46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
24 жовтня 2024 року м.Тернопіль Справа № 921/296/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" , місто Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “ТЕРНОПІЛЬГАЗ», місто Тернопіль
про стягнення 370223023,21 грн,
за участю представників:
позивача: Овчарук О.О., адвокат, довіреність №29/12-2023/10 від 29.12.2023;
відповідача: Мельник О.С., адвокат, довіреність без номера від 25.12.2023.
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м.Київ звернулося 09.05.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “ТЕРНОПІЛЬГАЗ», місто Тернопіль, про стягнення 242 023 808,72 грн основного боргу, 79 810 856,48 грн інфляційних втрат, 15 354 496,03 грн - 3% річних, 33 033 861,98 грн пені з підстав невиконання відповідачем умов Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії» в частині проведення оплати за природний газ, спожитий в період з 01.11.2021 по 30.12.2021.
В обґрунтування позову товариство зазначає, що у заявленому періоді у відповідача не було іншого постачальника природного газу, як наслідок, були відсутні підтверджені номінації/реномінації з обсягами природного газу на виробничо-технологічні витрати для нього, тому у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи та п. 3 розділу VI Правил постачання природного газу даного споживача (Оператор ГРМ) було автоматично включено (зареєстровано) до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» відносно покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі. Виходячи з цього Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" між сторонами був укладений автоматично з дня включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії», визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, а саме з 01.11.2021.
Щодо ціни відпуску природного газу, то позивачем зазначено, що постачання природного газу відповідачу відбувалось за цінами, оприлюдненими на вебсайті позивача (https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price), що відповідає умовам п. 4.1 Типового договору. Вказані в отриманих рахунках та актах приймання-передачі газу обсяг та вартість природного газу відповідачем не заперечено, такі рахунки надіслані відповідачу та ним отримані. Щодо заперечень з приводу неправомірного включення в ціну газу вартості послуг з транспортування, то позивачем зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства потужність віртуальної точки виходу до газорозподільних систем (до споживача, який підключений до газорозподільної системи) надається замовнику послуг транспортування, а отже і вартість замовленої потужності має бути сплачена замовником послуг транспортування (постачальником природного газу) на користь Оператора ГТС. Тобто, вартість замовленої потужності сплачується Оператору ГТС постачальником природного газу, який в свою чергу, має право включати її до кінцевої вартості природного газу. Тарифи на послуги транспортування природного газу для точок виходу до газорозподільних систем встановлені постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 та складають 124,16грн/1000м на добу без ПДВ. Даної позиції притримується Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що підтверджено у листі від 12.08.2019 №8475/16.3.2/7-19, зміст якого є загальнодоступним.
Доводи відповідача про його включення до Єдиного реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639 та Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» №2479 позивачем заперечено з посиланням на те, що врегулювання заборгованості для учасників процедури врегулювання заборгованості здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість. Однак заборгованість відповідача в розмірі 242 023 808,72 грн не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків не укладено, тому лише факт включення відповідача до Єдиного реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, не може свідчити про автоматичне врегулювання даної заборгованості.
Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат, 3% річних, пені з огляду на специфіку спірних господарських правовідносин, та заявленого відповідачем клопотання про зменшення інфляційних втрат, 3% річних та пені, то дане клопотання позивачем також заперечено, зокрема з огляду на те, що законом не передбачено право суду на зменшення нарахувань, здійснених на підставі ст.625 ЦК України. Також зазначено, що Типовим договором визначено конкретні умови та порядок виконання зобов'язань, а також відповідальність відповідача за неналежне виконання договірних зобов'язань. Розмір нарахованої пені (33 033 861,98 грн) позивач не вважає надмірно великим у порівнянні з сумою основного боргу (242 023 808,72 грн), вказуючи, що пеня нарахована відповідно до умов договору.
Заперечення відповідача.
