Справа №567/1550/24
Провадження №2/567/524/24
01.11.2024 м. Острог
Суддя Острозького районного суду Венгерчук А.О., перевіривши виконання вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України за заявою ОСОБА_1 до Острозької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії
встановив
в Острозький районний суд Рівненської області із заявою про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії звернувсь ОСОБА_1 .
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі було встановлено, що дана заява не відповідає вимогам ст.175-177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і ст. 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 14.10.2024 позовну заяву було залишено без руху, позивачу було надано строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня отримання даної ухвали шляхом подання заяви з виправленими недоліками, зазначеними в наявній ухвалі суду з наданням її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості сторін по справі, а також було роз'яснено наслідки невиконання ухвали.
Копія ухвали була отримана позивачем 17.10.2024.
Строк для усунення недоліків заяви визначених в ухвалі суду від 14.10.2024 сплив 25.10.2024. Із заявою про продовження строку для усунення недоліків для надання додаткових доказів позивач до суду не звертався.
На виконання ухвали, на адресу суду, надійшла заява позивача у якій на адресу суд він надав позовну заяву у новій редакції та докази, які не були подані при зверненні до суду.
Однак ні у первісному позові, ні в уточненому позивач не дотримався вимог ст.175-177 ЦПК України, оскільки статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява є процесуальним документом, який, серед іншого, повинен містити в собі: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
В порушення п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зміст позовних вимог не відповідає обставинам викладеним у позовній заяві.
До позовної заяви позивачем не додано підтвердження того, що він є громадянином України і має право на визнання за ним права власності на земельну ділянку, а у випадку належності до громадянства іншої країни, або відсутності громадянства, у позовній заяві не наведено обставин на підставі яких він має право на приватизацію землі.
Окрім того, з позовної заяви не встановлено цільового призначення земельної ділянки на якій позивач просить визнати право власності, як і не встановлено, до якого фонду майна вона належить.
В частині позовних вимог про зобов'язання Острозької міської ради визначити межі спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не вказує та не підтверджує відповідними доказами, чи звертався до відповідного органу з проханням про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки, а у випадку такого звернення не долучено письмову відмову у розробці технічної документації щодо встановлення чи відмову у встановленні меж земельної ділянки із наведенням причин відмови уповноваженого органу - Острозької міської ради.
Також, необхідно зазначити докази, що підтверджують вказані позивачем обставини створення йому перешкод в оформленні державної реєстрації земельної ділянки, конкретизувати спосіб у який відповідач створює позивачу вказані перешкоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Проте позивачем не додано актуальних на дату подачі позову інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки, яка, як зазначає позивач, має належати йому на праві власності.
Також, позивачем в порушення п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не зазначено ціну позову, та, як наслідок, не сплачено суму судового збору у відповідності до ціни позову, а помилково вказано, що даний позов має немайновий характер.
Згідно із п.2, п.9 ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно визначається вартістю майна, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Відтак, оскільки позовна заява не містить інформації про вартість спірного майна, суд позбавлений можливості визначити ціну позову та, відповідно, точний розмір судового збору за розгляд позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно.
Тому позивачу слід вказати в тексті позовної заяви ціну позову та визначити вартість нерухомого майна станом на дату подання позовної заяви до суду (надавши відповідні докази на підтвердження визначення такої ціни), у разі заявлення ним вимоги про визнання права власності.
Документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору - це звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
За таких обставин позивачу необхідно зазначити ціну позову, яку визначити на підставі звіту про оцінку майна, який відповідатиме вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», та сплатити судовий збір за подання позовної заяви до суду, виходячи з ціни позову.
Положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України, передбачено, шо суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплат судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Разом з тим, у вказаному клопотанні ОСОБА_1 відсутні посилання на докази, що підтверджують обставини, з якими законодавець надає право суду вирішити питання про його звільнення від сплати від судового збору, або які б підтверджували скрутність його матеріального становища. Як встановлено, із поданих документів позивач отримує соціальну допомогу, проте не просить розстрочити чи відстрочити йому сплату судового збору, а саме звільнити від такої сплати, проте жодного доказу про наявність обставин визначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір" не надає, тому суд не вбачає вагомих підстав для звільнення його від сплати судового збору при зверненні до суду.
При цьому слід зазначити, посилання позивача на те, що оскільки останній отримав право на безоплатну вторинну правову допомогу, а отже є малозабезпеченим суд оцінює критично, оскільки відповідно ч. 1 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" право на таку допомогу має доволі широке коло осіб, а у дорученні про надання безоплатної вторинної правової допомоги, що долучено до матеріалів справи, відсутні будь-які відомості про підставу надання заявникові такої допомоги.
Зважаючи на суб'єктний склад сторін, суд, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, повинен визначитись із предметною та суб'єктною юрисдикцією у справі.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
У свою чергу, предметна та суб'єкта юрисдикція адміністративних судів, тобто сукупність повноважень адміністративних судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 19 КАС України, в якій, зокрема, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду, є наявність спору фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень який пов'язаний з певним рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб'єкта.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
При цьому, згідно положень ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача-суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, згідно п.10 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено можливість суду у разі задоволення позову прийняття рішення щодо іншого способу захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 26.02.2019 року у справі № 915/478/18, визначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб'єкт владних повноважень.
Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.
Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу.
У даному випадку предметом позову є вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії, що відповідають вимогам відповідного законодавства.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог предметом судового розгляду є саме невиконання належними чином суб'єктами владних повноважень (відповідачами) своїх дискреційних повноважень.
Таким чином, одна із заявлених позовних вимог відноситься до адміністративного спору та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з врахуванням прав, наданих позивачеві статтею 5 КАС України та з врахуванням положень ст. 245 КАС України, проте позивач не вказує чому за захистом своїх порушених прав він звертається саме у формі цивільного судочинства.
Слід зазначити, що зазначені в ухвалі суду недоліки поданої заяви не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Вказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі.
Таким чином встановлено, що зазначені в ухвалі суду недоліки заявником не було усунено у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Доступ до правосуддя в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Відтак, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
У встановлений строк заявник недоліки позовної заяви не усунув, а тому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 185 ЦПК України, позовну заяву слід вважати неподаною і повернути позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.185 ЦПК України
постановив:
позовну заяву ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Острозької міської ради (місцезнаходження: м.Острог, вул.Героїв Майдану, 4 Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 05391005) про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії, вважати неподаною та повернути заявнику.
Роз'яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви, згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд Рівненської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.