Справа № 569/16419/24
31 жовтня 2024 року м.Рівне
Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12024181010001411 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Малинськ Рівненського району Рівненської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, не працюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , суд -
06 червня 2024 року, приблизно о 13 годині 50 хвилин, ОСОБА_3 перебуваючи на подвір'ї житлового володіння за адресою: АДРЕСА_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на умисне пошкодження та знищення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер та наслідки своїх дій, у вигляді знищення та пошкодження чужого майна, взяв легкозаймистий паралон, який полив клеєм та підпаливши його утворив відкрите полум'я, яке в подальшому переніс на стіни будинку, а сам зайшов в приміщення будинку та перебував в одній із кімнат, в результаті чого виникла пожежа в будинку, яка поширилася на сусідні квартири АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_7 та квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_8 .
Таким чином, ОСОБА_3 не маючи можливості контролювати подальше поширення полум'я, створив реальну загрозу життю та здоров'ю громадянам, які перебували в сусідніх приміщеннях за вказаною адресою, а також знищенню та пошкодженню іншого рухомого та нерухомого майна.
У результаті злочинних дій ОСОБА_3 потерпілим ОСОБА_6 завдано майнової шкоди на суму 308 479 (триста вісім тисяч чотириста сімдесят дев'ять) грн. 00 коп., ОСОБА_7 завдано майнової шкоди на суму 210 455 (двісті десять тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп. та ОСОБА_8 завдано майнової шкоди на суму 403 560 (чотириста три тисячі п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 194 КК України, а саме, своїми умисними діями, які виразились в умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчинені шляхом підпалу.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, допитом потерпілої, характеризуючих даних на обвинуваченого.
Судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз'яснив, що учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, і які ніким не оспорюються.
Так, допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 , свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро покаявся та показав, що дійсно 06 червня 2024 року перебуваючи на подвір'ї житлового володіння за адресою: АДРЕСА_2 , взяв легкозаймистий паралон, який полив клеєм та підпаливши його утворив відкрите полум'я, яке в подальшому переніс на стіни будинку, а сам зайшов в приміщення будинку та перебував в одній із кімнат, в результаті чого виникла пожежа в будинку, яка поширилася на сусідні квартири. Просив суд, суворо не карати.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні відмовилась від дачі показань на підставі ст.63 КУ, оскільки є дружиною обвинуваченого ОСОБА_3 та не бажає свідчити проти нього.
Потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилися, подали заяви про розгляд кримінального провадження без їх участі, оскільки не мають можливості бути присутніми на судових засіданнях. Не заперечують проти проведення судового розгляду за спрощеною процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України. Вид та міру покарання покладають на розсуд суду.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Витрати на залучення експертів становлять 31 805, 76 гривень.
Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 194 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Що стосується особи обвинуваченого, то ОСОБА_3 раніше не судимий, згідно інформації КП «Рівненського обласного центру психічного здоров'я населення» Рівненської обласної ради, на диспансерному обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце проживання де характеризується посередньо.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд вважає щире каяття.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відсутні.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Таким чином, дослідивши в судовому засіданні докази, з точки зору належності, допустимості, та взаємозв'язку поза всяким розумним сумнівом, суд прийшов до переконання, що діяння у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, винуватість якого підтверджено належними та допустимими доказами.
Що стосується щирого каяття, то суд приходить до переконання, про дійсне, відверте визнання своєї провини обвинуваченим та щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, оскільки обвинувачений як протягом досудового розслідування так і під час судового розгляду щиро покаявся у вчиненому, висловлював жаль з приводу вчиненого.
Щире каяття, це відповідне ставлення винної особи до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання (ст.65КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності-призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання.
Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, ненастання тяжких наслідків, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченому ОСОБА_3 має бути призначене покарання без ізоляції від суспільства в межах санкції інкримінуємої статті Кримінального Кодексу України у виді позбавлення волі, передбачене санкцією інкримінованого йому кримінального правопорушення, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком, це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.
Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
У відповідності до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїзжати за межі України без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судові витрати на залучення експертів в сумі 31 805 (тридцять одна тисяча вісімсот п'ять) гривень 76 копійок.
ОСОБА_3 запобіжний захід не обирати.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту проголошення вироку.
Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1