Відповідач позовні вимоги заперечив, зазначивши, зокрема про безпідставне застосування позивачем максимально найвищої ціни на природний газ та включення до її ціни вартості послуг з транспортування природного газу. Вказує, що ПрАТ «Тернопільгаз» до 01.02.2024 здійснювало господарську діяльність із розподілу природного газу в межах території Тернопільської області. У зв'язку з високими цінами на природний газ у спірний період не було можливості та фінансової спроможності укласти договір на постачання природного газу з іншим постачальником природного газу, а тому відповідач, зокрема в період з 01.11.2021 по 31.12.2021 був закріплений за постачальником "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України".
Постачальник «останньої надії» поставляє природний газ виключно для покриття об'ємів (обсягів) фактичних витрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі. Тариф на розподіл природного газу, встановлений для ПрАТ «Тернопільгаз» на 2021 рік, був економічно необґрунтованим та не покривав витрат відповідача на закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних витрат та виробничо-технологічних витрат природного газу, внаслідок чого обсяг перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного над тарифною виручкою, з урахуванням отриманих компенсаційних витрат, що утворився за період з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно, склав 340 894,89 тис. грн (без ПДВ). У даній ситуації відповідач вважає, що існує об'єктивна причина для врегулювання спірної заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639. Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 №1174 ПрАТ «Тернопільгаз» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, тому звернення до суду з даним позовом вважає передчасним та безпідставним, адже триває досудовий процес врегулювання спірної заборгованості.
Також відповідач просив суд зменшити розмір заявлено пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90%, навівши обставини, правове обґрунтування підстав такого зменшення санкцій та відповідні докази щодо свого фінансового становища.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою суду від 15.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11.06.2024, в якому оголошувалася перерва до 02.07.2024.
Ухвалою суду від 11 червня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача №ТЕР-03/668 від 29.05.2024 (вх.№4279 від 29.05.2024) про призначення судової експертизи.
Ухвалою від 02 липня 2024 року судом закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 23.07.2024, яке відкладалося на 08 серпня 2024 року з перенесенням засідання на 10.09.2024, на 03.10.2024 (ухвали від 08.08.2024 та від 16.08.2024) та згодом оголошено перерву до 24.10.2024.
В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та заперечення, наведені у заявах по суті спору та з посиланням на долучені до справи докази.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення приймаються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст.240 ГПК України, у судовому засіданні 24.10.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз України» (далі - Постачальник, Постачальник «останньої надії») відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №880 від 04.07.2017 про видачу ліцензій на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
У зв'язку з відсутністю доказів постачання природного газу відповідачу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних мереж (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого Приватним акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬГАЗ" в листопаді та грудні 2021 року, включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Факт включення Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬГАЗ" до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X310000000001І за період з 01.11.2021 по 31.11.2021 та з 01.12.2021 по 30.12.2021, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (Форма №10), а також не заперечується сторонами у справі.
Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.
Згідно з п.2.1 договору, Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Пунктом п.3.1 договору визначено, що постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесяти діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (п.3.3 договору).
Згідно з п.4.1 договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для Сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті.
Відповідно до п.4.2 договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (п.4.3 договору).
На виконання вказаного пункту договору, позивачем як Постачальником направлялись Споживачу відповідні Акти прийому-передачі природного газу №23281 від 30.11.2021 (з Коригуючим актом №29001 від 23.12.2021 визначено остаточну вартість природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 (-36 781грн 26коп.)), №32041 від 31.12.2021 та відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, а саме: №30348 від 10.12.2021 на суму 101 863 966,45грн (з ПДВ); №2678 від 12.01.2022 на суму 242 023 808,72грн (в тому числі 140 196 623,53грн (з ПДВ) по оплаті за природний газ за період з 01.12.2021 по 31.12.2021 та 101 827 185,19грн (101 863 966,45-36 781,26) по оплаті за природний газ за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 з урахуванням Коригуючого акту). Акти зі сторони Споживача не підписані, однак відповідачем не заперечується факт поставки та обсяг отриманого ним природного газу.
Згідно умов договору, Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 договору).
