.

Внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР та проведення огляду місця події до внесення таких відомостей до цього реєстру слідчими різних органів поліції не вважається порушенням вимог кримінального процесуального закону (постанова Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №757/3303/15-к (провадження №51-8362км18).

Крім того, як на ще одну підставу, що, на думку захисника, тягне визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, захисник послався на те, що слідчим до участі в огляді місця події в якості понятих було залучено близьких знайомих (сусідів) обвинуваченої ОСОБА_16 , з якими остання підтримує дружні стосунки і яких саме вона викликала на місце дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

Тобто понятий - це особа, яку запрошують слідчий або прокурор бути присутніми при проведенні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб, трупа і предметів для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, освідування особи, відтворенні обстановки і обставин події (слідчий експеримент), або інших процесуальних діях. Ця фізична особа своїм підписом засвідчує відповідність записів у процесуальних документах виконаним діям і має бути особисто не заінтересована у результатах проведених дій, тобто не мати власного процесуального інтересу у кримінальному провадженні.

Водночас, у ході судового розгляду захисник не вказував на жоден доказ чи принаймні аргумент, який би свідчив про будь-яку заінтересованість сусідів його підзахисної в результатах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, жоден із учасників судового розгляду (обвинувачена, захисник, прокурор) не заперечували достовірності інформації, зафіксованої в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, як і не вказували на невідповідність даних, викладених у цьому документі, тим, що були зафіксовані під час проведення цієї слідчої дії.

До того ж ч. 7 ст. 223 КПК не передбачає обов'язкової участі понятих при огляді місця події, а тому в даному конкретному провадженні участь сусідів ОСОБА_16 , з якими остання товаришує, при проведенні огляду місця події не тягне визнання недопустимим процесуального документу, оформленого у результаті огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 04.10.2022 у справі №586/187/20 (провадження №51-1093км22).

Надаючи оцінку вищевказаним показанням свідка ОСОБА_21 в цій частині, зокрема тому, що вона не читала зміст підписаного нею протоколу огляду місця події не свідчить про неправильність зазначених у ньому даних, а свідчить про неналежне відношення особи до її процесуальних обов'язків як учасника слідчої (розшукової) дії, до якої вона була залучена, однак недбалість свідка не може ставити під сумнів належність та допустимість результатів цієї першочергової слідчої (розшукової) дії.

Що стосується посилань захисника про неможливість визнання допустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди внаслідок того, що додатки до протоколу (фототаблиця) було складено старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_30 , який не був присутнім під час огляду місця події 19.11.2020 та якому було доручено здійснення досудового розслідування кримінального провадження лише 20.11.2020, то суд не погоджується з таким твердженням сторони захисту.

Відповідно до ч. 7 ст. 237 КПК України при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити, зокрема, вимірювання, фотографування, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей.

Аналізуючи зміст цієї норми Верховний Суд у постанові від 11.05.2021 у справі №276/95/19 (провадження №51- 1347км21) прийшов до висновку про наявність підстав стверджувати, що за наслідками фотографування огляду місця події уповноважена особа вправі роздрукувати фотографії цієї слідчої дії і цілком закономірно, що безпосередньо на місці події це зробити неможливо, оскільки для цього необхідна відповідна техніка.

Як вже зазначалось вище, огляд місця події було проведено 19.11.2020 в період часу з 15:32 до 16:30, зі змісту якого вбачається, що при проведенні вказаної слідчої (розшукової) дії застосовувався фотоапарат «NIKON» (п. 24 протоколу).

Враховуючи, що 20.11.2020 дорученням начальника відділу СУ ГУНП у м. Києві про проведення досудового розслідування та в подальшому постановою про призначення слідчої групи від 20.11.2020 слідчого ОСОБА_31 було уповноважено та визначено старшим групи слідчих для здійснення досудового розслідування кримінального провадження, складання саме останнім фототаблиці до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди на наступний день після події дорожньо-транспортної пригоди на підставі даних, зафіксованих за допомогою технічного пристрою (фотоапарату), не може вважатися істотним порушенням (а.к.п. 11, 12, т. 3).

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 105 КПК додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

У зазначеній правовій нормі законодавець, не використовуючи сурядні сполучники, перелічує суб'єктів, які мають своїм підписом засвідчити додатки до протоколів. При цьому наявний безсполучниковий зв'язок у цій синтаксичній конструкції речення вказує на те, що закон у даному випадку не вимагає, щоб одразу всі перелічені суб'єкти засвідчували відповідні додатки. Навпаки, за змістом цієї статті, додаток до протоколу має бути засвідчений або слідчим, або прокурором, або спеціалістом, або іншими особами, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (хоча це не виключає й можливості засвідчення додатку кількома особами).

Як зазначено вище, фототаблиця до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди була засвідчена підписом слідчого у кримінальному провадженні, визначеного уповноваженою особою з дотриманням належної правової процедури, після внесення відомостей до ЄРДР після закінчення невідкладної слідчої (розшукової) дії) (огляду місця дорожньо-транспортної пригоди), на наступний день після його проведення вже в рамках розпочатого кримінального провадження, який її виготовив, а тому, всупереч твердженням захисника, порушень вимог КПК України в даному випадку допущено не було, що узгоджується з висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 01.11.2023 у справі №347/222/21 (провадження №51-5145км23).

З цих самих підстав суд відхиляє доводи сторони захисту щодо складання схеми дорожньо-транспортної пригоди слідчим СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_28 , залученого до огляду місця дорожньо-транспортної пригоди в якості спеціаліста.

Так само, незазначення в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди як додатку до нього «фототаблиці», не засвідчення фототаблиці усіма учасниками слідчої дії, не є суттєвими і такими, що впливають на його зміст чи допустимість (постанова Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 320/2919/20 (№937/2929/20) (провадження №51-7227км23).

До того ж, стала практика Верховного Суду, до прикладу, постанова від 16.10.2018 у справі №480/2224/15-к (провадження №51-6671км18), свідчить про те, що, враховуючи зміст ч. 2 ст. 105, ст. 237 КПК України, фототаблиці та інші матеріали, які пояснюють зміст процесуальної дії, не є обов'язковими додатками до протоколу огляду, тому навіть визнання недопустимим доказом фототаблиці до протоколу огляду місця події в даному конкретному випадку не тягне за собою недопустимість такої процесуальної дії в цілому, а також недопустимість проведених на її основі експертиз.

Що стосується посилань захисника на те, що слідчий в ході огляду місця події без дозволу власника ОСОБА_16 та/або без дозволу суду проник до салону транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN CC» та виявив, що дитяче крісло у салоні авто відсутнє, про що зазначив у протоколі, а відтак провів слідчу (розшукову) дію, яка потребує попереднього дозволу, то суд не погоджується з такими твердженнями з огляду на наступне.

Огляд місця дорожньо-транспортної пригоди істотно відрізняється від тих оглядів транспортного засобу, проведення яких вимагає дотримання вимог, передбачених статтями 233, 234 та 237 КПК України.

Підставою для проведення огляду місця події у цьому кримінальному провадженні стало повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. Саме з метою перевірки вказаної інформації та з'ясування обставин події, що відбулася, було здійснено огляд ділянки місцевості, де сталася дорожньо-транспортна пригода, а також огляд транспортного засобу - участика дорожньо-транспортної пригоди. Метою цього огляду була фіксація слідів кримінального правопорушення шляхом візуального обстеження транспортного засобу як предмету, що зберіг на собі його сліди, за результатами огляду місця події було встановлено про наявність зовнішні пошкоджень транспортного засобу.

