Справа № 639/6947/24
Провадження № 1-кс/639/1369/24
25 жовтня 2024 року м. Харків
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря - ОСОБА_2 , захисника, адвоката ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові скаргу захисника, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 щодо незаконного затримання останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-
22.10.2024 року захисник, адвокат ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаною скаргою, в якій просить зобов*язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_4 , який незаконно утримується посадовими особами даної установи.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що 04.10.2024 року на Симферопольському шосе, поблизу селища Бабаї співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 було затримано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згодом, ОСОБА_4 було направлено до Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №8» Харківської міської ради, що перебуває за адресою місто Харків, просп. Перемоги, 53. У вказаному місці йому було вручено медичний висновок про належність до проходження військової служби, який був складений протягом 5-ти хвилин. Надалі ОСОБА_4 було переміщено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згодом, у той же день направлено до міста Дніпра. Протягом усього цього часу уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_2 забрали особисті речі ОСОБА_4 , а саме мобільний телефон, що є грубим порушенням Конституції України, яка гарантує право на недоторканість особистого життя, що включає захист особистих даних та приватності. Станом на день подання цієї заяви, ОСОБА_4 перебуває у військовій частині (номер невідомий), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Також заявник зазначає, що ОСОБА_4 повідомив, що повісток не отримував, ВЛК не проходив та не відмовлявся проходити, а лише йому було видано медичну довідку у вищевказаній поліклініці, жодного документу не підписував, не знає про складання протоколу затримання. Також, адвокатом ОСОБА_3 , 04.10.2024 року було направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою надання відомостей щодо рішення ВЛК та підстав направлення ОСОБА_4 на ВЛК, однак будь-якої відповіді не надходило. Враховуючи викладене вище, та в силу положень ст. 206 КПК України на думку заявника, ОСОБА_4 підлягає негайному звільненню.
В судовому засіданні заявник, адвокат ОСОБА_3 підтримала вимоги скарги, та просила суд зобов*язати співробітників ІНФОРМАЦІЯ_4 негайно звільнити ОСОБА_4 .
Прокурор та представник ІНФОРМАЦІЯ_4 у судове засідання не з*явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, про причину не явки суду не повідомили.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи разом зі скаргою та матеріалами, доданими до неї, слідчий суддя приходить до наступного.
Статтею 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), якою регламентовано загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, належить застосувати у комплексі із іншими нормами КПК України, в тому числі із загальними положеннями КПК України, які визначають статус слідчого судді та межі його повноважень.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
В п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Положеннями п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про військовий обов'язок і військову службу» тощо).
Із змісту ч. 2,3 ст. 206 КПК України, на яку посилається скаржник, обґрунтовуючи вимоги клопотання, слідує, що якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тобто слідчий суддя за наслідками розгляду клопотання, поданого у порядку ст. 206 КПК України на стадії досудового розслідування кримінального провадження, наділений правом ухвалити лише рішення про звільнення особи, яка тримається під вартою та за наявності двох підстав: 1) не надання органом державної влади чи відповідною службовою особою судового рішення, яке набрало законної сили, яке би уповноважувало їх на таке утримання особи під вартою; 2) не доведення органом державної влади чи відповідною службовою особою наявності інших правових підстав для позбавлення особи свободи шляхом її тримання під вартою.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення», установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадицій ний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Слідчим суддею були скеровані запити до уповноважених органів з вимогою надати відомості про місцеперебування ОСОБА_5 , підстави його затримання та утримування.
Проте, станом на 25.10.2024 будь-яких відповідей на зазначений запит до суду не надходило.
Із змісту досліджених судом письмових доказів та пояснень заявника вбачається, що ОСОБА_4 не є особою, яка тримається під вартою у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Згідно пояснень заявника, адвоката ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було направлено до Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №8» Харківської міської ради, що перебуває за адресою місто Харків, просп. Перемоги, 53, де йому було вручено медичний висновок про належність до проходження військової служби. Надалі ОСОБА_4 було переміщено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, у той же день направлено до міста Дніпра, на момент подання скарги, ОСОБА_4 перебував у військовій частині (номер невідомий), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Слідчий суддя наголошує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації не є позбавлення особи права на свободу, а є обов'язком громадянина України, що передбачений ст. 65 Конституції України, відтак, не є незаконним утриманням особи, якщо такі обставини буде встановлено.
У п.59 рішення «Engeland Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суду з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації протиУкраїни, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1,17,20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідкиУкраїни, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду клопотання у порядку ст. 206 КПК України, а отже відсутні повноваження і до вчинення інших дій передбачених ст. 206 КПК України, зокрема, щодо медичного обстеження.
Також слідчий суддя звертає увагу скаржника на те, що уразі порушення його прав чи інтересів службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаних із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, - до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями КПК України не врегульовано питання щодо відмови у задоволенні скарги, поданої в порядку ст. 206 КПК України.
Однак, згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 307 КПК України передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 4) відмову у задоволенні скарги.
Оцінюючи зібрані по справі докази, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга заявника, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 206, 309, 369-372, 392 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні скарги захисника, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 щодо незаконного затримання останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 30.10.2024 о 15 год. 45 хв.
Слідчий суддя ОСОБА_1