Відповідно до п.4.5 у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Також, згідно з пп.1 п.5.1 та пп.1 п.5.2 договору, Споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Відповідно до п.8.2 договору Постачальник має право вимагати від Споживача відшкодування збитків, а Споживач відшкодовує збитки, понесені Постачальником, виключно у разі: порушення Споживачем строків розрахунків з Постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови Споживача надати представнику Постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало Постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.
Договір набрав чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС як день початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє Споживача від обов'язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим Договором (п.11.1 договору).
Відповідно до п.2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Отже, об'єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ на інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Як стверджує позивач і це не заперечується відповідачем, нарахування вартості спожитого природного газу здійснюється виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримані в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1102 від 25.10.2021).
З 01.10.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору (п.4.1) опублікована/оприлюднена на сайті позивача, що підтверджується роздруківкою з сайту https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price (міститься в матеріалах справи).
Позивач вказує, що ним було виконано належним чином та в повному обсязі взяті на себе зобов'язання у строк та згідно порядку, передбаченого договором, зокрема, з 01.11.2021 по 30.11.2021 позивачем поставлено відповідачу 2 468 673,39 м3 природного газу, а з 01.12.2021 по 30.12.2021 - 2 611 865,25 м3 природного газу, що додатково підтверджується довідкою про об'єкти поставленого природного газу (а.с.67, том 1).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» у листі від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 «Щодо надання відповіді на адвокатський запит» (а.с.60-66) повідомлено, що ПрАТ "ТЕРНОПІЛЬГАЗ" з 01.10.2021 було закріплено за Постачальником «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Обсяги спожитого Споживачем природного газу з 01.11.2021 по 30.11.2021 (в урахуванням Коригуючого акту №29001 від 23.12.2021) в об'ємі 2 468 673,39м3 та з 01.12.2021 по 30.12.2021 в об'ємі 2 611 865,25 м3 повністю співпадають з обсягами газу, вказаними в актах та рахунках, котрі Споживачу були надіслані відповідно до п.4.3 договору для підписання та оплати (поштові відправлення №0600015275879 від 06.01.2022, №0600015744100 від 19.01.2022 та результати відстеження пересилання від 24.05.2022, свідчать про отримання їх Споживачем 11.01.2022 та 24.01.2022, відповідно).
Утім, ПрАТ "ТЕРНОПІЛЬГАЗ" рахунки на оплату вартості спожитого газу не оплачені, чим допущено заборгованість по оплаті за природний газ станом на 09.05.2024 в розмірі 242 023 808,72 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся 01.06.2022 (згідно з описом вкладення у лист №0505077274728) до відповідача з вимогою від 31.05.2022 № 119/4.3-6638-2022 про погашення заборгованості в розмірі 477 007 198,62грн, котру товариством залишено без відповіді та задоволення.
У зв'язку із порушенням грошового зобов'язання на загальну суму 242 023 808,72грн боргу, позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 79 810 856,48 грн, 3% річних в розмірі 15 354 496,03грн та пеню в розмірі 33 033 861,98 грн, котрі просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.
Норми та джерела права, які застосовані судом при вирішенні спору.
Суть даного спору полягає у спонуканні відповідача до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов'язань з оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» природного газу за Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» за заявлені періоди та застосованих наслідків невиконання (несвоєчасного виконання) відповідних грошових зобов'язань у вигляді стягнення нарахованих 3% річних, інфляційних втрат, пеня, нарахованих на суму заборгованості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, Правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Беручи до уваги правову природу укладеного типового договору постачання природного газу Постачальником «останньої надії», права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського Кодексів України, які, зокрема, регламентують правовідносини зі здійснення розрахунків в межах поставки та які, згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж, враховуючи також особливості законодавства у сфері газопостачання.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем, об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника останньої надії - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий відповідачем природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Як встановлено судом, і це підтверджено в судових засіданнях сторонами, факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" підтверджується листом оператора Оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 з інформацією щодо закріплення відповідача в Реєстрі споживачів та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма №10) та відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56X310000000001І.