Крім того, транспортний засіб - учасник дорожньо-транспортної пригоди, відповідність дій водія якого у дорожній ситуації технічним вимогам Правил дорожнього руху підлягає з'ясуванню під час досудового розслідування, може бути знаряддям ймовірного вчинення злочину у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, технічний стан якого потребує перевірки якомога швидше після дорожньо-транспортної пригоди, до переміщення його з місця події, оскільки отримання доступу до систем керування бодай якою-небудь особою може призвести до неможливості вирішення завдань кримінального провадження.

У цій справі огляд транспортного засобу було здійснено з метою з'ясування та фіксації технічного стану, в якому перебувало знаряддя вчинення злочину, наявності пошкоджень та характерних ознак транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди, слідової інформації на ньому, стан його окремих вузлів, агрегатів та органів керування безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди, без вилучення будь-яких предметів, а не з метою їх відшукання.

При цьому, під час проведення огляду салон автомобіля був відкритий, жодних дій щодо відкриття закритих відділень, схованок та/або вчинення інших дій, що можуть бути кваліфіковані як обшукові, правоохоронцями не вчинялося.

За таких обставин, у даному випадку, огляду автомобіля не притаманні ознаки примусової слідчої дії, що порушує недоторканність іншого володіння особи (транспортного засобу), зазначену слідчу (розшукову) дію було невідкладно проведено з метою перевірки отриманої інформації, а тому жодного попереднього дозволу не потребувало, що узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду (постанови від 19.03.2020 у справі №448/1461/14-к (провадження №51-5888км19), від 10.04.2024 у справі №320/2919/20 (№937/2929/20) (провадження №51-7227км23), від 31.03.2021 у справі №333/1539/16-к (провадження №51-5646км20).

Суд звертає увагу, що сторона захисту не ставила під сумнів відомості, зафіксовані у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, тобто не опорювала зміст протоколу цієї слідчої (розшукової) дії під час досудового розслідування, водночас, висловлені захистом зауваження під час судового провадження, не впливають на результати проведеної слідчої (розшукової) дії та не можуть нівелювати доказ загалом.

На думку суду, сторона захисту також мала процесуальну можливість з'ясувати чи був дійсно присутнім під час проведення огляду місця дорожньо-транспортної пригоди слідчий ОСОБА_27 , про якого не зазначено в додатку до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди (схемі дорожньо-транспортної пригоди), натомість захист вважав достатнім закцентувати увагу суду на формальних неточностях, які, на думку суду, не можуть призвести самі по собі до визнання доказу з цих підстав недопустимим.

Проаналізувавши зміст вказаного доказу, а також доводи сторони захисту, суд приходить до висновку, що огляд місця дорожньо-транспортної пригоди проведено з дотриманням положень статей 223, 233, 234, 235 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 105, 106 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає, підстав для його неприйняття суд не вбачає.

Щодо оцінки припущень сторони захисту про фальсифікацію схеми дорожньо-транспортної пригоди від 19.11.2020, яка є додатком до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 19.11.2020, то суд зазначає, що чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК України, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено повноважних суб'єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суд будь-якої інстанції не належить. Не належать суди й до повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками поліції.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК України) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК України. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК України.

У цьому кримінальному провадженні відсутні відомості про те, що сторона захисту зверталася в порядку, передбаченому ст. 214 КПК України, із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з внесенням неправдивих даних до схеми дорожньо-транспортної пригоди сторонньою особою після проведення такої слідчої (розшукової) дії, на що звертав увагу захисник, та/або з заявами такого змісту в порядку дисціплінарного чи адміністративного провадження.

Водночас, вирішення таких питань не відноситься до компетенції суду першої інстанції з огляду на положення ст. 214, ч. 1 ст. 337 КПК України.

За таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруєного дерева» щодо інших похідних доказів, отриманих, у тому числі, на підставі цього доказу, про що порушувала питання сторона захисту;

- протокол додаткового огляду місця події від 08.12.2020 з додатком до нього (фототаблиця) (а.к.п. 84-89, т. 2);

- роздруківка результату тесту від 19.11.2020 №2709 о 17:13 за допомогою DRAGER MOBILE PRINTER ARHJ-0227, згідно якого результат огляду ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав 0,00 ‰ (а.к.п. 24, т.2);

- копія акту огляду та направлення транспортного засобу на майданчик тимчасового утримання транспорту від 19.11.2020 (а.к.п. 24, т.2);

- постанова про залучення до кримінального провадження речового доказу від 20.11.2020, відповідно до якої старший слідчий ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_32 прийняв рішення про залучення до кримінального провадження в якості речового доказу транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC», а також визначив місце його зберігання - майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Г.Хоткевича, 20б (а.к.п. 26, т.2);

- постанова про визначення місця зберігання речового доказу від 07.04.2021, відповідно до якої старший слідчий ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_32 прийняв рішення про визначення місця зберігання речового доказу транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» за адресою: м. Київ, вул. Дніпроводська, 1 (гаражний кооператив) та передав його на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.к.п. 30, т.2);

- дозвіл старшого слідчого ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_31 про передання транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» на відповідальне зберігання ОСОБА_16 (а.к.п. 31, т.2);

- зберігальна розписка від 07.04.2021, відповідно до якої ОСОБА_16 зазначила, що отримала транспортний засіб «VOLKSWAGEN CC» та зобов'язалась зберігати його за адресою: м. Київ, вул. Дніпроводська, 1 (а.к.п. 32, т.2);

- висновок експертного дослідження від 17.02.2021 №011-5045-2020, для проведення якого на дослідження було надано труп ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . При судово-медичному дослідженні трупа дитини ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були виявлені ушкодження у вигляді закритої травми шиї - синець на задній поверхні шиї; розрив з'єднання між дужками 1-го - 2-го шийних хребців з переломом зуба 2-го шийного хребця та розривом зв'язок по суглобовим поверхням між 1-м - 2-м шийними хребцями; повний розрив хребта в шийному відділі, між 6-м - 7-м шийними хребцями з розривом зв'язок між хребцями та розходженням країв, повним розривом спинного мозку на цьому рівні, утворенням «кишені» навколо ушкодження хребта, що заповнена ліквором; крововиливи в твердій мозковій оболонці спинного мозку; набряк-набухання спинного та головного мозку. Крововиливи у кореня лівої легені - ознака струсу тіла.

Смерть ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , настала від закритої травми шиї з розривами з'єднань між 1-м - 2-м шийними хребцями та переломом зуба 2-го шийного хребця, повним розривом хребта між 6-м - 7-м шийними хребцями з розривом спинного мозку на цьому рівні, розвитку набряку-набухання спинного та головного мозку.

Наявні у ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ушкодження (синець на задній поверхні шиї; розрив з'єднання між 1-м - 2-м шийним хребцями та переломом зуба 2-го шийного хребця, повним розривом хребта між 6-м - 7-м шийними хребцями з розривом спинного мозку на цьому рівні, розвитку набряку-набухання спинного та головного мозку) складають комплекс закритої травми шиї, яка має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, за критерієм небезпеки для життя та знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.

Наявні травми утворились від дії тупого(-их) предмета(-ів). Характер та локалізація ушкоджень, ознака струсу тіла вказують на утворення їх при автомобільній травмі - травмі в салоні автомобіля при зіткненні його з перешкодою (фіксованим або стаціонарним об'єктом). Характер та розташування перелому шийного відділу хребта (хлистовий перелом) вказує на утворення його внаслідок надмірного розгинання шиї потерпілої пасажира автомобіля при фронтальному зіткненні автомобіля з перешкодою (а.к.п. 33-37, т.2);

- висновок експертного дослідження від 16.02.2021 №061-1952-2020, для проведення якого на дослідження було надано шматочки внутрішніх органів з трупу ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до якого ділянка деструкції речовини спинного мозку шийного відділу з гліомакрофагальною реакцією та мієлолізисом, в тому числі і з області перелому з вогнещевими крововиливами. Вогнищеві крововиливи в твердій мозковій оболонці спинного мозку з області перелому, шийного, верхнього та нижнього грудного відділу з гнійно-продуктивним запаленням. Набряк-набухання спинного і головного мозку. Гнійно-десквамативний трахеобронхіт. Білкова дистрофія паренхіми, виражене повнокров'я судин внутрішніх органів. Деліпідизація спонгіоцитів кори наднирника. (а.к.п. 38-39, т. 2);

- відповідь заступника начальника з експлуатаційного утримання Служби автомобільних доріг у Київській області від 31.03.2021 у кримінальному провадженні №12020100000001022 з додатком у вигляді копії схеми організації дорожнього руху з км 13+532 - км 14+119 на автодорозі Р-02 КИЇВ-ІВАНКІВ-ОВРУЧ (а.к.п. 40, 41-42, т. 2);

- протокол огляду і перегляду цифрового носія інформації від 26.02.2021, проведеного старшим слідчим ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_30 , предметом якого став відеозапис з нагрудних камер працівників управління патрульної поліції, що перебували на місці дорожньо-транспортної пригоди 19.11.2020 на 14-му кілометрі автодороги «КИЇВ-КОВЕЛЬ», що було надано на DVD-R диску Verbatim діаметром 120 міліметрів, на якому було виявлено 2 файли під назвою «20201119205741001607» об'ємом 720 Мб та «20201119205845001614» об'ємом 80 Мб.

Під час перегляду відеофайлу «20201119205741001607» тривалістю 15 хв було встановлено, що на ньому фіксується обстановка на трав'яному узбіччі вздовж проїзної частини, біля заднього краю транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC», де перебуває маленька дівчинка без свідомості і біля неї знаходиться ОСОБА_16 та троє чоловіків. У протоколі описана розмова стосовно стану потерпілої ОСОБА_18 , а також стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди (а.к.п. 43, 44-48, т. 2).

Судом безпосередньо було досліджено речовий доказ - DVD-R диск «VERBATIM» з двома відеофайлами, які містять записи з портативного відеореєстратора працівника патрульної поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди 19.11.2020 та встановлено, що цей носій інформації містить електронні файли, про які зазначив слідчий у протоколі огляду і перегляду цифрового носія інформації від 26.02.2021 (а.к.п. 49, т. 2);

- постанова про залучення до кримінального провадження речового доказу від 26.02.2021, відповідно до якої старший слідчий ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_32 прийняв рішення про залучення в якості речового доказу DVD-R диск «VERBATIM» з двома відеофайлами, які містять вищевказані записи з портативного відеореєстратора працівника патрульної поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди 19.11.2020 (а.к.п. 50, т.2);

- протокол слідчого експерименту від 11.03.2021 з невід'ємними додатками до нього у вигляді схеми та флеш-накопичувача «KINGSTON» 16 GB з адаптером ТЕ09000001/3500007-002A00LF 120417, проведеного старшим слідчим ОВС СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_30 на 14-му кілометрі автомобільної дороги «КИЇВ-КОВЕЛЬ» за участю свідка ОСОБА_16 та її захисника ОСОБА_17 , який проводився з метою перевірки і уточнення відомостей про обстановку і обставини виникнення дорожньо-транспортної пригоди від 19.11.2020 на 14-му кілометрі автодороги «КИЇВ-КОВЕЛЬ», внаслідок якої загинула малолітня ОСОБА_18 .

Слідчим експериментом встановлено, що 11.03.2021 о 15:00 за адресою: м. Київ, просп. Мінський (14-ий км автодороги «КИЇВ-КОВЕЛЬ») свідку ОСОБА_16 було запропоновано взяти участь у слідчому експерименті з метою уточнення відомостей і обставин виникнення дорожньо-транспортної пригоди, про які остання повідомила під час допиту 03.12.2020 в якості свідка, на що вона погодилась. Хід слідчої дії зафіксовано безперервною відеозйомкою на флеш-карту «KINGSTON» 16 GB з адаптером ТЕ09000001/3500007-002A00LF 120417, що безпосередньо було досліджено судом під час судового провадження кримінального провадження (а.к.п. 51-54, т. 2).

Твердження захисника про те, що протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_16 є недопустимим доказом внаслідок вчинення слідчим діяння, що мало ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття з тих підстав, що вказаний доказ було отримано з її показань в якості свідка, є неприйнятними з огляду на таке.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності в такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Наведене узгоджується також із положеннями ч. 3 ст. 240 КПК України, яка не містить заборони щодо залучення свідків для проведення слідчої дії з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю свідка слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, якій відомі або можуть бути відомі цій особі, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, та які вказана особа сприймала безпосередньо, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь свідка у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої (розшукової) дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

При цьому, слід враховувати, що показання, які отримуються в чітко визначеній процесуальній формі, не тотожні поясненням, які не є джерелами доказів у кримінальних провадженнях щодо злочинів. Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК України, у системному зв'язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.

Якщо відомості повідомлено свідком під час проведення інших слідчих (розшукових) чи процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.

Отримання від осіб, залучених до участі у слідчому експерименті, перелік яких визначений ч. 3 ст. 240 КПК України, відомостей під час проведення такої дії (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.

У своїх рішеннях ЄСПЛ акцентує увагу на справедливості судового розгляду в цілому, критеріями чого є належна реалізація права особи на мовчання, права на захист, належне розслідування тверджень про те, що визнавальні показання отримано у незаконний спосіб (зокрема, в рішенні у справі «Яременко проти України» від 30.04.2015), де ЄСПЛ повторив свої головні висновки з рішення у справі «Яременко проти України» від 12.06.2008).

Такий підхід ЄСПЛ застосував також у справах «Дудка проти України» (рішення від 04.12.2018), «Леонід Лазаренко проти України» (рішення від 28.10.2010), «Гелетей проти України» (рішення від 24.04.2018), де зазначив про несправедливість судового розгляду через порушення права на захист.

Для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження (рішення ЄСПЛ у справах «Сальдуз проти Туреччини» від 27.11.2008, «Яременко проти України» від 12.06.2008, «Лучанінова проти України» від 09.06.2011).

Таким чином, ЄСПЛ наголошує на необхідності застосування процесуальних гарантій забезпечення справедливості кримінального провадження в цілому та порядку (процедури) проведення слідчої (розшукової) дії, під час якої від особи отримуються відомості (права на справедливий суд, на захист, на мовчання і права не свідчити проти себе тощо). За умови застосування передбачених національним законодавством гарантій, що мають відповідати Конвенції, ЄСПЛ не ставить під сумнів допустимість протоколу слідчої (розшукової) дії як доказу, оскільки це питання перебуває в площині регулювання національного законодавства.