Отже, суд констатує, що 01.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬГАЗ" (відповідач, споживач) було укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", відповідно до пункту 2.1 якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Вказаний договір, згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі наведених норм права у ПрАТ "ТЕРНОПІЛЬГАЗ" виник обов'язок здійснити оплату вартості отриманого газу у встановлений договором строк.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання за договором та у повному обсязі поставлено відповідачу: з 01.11.2021 по 30.11.2021 - 2 468 673,39м3 природного газу на суму 101 827 185,19грн; з 01.12.2021 по 30.12.2021 - 2 611 865,25м3 природного газу на суму 140 196 623,53грн. Всього з 01.11.2021 по 30.12.2021 поставлено 5 080 538,64м3 природного газу на загальну суму 242 060 589,98грн.
Доказів постачання природного газу відповідачу у вказаний період іншим постачальником матеріали справи не містять, відповідачем відповідних доказів також надано не було.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
З урахуванням умов пункту 4.3 договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Відповідно, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 договору).
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого природного газу №30348 від 10.12.2021 та №2678 від 12.01.2022. Дані рахунки позивачем відповідно до п. 4.4 договору направлено відповідачу рекомендованими поштовими відправленнями та відповідачем отримані, що підтверджується наявними у справі результатами пересилання відповідних поштових відправлень. Проте, у порушення умов договору, відповідач у встановлений договором строк виставлені рахунки не оплатив. Також, відповідач Акти прийому-передачі природного газу №23281 від 30.11.2021, №32041 від 31.12.2021 та Коригуючий акт №29001 від 23.12.2021, не підписав.
Між тим, укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України.
Сторонами вчинено конклюдентні дії на виконання умов договору, адже позивачем поставлено, а відповідачем прийнято певний обсяг природного газу, що свідчить про його укладеність.
Вартість природного газу розрахована шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену щоденно відповідно до встановленого тарифу за даними сайту позивача.
Враховуючи наведені обставини, умови договору, норми законодавства, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини з поставки, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 242 023 808,72грн обґрунтованими, документально підтвердженими, їх обсяг визнаний відповідачем у справі, тому такі підлягають задоволенню.
Водночас, надані позивачем відомості (доказове підґрунтя) повною мірою підтверджують обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
З приводу тверджень відповідача про його участь у процедурі врегулювання наявної заборгованості згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", то суд зазначає, що без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій, участь в процедурі врегулювання не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості, котра є предметом позову у цій справі.
Щодо оплати за послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з ГТС, суд зазначає про те, що договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.
Типовий договір транспортування природного газу затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497.
Згідно з пунктом 2.1 розділу II Типового договору транспортування природного газу, за цим договором Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в Договорі вартість такої послуги транспортування природного газу та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Відповідно до положень розділу VIII Типового договору, вартість послуг договірної потужності визначається виходячи з обсягу замовленої потужності замовника згідно з додатком 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розподіл потужності з обмеженнями) та/або обсягу підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності на період однієї газової доби.
Послуги доступу до потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи на період газового місяця, кварталу та/або року надаються на умовах 100% попередньої оплати (крім замовника послуг транспортування, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків або оператора газорозподільної системи) у розмірі вартості замовленої потужності на період газового місяця за п'ять робочих днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватись доступ до потужностей.
Для послуг доступу до потужності на період однієї газової доби Замовник зобов'язаний здійснити 100% попередню оплату (крім замовника послуг транспортування, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальні обов'язків, або оператора газорозподільної системи) у розмірі не менше від вартості послуги доступу до потужності на період газової доби, яка планується для використання згідно з номінацією. При цьому, така оплата має бути отримана оператором газотранспортної системи на його рахунок не пізніше ніж за три години до кінцевого строку подання номінації.