Норми чинного кримінального процесуального закону щодо оцінки судом протоколу слідчого експерименту як окремого процесуального джерела доказів у провадженні узгоджуються з критеріями, застосованими ЄСПЛ для оцінки справедливості судового розгляду в цілому. Легітимна мета слідчого експерименту за безпосередньою участю особи, залученої до участі у слідчому експерименті, перелік яких визначений ч. 3 ст. 240 КПК України, полягає у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань забезпечується дотриманням процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та встановленого порядку його проведення.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту за участю, в даному випадку, свідка, містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб'єкта за відсутності протиправного тиску на особу, за її волею та вільним волевиявленням, за умов усвідомлення нею права мовчати і не свідчити проти себе, забезпечення права на захист і правову допомогу, справедливості кримінального провадження в цілому.

До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої (розшукової) дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз'яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту, присутність під час цієї слідчої (розшукової) дії вільно обраного захисника (адвоката) для надання правової допомоги тощо.

Вказані висновку узгоджуються з висновками Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.05.2019 у справі №164/1457/16-к (провадження №51-8008км18), 21.10.2020 у справі №345/522/16-к (провадження №51-2869км18), постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.09.2020 у справі №740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19).

Вказаних вимог стороною обвинувачення, на переконання суду, було дотримано.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчий експеримент було проведено за участю водія автомобіля марки «VOLKSWAGEN CC» (учасника дорожньо-транспортної пригоди) ОСОБА_16 саме з метою перевірки й уточнення попередньо повідомленої останньою версії про обставини та механізм дорожньо-транспортної пригоди за її добровільною згодою.

Суд критично оцінює твердження захисника про те, що при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії слідчим не було роз'яснено свідку ОСОБА_16 право не свідчити проти себе і відмовитись давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення, оскільки, як вбачається з протоколу, складеного за результатами цієї слідчої (розшукової) дії, обвинуваченій ОСОБА_16 роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 66 та 67 КПК України, про що міститься підпис обвинуваченої, що включає право, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 66 КПК України, яке передбачає можливість особи «відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення», яке є тотожним положенням, закріпленим у ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України.

При цьому, суд звертає увагу, що в ході проведення цієї слідчої (розшукової) дії ОСОБА_16 скористалась своїм конвенційним правом на ефективний захист, що було зебезпечено самостійно обраним саме ОСОБА_16 захисником -адвокатом ОСОБА_17 , що в розумінні вищевказаної прецедентної практики ЄСПЛ є однією з основних ознак справедливого судового розгляду (зокрема, в рішенні ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011).

Негайний допуск захисника є частиною процесуальних гарантій, яким ЄСПЛ приділяє особливу увагу під час встановлення того, чи певна процедура зашкодила чи не зашкодила самій суті права не свідчити проти себе. Аби право на справедливий судовий розгляд, якому присвячена стаття 6, залишалось достатньо «конкретним і ефективним», зазвичай необхідно, щоб допуск захисника відбувся починаючи з першого допиту підозрюваного поліцією, якщо тільки не буде доведено, що існують першорядні причини обмежити це право (рішення у справах «Сальдуз проти Туреччини» від 27.11.2008, «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» від 13.09.2016).

Як протокол, так і відеозапис, на якому зафіксовано хід цієї слідчої (розшукової) дії, не містить жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав ОСОБА_16 при проведенні вказаної слідчої дії, так і не виловлювалось таких стороною захисту і після її проведення. Під час цієї слідчої (розшукової) дії ОСОБА_16 було надано можливість висловити свою власну точку зору щодо причин настання дорожньо-транспортної пригоди і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.

При цьому, слід зазначити, що ОСОБА_16 не стверджувала про свою винуватість у дорожньо-транспортній пригоді та взагалі не надавала ніякої оцінки своїм діям. Крім того, слідчий експеримент за її участю було проведено з метою відтворення обставин дорожньо-транспортної пригоди, а не одержання викривальних показань від свідка ОСОБА_16

Твердження захисника про «створення невірної обстановки за допомогою не тих транспортних засобів, які були причетні до дорожньо-транспортної пригоди (з меншими габаритами)… що сприяло невірному розташуванню транспортних засобів на проїжджій частині; здійсненню невірних замірів між автомобілями та краєм проїжджої частини; здійсненню невірних замірів інтервалу між автомобілями… та як наслідок… призначення судової автотехнічної експертизи із невірними вихідними даними» суд не приймає до уваги, оскільки такі зауваження були висловлені стороною захисту лише в ході судового розгляду та не були вказані безпосередньо в ході проведення слідчого експерименту та/або після його завершення, що є правом учасників цієї дії і про що присутньому під час її проведення захиснику, як кваліфікованому адвокату, якого було вільно обрано ОСОБА_16 , мало бути достовірно відомо.

У той же час як ОСОБА_16 так і вільно обраний нею захисник, який здійснював реалізацію права останньої на захист, таких заперечень не висловили, тим самим опосередковано погодились з результатами цієї слідчої (розшукової) дії.

Держава не може нести відповідальності за кожен недолік у роботі захисника призначеного з метою надання юридичної допомоги, або обраного обвинувачуваним. Незалежність представників юридичної професії від держави передбачає, що здійснення захисту є по суті відносинами між підсудним та його захисником незалежно від того, чи призначається захисник для надання юридичної допомоги, чи його послуги оплачуються з приватного джерела (рішення ЄСПЛ у справі «Кускані проти Сполученого Королівства» від 24.09.2002).

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими було порушено права чи свободи ОСОБА_16 , або слідчий у будь-якій формі примушував її до визнання своєї винуватості у дорожньо-транспортній пригоді. Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_16 буде визнано підозрюваною, оскільки тільки після проведення відповідних експертиз, якими було встановлено, що саме дії ОСОБА_16 призвели до кримінально-караних наслідків, останній було повідомлено про підозру.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що 30.12.2020 слідчим було відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_17 про залучення ОСОБА_16 до кримінального провадження в якості потерпілої з наведенням відповідних мотивів, в тому числі й про необхідність проведення слідчих (розшукових) дії за її участю з метою перевірки версії події, повідомленою останньою, на що звертав увагу суду і захисник, у такий спосіб доводячи перед судом про наявність упередженого ставлення до водія ОСОБА_16 під час досудового розслідування, однак, на думку суду, зазначене загалом свідчить про те, що захиснику було достовірно відомо про можливість проведення стороною обвинувачення в подальшому слідчих (розшукових) дій з метою перевірки версії ОСОБА_16 про подію дорожньо-транспортної пригоди та вчинення процесуальних дій за участю ОСОБА_16 , однак за минуванням 2-х місяців захисник не зорієнтував свою підзахисну про її право відмовитись від участі у вказаній слідчій (розшуковій) дії (а.к.п. 154, т. 2).

За таких обставин, висловлення згоди з результатами слідчої (розшукової) дії на час її проведення та заперечення її результатів на стадії судового розгляду, за умови дотримання права на захист, є зловживанням стороною захисту своїм правом та не свідчить про порушення права ОСОБА_16 на справедливий судовий розгляд згідно зі статтею 6 Конвенції;

- матеріали спрямовані на встановлення свідків, очевидців та/або інших учасників дорожнього руху (а.к.п. 17-20, т. 3);

- висновок експерта від 23.12.2020 №СЕ-19/111-20/58234-ІТ (судова автотехнічна експертиза) з додатком до нього у вигляді ілюстративної таблиці, відповідно до висновків якої: - на момент огляду транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» виявлено несправності гальмівної системи, системи рульового керування та ходової частини; - виявлені несправності гальмівної системи, системи рульового керування та ходової частини автомобіля «VOLKSWAGEN CC» виникли в процесі дорожньо-транспортної пригоди; - питання можливості водієм виявити технічні несправності транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, якщо такі були, не має технічного сенсу (а.к.п. 56-60, т. 2);

- висновок експерта від 23.12.2020 №СЕ-19/111-20/59633-МРВ (судова експертиза мінералів, речовин та виробів) з додатком до нього у вигляді ілюстративної таблиці, відповідно до висновків якої: на момент огляду транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN CC» чорного кольору сторонніх нашарувань лакофарбових матеріалів або лакофарбових покриттів не виявлено (а.к.п. 63-66, т. 2);

- висновок експерта від 29.03.2021 №СЕ-19/111-21/12529-ІТ за результатами проведення судової автотехнічної експертизи, яку було проведено з метою встановлення відповідності дій водіїв у дорожній ситуації технічним вимогам Правил дорожнього руху відповідно до вказаних у постанові слідчого даних про параметри і стан дорожньої обстановки та версій механізму події, що було встановлено під час досудового розслідування (а.к.п. 69-75, т. 2).

Перед експертом було поставлено запитання та надано матеріали кримінального провадження №12020100000001022 в 1 томі разом із документом про залучення експерта.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що експертизу було проведено судовим експертом державної спеціалізованої установи, тобто фахівцем, який має відповідну вищу освіту, відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень, пройшов відповідну підготовку та отримав кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності, тобто особою, яка володіє спеціальними знаннями з досліджуваних питань, що стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення, та якій було доручено провести експертизу і дати висновок з питань, які виникли під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Так, перед експертом поставлено наступні запитання:

1. Якими вимогами Правил дорожнього руху регламентуються дії водія автомобіля «VOLKSWAGEN СС» ОСОБА_16 в даній дорожній обстановці?

2. Якими вимогами Правил дорожнього руху регламентуються дії водія невстановленого автомобіля «ТИПУ ДЖИП», який виконував маневр обгону автомобіля «VOLKSWAGEN СС» в даній дорожній обстановці згідно версії водія ОСОБА_16 .?

3. Чи мала у даній дорожній обстановці водій автомобіля «VOLKSWAGEN СС» ОСОБА_16 технічну можливість уникнути виїзду за межі проїзної частини і наїзду на перешкоду?

4. Чи вбачаються в діях водія ОСОБА_16 з технічної точки зору невідповідності вимогам Правил дорожнього руху?

5. Чи вбачаються в діях водія невстановленого автомобіля «ТИПУ ДЖИП» з технічної точки зору невідповідності вимогам Правил дорожнього руху згідно версії водія ОСОБА_16 .?

6. Яка з технічної точки зору причина виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди?

Дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди, враховуючи матеріали кримінального провадження та вказані слідчим обставини щодо дій учасників дорожнього руху, з яких має виходити експерт при проведенні досліджень (вихідні дані), було проведено експертом з огляду на дві різні версії механізму її розвитку. При цьому, експерт, отримавши матеріали для проведення експертизи, не виявив жодних протирічь у вихідних даних, також не виявив підстав клопотати перед слідчим про надання додаткових матеріалів та необхідності проведення слідчих дій та/або вчинення інших процесуальних дій, пов'язаних із проведенням експертизи, дійшов таких висновків:

Відповіді на запитання ВАРІАНТ 1 за версією водія ОСОБА_16 , відповідно до якої остання у якийсь момент виявила, що автомобіль «ТИПУ ДЖИП» рухається поза її автомобілем в попутному напрямку, потім став виконувати маневр випередження керованого нею автомобіля. Під час попутного роз'їзду її автомобіля та автомобіля «ТИПУ ДЖИП» з подальшим зміщенням автомобіля «ТИПУ ДЖИП» праворуч водій ОСОБА_16 змінила напрямок руху праворуч та, виїхавши за межі проїзної частини, скоїла наїзд на перешкоду у вигляді металевої опори рекламного щита:

1. В даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, водій транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 повинна була керуватися вимогами пунктів: 12.3.; 12.9.б) Правил дорожнього руху;

2. В даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, водій невстановленого автомобіля «ТИПУ ДЖИП» повинен був керуватися вимогами пунктів: 12.9.б); розділу 34 горизонтальна дорожня розмітка 1.1.; 1.10. «розділювальна смуга»; 13.3. Правил дорожнього руху;

3. В даній дорожній ситуації водій транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 мала технічну можливість уникнути виїзду за межі проїзної частини та наїзду на перешкоду шляхом виконання вимог пункту 12.3. Правил дорожнього руху;

4. В даній дорожній ситуації в діях водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 12.3.; 12.9.б) Правил дорожнього руху;

5. В даній дорожній ситуації в діях водія невстановленого автомобіля «ТИПУ ДЖИП» експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 12.9.б); розділу 34 горизонтальна дорожня розмітка 1.1; 1.10 «розділювальна смуга»; 13.3. Правил дорожнього руху;

6. Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, а саме виїзду за межі проїзної частини та наїзду на перешкоду, з технічної точки зору є невідповідність дій водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 вимогам пункту 12.3. Правил дорожнього руху.

З технічної точки зору в даній дорожній ситуації технічна можливість уникнути виїзду транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» за межі проїзної частини діями водія невстановленого автомобіля «ТИПУ ДЖИП» не визначалась.

Відповіді на запитання ВАРІАНТ 2 за версією свідка ОСОБА_26 , відповідно до якої останній був свідком того, як водій ОСОБА_16 змінила напрямок руху ліворуч, виїхавши на розділювальну смугу, після чого змінила напрямок руху праворуч та, виїхавши за межі проїзної частини, скоїла наїзд на перешкоду у вигляді металевої опори рекламного щита:

1. В даній дорожній ситуації з технічної точки зору водій автомобіля «VOLKSWAGEN СС» ОСОБА_16 повинна була керуватися вимогами пункту 10.1. Правил дорожнього руху;

Питання 2 та 5 відповідно до версії свідка ОСОБА_26 експертом не вирішувалися, так як дані питання стосуються версії водія ОСОБА_16 .

3. В даній дорожній ситуації водій автомобіля «VOLKSWAGEN СС» ОСОБА_16 мала технічну можливість уникнути досліджуваної дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог пункту 10.1. Правил дорожнього руху.

4. В даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля «VOLKSWAGEN СС» ОСОБА_16 експертом з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам пункту 10.1. Правил дорожнього руху.

6. Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору є невідповідність дій водія автомобіля «VOLKSWAGEN СС» ОСОБА_16 вимогам пункту 10.1. Правил дорожнього руху.

Оцінюючи висновок автотехнічної експертизи від 29.03.2021 №СЕ-19/111-21/12529-ІТ на предмет допустимості та належності, як доказу у справі, суд вважає, що вказаний висновок судової автотехнічної експертизи є належним, допустимим та достатнім, а також є належним чином мотивованим і обґрунтованим, складений експертом, що має достатній стаж експертної роботи, відповіді та висновки експерта повні та вичерпні, не допускають їх подвійного тлумачення і не містять суперечностей.