Враховуючи те, що відповідно до вимог чинного законодавства потужність віртуальної точки виходу до газорозподільних систем (до споживача, який підключений до газорозподільної системи) надається замовнику послуг транспортування, а отже і вартість замовленої потужності має бути сплачена замовником послуг транспортування (постачальником природного газу) на користь Оператора ГТС. Тобто, вартість замовленої потужності сплачується Оператору ГТС постачальником природного газу, який, в свою чергу, має право включати її до кінцевої вартості природного газу (лист НКРЕКП №8475/16.3./7-19 від 12.08.2019).
Підпунктом 2 пункту 5.2 Типового договору, передбачено обов'язок споживача укласти в установленому порядку договір транспортування природного газу з оператором ГТС. Слід звернути увагу, що у даному пункті Типового договору зазначено, що споживач зобов'язується, укласти в установленому порядку договір розподілу природного газу з оператором ГРМ або договір транспортування природного газу з Оператором ГТС (для прямих споживачів) для набуття права на правомірний відбір газу із газорозподільної системи та фізичну доставку газу до межі балансової належності об'єкта Споживача.
Згідно з положеннями пункту 1 розділу II Правил постачання природного газу підставою для постачання природного газу споживачу є, зокрема: наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального коду ЕІС- коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального коду ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.
Отже, договір транспортування природного газу укладається між оператором газотранспортної системи та прямим споживачем, об'єкти якого безпосередньо підключені до газотранспортної системи.
З урахуванням наведеного вище, враховуючи що відповідачем не доведено неправомірних дій позивача щодо нарахування за послугу транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з ГТС та включення окремо до рахунку на оплату природного газу також послуг на транспортування, невиконання відповідачем обов'язку з укладення договору транспортування природного газу, наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за природний газ, з урахуванням вартості послуг транспортування природного газу.
Щодо тверджень відповідача про невідповідність ціни поставленого природного газу Правилам постачання природного газу та Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", зокрема, з огляду на включення до ціни газу послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, то суд враховує таке.
Порядок проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії" затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії" (далі - Порядок).
Пунктом п.24 Порядку визначено, що переможець конкурсу погоджується, що він як постачальник “останньої надії» буде здійснювати постачання природного газу за ціною, що з 1 жовтня 2021 року визначається на підставі відповідної формули.
Слід зазначити, що формування ціни не залежать від волі постачальника «останньої надії» і ним не встановлюється.
При цьому, Типовим договором не передбачено зазначення у ньому розрахунку ціни постачальника "останньої надії", а передбачена лише публікація на вебсайті позивача ціни постачальника "останньої надії", розрахованої у відповідності до п. 24 Порядку. Аналогічні положення містяться в п. 8 Розділу VI Правил постачання природного газу, де вказано, що постачальник "останньої надії" зобов'язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника "останньої надії".
Відповідно до п. 4.1 Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до Розділу VI Правил. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті.
При цьому, як стверджує позивач, ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.
Дані обставини відповідачем у встановленому порядку не спростовано документально.
До того ж, на сайті оприлюднено ціни постачальника "останньої надії" для непобутових споживачів, а також ціну послуги з транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи.
Відповідно до п.6. Розділу VI Правил постачання природного газу, постачальник "останньої надії" має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника "останньої надії". Для побутових споживачів така інформація додатково розміщується у платіжних документах за спожитий природний газ.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений (поінформований) про ціну природного газу у листопаді-грудні 2021 року шляхом публікації на сайті відповідної інформації.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, річних, суд виходить з такого.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі №911/1625/22.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За невиконання відповідачем умов договору в частині оплати спожитого природного газу на суму боргу 101 827 185,19грн за період з 01.01.2022 по 29.02.2024 позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 34 593 116,30грн та 3% річних в розмірі 6 610 420,46грн; а на суму боргу 140 196 623,53 грн нараховано за період з 01.02.2022 по 29.02.2024 інфляційні втрати в розмірі 45 217 740,18грн, 3% річних - в розмірі 8 744 075,57грн.
Перевіривши методику та правильність проведених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем зобов'язання щодо проведення розрахунків за спожитий природний газ на загальну суму 242 023 808,72грн, строк оплати якого закінчився (п.4.4 договору), перевіривши вказані у розрахунках позивача суми прострочених зобов'язань, період їх нарахування, судом встановлено, що такі є вірними, відтак заявлені до стягнення 79 810 856,48грн інфляційні нарахування та 15 354 496,03грн - 3% річних є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.