Доводи та твердження сторони захисту про недопустимість висновку судової автотехнічної експертизи від 29.03.2021 №СЕ-19/111-21/12529-ІТ, що, на думку сторони захисту, полягає в тому, що експертом під час дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди було взято вихідні дані, вказані слідчим у постанові про призначення експертизи, які були зібрані останнім з порушеннями як кримінального процесуального закону так і конвенційного права обвинуваченої ОСОБА_16 на захист, такими є: матеріали огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, показання водія ОСОБА_16 в якості свідка, результати слідчого експерименту за участю останньої, показання свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_33 , з якими слідчі експерименти проведено не було, то суд не погоджується з цими твердженнями сторони захисту з огляду на вищевикладені висновки суду стосовно вказаних матеріалів, а також з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що експерт, провівши аналіз дорожньої обстановки та здійснивши дослідження обставин окремо як за версією водія ОСОБА_16 так і за версією свідка ОСОБА_26 стосовно дій водіїв ОСОБА_16 та автомобіля «ТИПУ ДЖИП» технічним вимогам Правил дорожнього руху, наявності технічної можливості запобігти пригоді з моменту виникнення небезпеки, а також встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діями водія та дорожньо-транспортною пригодою, дійшов висновку, що, як за версією водія ОСОБА_16 так і за версією свідка ОСОБА_26 , допущені водієм ОСОБА_16 порушення вимог пунктів 12.3., 12.9.б) та 10.1. Правил дорожнього руху відповідно знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками. Водій транспортного засобу «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 мала технічну можливість уникнути виїзду за межі проїзної частини та наїзду на перешкоду шляхом дотримання вимог вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху.

При цьому, досліджуючи обставини дорожньо-транспортної пригоди згідно версії водія ОСОБА_16 (про те, що саме водій автомобіля «ТИПУ ДЖИП», рухаючись у попутному напрямку з більшою швидкістю руху ніж швидкість руху автомобіля «VOLKSWAGEN CC» під керуванням водія ОСОБА_16 , після виконання маневру випередження автомобіля «VOLKSWAGEN CC» з подальшим перетином траєкторії руху вказаного автомобіля, грубо порушив правила дорожнього руху та створив небезпеку для руху водію ОСОБА_16 , внаслідок чого остання змінила напрямок руху (змістилася праворуч до правого краю проїзної частини), виїхала за межі проїзної частини та наїхала на перешкоду), експерт, враховуючи відсутність у матеріалах кримінального провадження відомостей про будь-який контакт цих транспортних засобів та враховуючи те, що автомобіль «ТИПУ ДЖИП» в момент перетину траєкторії руху автомобіля «VOLKSWAGEN CC» вийшов за габаритні розміри автомобіля «VOLKSWAGEN CC» і продовжив рух з більшою швидкістю руху ніж швидкість руху автомобіля «VOLKSWAGEN CC», дійшов висновку, що водій автомобіля «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 з технічної точки зору, виявивши небезпеку для руху, мала технічну можливість уникнути виїзду за межі проїзної частини та наїзду на перешкоду шляхом негайного вжиття заходів для зменшення швидкості, тобто застосування гальмування аж до повної зупинки транспортного засобу, без зміни напрямку руху, натомість водій ОСОБА_16 , непереконавшись у безпечності виконуваного маневру, змінила напрямок руху праворуч, після чого виїхала за межі проїзної частини, де здійснила наїзд на перешкоду.

Таким чином, у суду відсутні обгрунтовані підстави вважати, що вказаний висновок судової автотехнічної експертизи є немотивованим та/або необґрунтованим та/або таким, що містить суперечності.

Однією із засад кримінального провадження, закріпленою у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 13 ст. 22 КПК України).

Відповідно до положень ч. 13 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Законодавець, передбачивши в ч. 2 ст. 101 КПК України право сторони захисту надати суду висновок експерта, тим самим передбачив і обов'язок суду його розглянути в сукупності з іншими доказами.

Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі №753/10028/18 (провадження №51-121км20) наголосив, що в кримінальних провадженнях, які стосуються дорожньо-транспортних пригод, експертне дослідження може вплинути на остаточне рішення або позначитися на остаточному рішенні суду. Тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані стороною обвинувачення, за допомогою іншого висновку, наданого стороною захисту, має бути забезпечене судом.

Відповідно до положень ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Натомість стороною захисту не було заявлено жодних клопотань, у тому числі й про долучення висновків експертів на спростування висновків експертів, що були надані стороною обвинувачення, як і не було заявлено таких про призначення та проведення відповідних експертиз та/або про допит експерта судом.

Суд не приймає доводи сторони захисту про те, що сторона обвинувачення всупереч вимогам ч. 3 ст. 23 КПК України не забезпечила присутність під час судового розгляду усіх свідків обвинувачення, зазначених в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, обмежившись допитом лише одного свідка.

Верховний Суд у постанові від 11.07.2019 у справі №263/206/14-к зазначив, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів за допомогою допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо.

Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, з огляду на зміст ч. 2 ст. 23 та ст. 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані під час постановлення судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не встановлює норми про докази як такі. Відтак, ЄСПЛ не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак, Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справах «Мантованеллі проти Франції» від 18.03.1997, «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988).

Відповідно до підпункту «d» п. 3 статті 6 Конвенції кожний обвинувачений має щонайменше право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка в силу вимог ч. 5 ст. 9 КПК України підлягає урахуванню судами при застосуванні норм КПК України, використання в якості доказів показань, відібраних на стадіях розслідування правоохоронними органами та судового слідства, саме по собі не є несумісним зі згаданими положеннями за умови, що дотримано право на захист (рішення у справі «Саїді проти Франції» від 20.09.1993). У цілому ці правила вимагають надання обвинуваченому адекватної та належної можливості поставити під сумнів показання свідка обвинувачення, перевіривши правдивість та достовірність показань такого свідка шляхом його усного допиту у його присутності, як під час надання ним показань, так і на подальших стадіях провадження, оскільки в протилежному випадку його права на захист необґрунтовано обмежуються в тій мірі, яка може бути несумісною з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції (рішення у справах «Аль-Хавайя та Тахері проти Сполученого Королівства» [ВП] від 15.12.2011; «Хeммер проти Німеччини» від 19.07.2012; «Лука проти Італії» від 27.02.2001, «Солаков проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» від 31.10.2001; «Боєць проти України» від 30.01.2018).

Принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними складовими поняття «справедливий судовий розгляд» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Регнер проти Чеської Республіки» від 19.09.2017). Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (рішення у справі «Андрєєва проти Латвії» від 18.02.2009).

Можливість обвинуваченого зіткнутися зі свідком, свідчення якого мають істотне значення, у присутності судді є важливою складовою справедливого судового розгляду (рішення у справах «Тарау проти Румунії» від 23.07.2019; «Гравіано проти Італії» від 10.02.2005).

Суд повторно звертає увагу, що відповідно до положень статей 22, 23, 26 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, вони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

При цьому, сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом, оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 96 КПК України сторони кримінального провадження, та в першу чергу обвинувачений (в силу положень п. 1 ч. 4 ст. 42 КПК України), мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) на прокуратуру покладаються функції підтримання державного обвинувачення в суді. Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 16 Закону №1697-VII). Відповідно до ст. 22 Закону №1697-VII прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені КПК України.

Виконуючи вказані функції прокурор, як сторона обвинувачення у кримінальному провадженні, самостійно визначає обсяг доказів, яких, на його думку, буде достатньо для доведеності винуватості особи за пред'явленим обвинуваченням в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, і в разі, якщо є необхідність допитати певних осіб, вправі заявити про це відповідне клопотання, або, визнавши це за недоцільне, навпаки, відмовитись від допиту інших свідків, які хоч і були заявлені, однак ще не допитані судом (п. 4 ч. 2 ст. 315, ст. 349 КПК України).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях констатував, що недостатньо, аби обвинувачений поскаржився на те, що не зміг допитати певних свідків. Потрібно, аби він обґрунтував своє клопотання про допит свідків, уточнивши, що такий допит важливий і необхідний для встановлення істини і для прав сторони захисту (рішення у справах «Перна проти Італії» від 06.05.2003; «Бакану і SC « R » S.A. проти Румунії» від 03.03.2009).

У справі «Муртазалієва проти Росії» від 18.12.2018 ЄСПЛ сформулював наступний триетапний тест для оцінки того, чи було дотримане право викликати свідка захисту відповідно до статті 6 § 3 (d): (1) чи було клопотання допитати свідка достатньо обґрунтованим та відповідним предмету обвинувачення; (2) чи розглядали національні суди доречність цих показань та чи наводили достатні підстави для свого рішення не допитувати свідка під час судового розгляду; та (3) чи підірвало рішення національних судів не допитувати свідка загальну справедливість провадження.

ЄСПЛ у своїх рішеннях (зокрема, у справах «Боротюк проти України» від 16.12.2021, «Бортник проти України» від 27.01.2011, «Асіміонесе проти Республіки Молдова» від 07.012020) зазначає, що ані буква, ані дух ст. 6 Конвенції не заважають особі відмовитись за власним волевиявленням, прямо чи мовчанням, від свого права на гарантії справедливого судового розгляду (ухвала ЄСПЛ від 30.11.2000 у справі «Квятківська проти Італії», рішення у справі «Піщальніков проти Росії» від 24.09.2009). Однак така відмова повинна, задля того щоб бути ефективною для цілей Конвенції, встановлюватися недвозначно і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, які є пропорційними її важливості (рішення ЄСПЛ у справах «Пуатримоль проти Франції» від 23.11.1993, «Колу проти Туреччини» від 02.08.2005, «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Сальдуз проти Туреччини» від 27.11.2008).

Під час судового провадження судом було задоволено клопотання прокурора про відмову від допиту в судовому засіданні свідків сторони обвинувачення ОСОБА_33 та ОСОБА_34 , оскільки сторона обвинувачення та сторона захисту мають право самостійно визначати, які докази слід надати для обстоювання своєї позиції перед судом. При цьому, розглядаючи вказане клопотання прокурора, судом було з'ясовано те, що вказані свідки не є очевидцями події, а також було з'ясовано й позицію сторони захисту щодо необхідності допиту вказаних свідків, однак ані захисник, ані сама обвинувачена не наполягали на допиті вказаних свідків та не заперечували проти задоволення клопотання прокурора, тим самим добровільно відмовились від свого права на їх допит в суді, що свідчить про безпідставність твердження сторони захисту про незабезпечення присутності під час судового розгляду усіх свідків обвинувачення, що не може свідчити про порушення права сторони захисту (схожа позиція висловлена у рішенні ЄСПЛ у справі «Снайдерс проти Нідерландів» від 06.02.2024, згідно якої відмова захисту від права оскаржувати достовірність показань свідка щодо будь-якої непослідовності в його показаннях або невідповідності між його показаннями та показаннями інших свідків не свідчить про наявність порушення ст. 6 Конвенції).

Слід зазначити, що принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, які є однією з засад кримінального судочинства, внормований статтею 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Водночас, зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у рішенні ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України», з якого випливає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За встановлених обставин, показання обвинуваченої про те, що саме порушення Правил дорожнього руху, допущені водієм автомобіля «ТИПУ ДЖИП» потягли за собою зміну напрямку руху автомобіля під її керуванням з подальшим його виїздом за межі проїзної частини та наїзду на перешкоду, що спричинило смерть малолітньої ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, а її відповідальність лише за те, що вона не забезпечила перевезення своєї малолітньої доньки ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в салоні автомобіля в спеціальному засобі - дитячому кріслі, відповідальність за що передбачено положеннями КУпАП, суд розцінює критично, як обраний спосіб захисту від обвинувачення з метою ухилитися від відповідальності й уникнути покарання, оскільки вони спростовуються наведеною вище сукупністю доказів, що було досліджено судом безпосередньо та безсумніву підтверджують фактичні обставини кримінального провадження, що були встановлені судом.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, включає три обов'язкові ознаки: діяння порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв'язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.

При вирішенні питання про причинний зв'язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку.

Дослідивши висновок автотехнічної експертизи у сукупності з показаннями обвинуваченої, свідків, даними, зафіксованими в протоколах про проведення слідчих (розшукових) дій з додатками до них, експертними висновками, суд установив, що водій автомобіля «VOLKSWAGEN CC» ОСОБА_16 під час руху зобов'язана була дотримуватись пункту 12.9.б) Правил дорожнього руху та, виявивши небезпеку для руху, незалежно від причин її виникнення, виконати вимоги як пункту 10.1, так і 12.3. цих Правил, зокрема, при виявленні небезпеки для руху негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не змінюючи напрямку руху транспортного засобу, що водій ОСОБА_16 повинна була дотримати та мала реальну технічну можливість.

Той факт, що автомобіль «ТИПУ ДЖИП» рухався з порушеннями Правил дорожнього руху, про що повідомляла обвинувачена, не звільняло водія ОСОБА_16 від виконання вимог вищезазначених пунктів Правил дорожнього руху, тобто вжити заходів, необхідних та достатніх для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки.

Порушення учасником дорожнього руху Ппавил дорожнього руху саме по собі не виключає винуватість іншого учасника руху, і навіть створення небезпеки учасником дорожнього руху, яку водій був об'єктивно спроможним виявити, не звільняє того від обов'язку вжити заходів, необхідних для уникнення або зменшення шкідливих наслідків від створеної небезпеки.

Таким чином, із встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому смерті був породжений конкретними діями обвинуваченої ОСОБА_16 , яка допустила вищевказані порушення вимог Правил дорожнього руху, що, всупереч доводам останньої, свідчить про наявність обов'язкової ознаки об'єктивної сторони злочину причинно-наслідкового зв'язку між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху та наслідками, що настали.

Такої ж позиції у подібних правовідносинах дотримувався Верховний Суд в постановах від 26.05.2020 у справі №523/12810/15-к (провадження № 51-266км20), 19.05.2020 у справі №490/10025/17 (провадження №51-6116км19), 10.12.2019 у справі №759/2926/16-к (провадження №51-8348км18), 24.03.2020 у справі №130/720/17 (провадження №51-2134км19).

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, що поза розумним сумнівом є доведеним, приходить до висновку, що за результатами судового розгляду повністю доведено винуватість ОСОБА_16 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за обставин, установлених у судовому засіданні, та кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_16 за ч. 2 ст. 286 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

При цьому, із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами від 06.11.2009 «Про практику призначення судами кримінального покарання» слід звернути увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За змістом пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України сформульована як кумулятивна, тобто передбачає наявність як основного виду покарання, так і можливість застосування або незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до пункту 21 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України в кожному випадку призначення покарання за ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання ОСОБА_16 , суд враховує ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідно до ст. 12 цього Кодексу відноситься до тяжких злочинів, характеризується необережною формою вини, фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість заподіяних злочином наслідків у вигляді смерті дитини обвинуваченої - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дані про особу обвинуваченої, зокрема те, що вона раніше несудима, одружена, має вищу освіту, на момент ухвалення вироку має на утриманні двох дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про її осудність.

Обставин, що пом'якшують та/або обтяжують покарання суд не встановив.