Щодо заяви відповідача про зменшення заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, суд зазначає таке.
Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18), а суду надано право зменшувати розмір, зокрема відсотків річних лише за виняткових обставин, зокрема коли умовами договору такі відсотки річних сторонами встановлено більше, аніж 3%..
Стосовно посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, господарський суд зазначає наступне.
У вказаній справі сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Наведене у сукупності свідчить, що у справі № 902/417/18 питання можливості зменшення неустойки та інших нарахувань вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і такі обставини справи є відмінними від обставин даної справи, адже позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто у розмірі, передбаченому законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, і тим паче інфляційних втрат (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Окрім того, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні; розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.
Щодо позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.4.5 типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем нараховано на заборгованість 101827185,19грн до стягнення з відповідача на пеню за період з 01.01.2022 по 29.02.2024 в розмірі 12330853,69грн та на заборгованість 140196623,53грн за період з 01.02.2022 по 29.02.2024 в розмірі 20703008,29грн. Всього нараховано 33033861,98 грн пені.
Як вже зазначалося, у споживача (відповідача) виник обов'язок з оплати вартості природного газу, спожитого в листопаді 2021 року, до 31.12.2021, а спожитого у грудні 2021 року - до 31.01.2022, тобто прострочення оплати виникло з 01.01.2022 та з 01.02.2022, відповідно.
Оцінивши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням періоду прострочення і періоду нарахування та вихідних даних позивача, судом з'ясовано, що розрахунок пені за вказані періоди на відповідні суми прострочених платежів є арифметично вірними, а відтак пеня в загальній сумі 33033861,98 грн заявлена правомірно.
Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, судом враховується таке.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України, суду надано право зменшити розмір санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов'язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак, не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені, відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшувати нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Також, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, зазначене питання вирішується господарським судом згідно ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань, період виникнення боргу (2 місяці), який є незначним, та те, що позивач тривалий час не звертався за захистом свого порушеного права, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з огляду на надмірність розміру пені у даних правовідносинах, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру обґрунтовано заявленої пені на 50%, що становить 16516930,99грн.
Докази фінансового стану ПрАТ "ТЕРНОПІЛЬГАЗ", зокрема звіти про фінансовий станом на 2021-2022р.р, березень 2024 року свідчать, що господарська діяльність підприємства є збитковою.
Суд також враховує, що крім пені, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, які є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних відсотків і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.
Водночас, зменшуючи розмір пені до 50%, суд враховує те, що неустойка є стимулюванням належного виконання договірних зобов'язань, а надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Дослідивши подані докази суд визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.86 ГПК України. На підставі цих доказів, з урахуванням встановлених обставин справи та діючого законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача частково шляхом стягнення з відповідача - 242 023 808,72 грн основного боргу 79 810 856,48 грн інфляційних нарахувань, 15 354 496,03 грн - 3% річних та 16516930,99грн пені.
В задоволенні позову в частині стягнення 16516930,99грн пені суд відмовляє.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати, що складаються із сплаченого позивачем судового збору в розмірі 847 840,00грн (враховуючи застосований понижуючий коефіцієнт 0,8 за подання позову через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС), згідно з ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст.ст.2, 4, 13, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 130, 219, 220, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “ТЕРНОПІЛЬГАЗ» (вулиця Чернівецька, будинок 54, місто Тернопіль. ідентифікаційний код 03353503) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (вулиця Шолуденка, будинок 1, місто Київ, ідентифікаційний код 40121452) - 242 023 808,72 грн основного боргу 79 810 856,48 грн інфляційних нарахувань, 15 354 496,03 грн - 3% річних, 16516930,99грн пені та 847 840,00грн в повернення судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
3. В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено та підписано 31.10.2024.
Суддя Н.О. Андрусик