З огляду на викладене, враховуючи тяжкість злочину, характер допущених обвинуваченою порушень Правил дорожнього руху, що було встановлено судом (котра безвідповідально поставилася до можливості настання негативних наслідків, маючи об'єктивну змогу забезпечити перевезення своєї малолітньої доньки ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у спеціальному засобі - дитячому кріслі умисно проігнорувала такі вимоги Правил дорожнього руху та, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, рухаючись хоча із незначним, але перевищенням максимально дозволеної швидкості, нехтуючи застосуванням безпечних прийомів керування, під час виконання маневру випередження невстановленим автомобілем, рух якого не створював небезпеки для руху водію ОСОБА_16 , невірно оцінила дорожню обстановку, не впоралась з керуванням транспортним засобом і, маючи об'єктивну змогу вжити заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, змінила напрямок руху, здійснивши маневр праворуч, під час якого виїхала за межі проїзної частини на узбіччя, де скоїла наїзд на металеву опору рекламного щита, в результаті чого настала смерть дитини), тяжкість наслідків, що настали, відсутність обставин, що пом'якшують та/або обтяжують покарання, відомості про особу обвинуваченої, ставлення останньої до кримінального провадження (відсутність критичного відношення, осмислення причин та заподіяних наслідків, усвідомлення та засудження своїх протиправних дій, як водія джерела підвищеної небезпеки, та бажання перекласти свою провину на дії водія іншого автомобіля), суд вважає за доцільне призначити обвинуваченій ОСОБА_16 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що сприятиме запобіганню вчиненню останньою нових кримінальних правопорушень та буде достатнім для її виправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченій ОСОБА_16 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд, враховуючи характер та обсяг допущених обвинуваченою порушень Правил дорожнього руху в сукупності з обставинами кримінального провадження, приходить до висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк, що передбачено санкцією статті ч. 2 ст. 286 КК України.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України.

При цьому, в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа №206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Суд зазначає, що стаття 79 КК України є спеціальною нормою щодо статті 75 цього Кодексу і в разі конкуренції виду звільнення від відбування покарання з випробуванням має застосовуватися спеціальна норма.

Відповідно до ст. 79 КК України спеціальним видом звільнення від відбування покарання є звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

Закріплення цієї норми в кримінальному законодавстві зумовлено тим, що закон ставить інтереси дитини, її виховання, нормальні умови життя вище, ніж негайне виконання покарання.

Передбачене цією нормою закону України про кримінальну відповідальність звільнення від відбування покарання з випробуванням є проявом гуманізму до обвинуваченої та її дитини.

Відповідно до частини 1 цієї статті таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Для застосування вказаної норми права законодавець визначив відповідні підстави, перші з яких містяться безпосередньо у статті 79 КК України і стосуються певних ознак особи, а інші є оціночними та стосуються індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження, характеру дій винної особи, її способу життя тощо.

Встановлення оціночних підстав є елементом реалізації дискреційних повноважень суду.

Оцінюючи наявність підстав для звільнення ОСОБА_16 від відбування покарання з випробуванням суд виходить з принципу гуманізму з урахуванням національного законодавства та міжнародних договорів.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Міжнародні організації, у тому числі й Європейський Комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню, неодноразово зазначали, що в'язниця, безумовно, не може бути належним середовищем для немовляти чи малої дитини, однак примусове розлучення матерів і малолітніх дітей є вкрай небажаним.

У цьому кримінальному провадженні під час здійснення досудового розслідування та надходження обвинувального акта на розгляд до місцевого суду по суті обвинувачення обвинувачена ОСОБА_16 перебувала в стані вагітності та 20.08.2021 народила сина ОСОБА_10 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (а.к.п. 59, т. 3).

Також з матеріалів кримінальної справи вбачається, що обвинувачена має також сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 (а.к.п. 56, т. 3).

Відповідно до відповіді служби у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації на адвокатський запит станом на 04.08.2021 у вказаній службі відсутні відомості про позбавлення батьківських прав ОСОБА_16 стосовно дітей. Не містить таких відомостей і автоматизована система документообігу Оболонського суду міста Києва за період з 01.01.2011 по 20.07.2021 (а.к.п. 60-63, т. 3).

Таким чином, для застосування статті 79 КК України судом встановлено факт наявності на утриманні засудженої двох малолітніх дітей, одна з яких є віком до семи років.

Вищевказаний факт з урахуванням всіх обставин кримінального провадження в сукупності, дає змогу суду прийти до висновку про можливість запобігти розлученню матері та її двох малолітніх дітей, що, на думку суду, найбільш сприятиме досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

З огляду на викладене, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання в сукупності, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_16 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами, водночас, зваживши на дані про особу обвинуваченої, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, стосовно яких остання не позбавлена батьківських прав, одна з яких є віком до семи років, суд приходить до висновку, що перевиховання й виправлення обвинуваченої можливо без ізоляції від суспільства, та вважає за можливе застосувати до останньої положення ст. 79 КК України, оскільки виправлення обвинуваченої, на переконання суду, можливо без реального відбування основного покарання, але в умовах здійснення контролю за поведінкою обвинуваченої протягом іспитового строку, з покладенням на обвинувачену обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

При цьому, відповідно до положень закону та усталеної судової практики в разі звільнення жінки за вищевказаних підстав від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України суд повинен визначити тривалість іспитового строку в межах того строку, який залишився з дня її засудження і до досягнення дитиною семирічного віку, але не менше одного року.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, до прикладу, постанова від 24.11.2022 у справі №750/11045/21 (провадження №51-2222км22).

Цивільний позов відсутній.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати - в порядку ст. 124 КПК України.

Водночас, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2020 накладено арешт на транспортний засіб - автомобіль марки «VOLKSWAGEN CC» (д.з.н. НОМЕР_4 ), який належить на праві власності ОСОБА_16 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 761/40320/20, провадження № 1-кс/761/24288/2020) (а.к.п. 28, 29, т. 2).

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадках виправдування обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2020 за №761/40320/20, на транспортний засіб - автомобіль марки «VOLKSWAGEN CC» (д.з.н. НОМЕР_4 ), який належить на праві власності ОСОБА_16 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Підстав для обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченої ОСОБА_16 до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_35 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 79 КК України ОСОБА_35 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю до досягнення її дитиною - ОСОБА_36 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , семирічного віку.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_35 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи.

Роз'яснити ОСОБА_37 , що відповідно до положень ч. 5 ст. 79 КК України у разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2020 за №761/40320/20, на транспортний засіб - автомобіль марки «VOLKSWAGEN CC» (д.з.н. НОМЕР_4 ), який належить на праві власності ОСОБА_16 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Речові докази у кримінальному провадженні:

- транспортний засіб - автомобіль марки «VOLKSWAGEN CC» (д.з.н. НОМЕР_4 ) (постанова від 20.11.2020), який було передано на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_37 , - після набрання вироком законної сили залишити власнику (законному володільцю) за належністю;

- DVD-R диск «Verbatim» з двома відеофайлами, які містять записи з портативного відеореєстратора працівника патрульної поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди від 19.11.2020 по просп. Мінському (постанова від 26.02.2021) - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження):

- висновок експерта від 23.12.2020 №СЕ-19/111-20/58234-ІТ: 2 615 (дві тисячі шістсот п'ятнадцять) грн 20 коп;

- висновок експерта від 23.12.2020 №СЕ-19/111-20/59633-МРВ: 653 (шістсот п'ятдесят три) грн 80 коп;

- висновок експерта від 29.03.2021 №СЕ-19/111-21/12529-ІТ: 1634 (одна тисяча шістсот тридцять чотири) грн 50 коп.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1