номер провадження справи 3/3/24
30.10.2024 Справа № 908/1907/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., за участю секретаря судового засідання - Паскарь К.М., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи №908/1907/24
за позовом: Марганецької міської ради (вул. Єдності, буд. 29-А, м. Марганець, Дніпропетровська область, 53407; ідентифікаційний код юридичної особи 35055650)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006; ідентифікаційний код юридичної особи 30105738)
про стягнення коштів
за участю представників учасників справи:
від позивача - адвокат Сідельникова О.Л. (в залі суду), ордер серії АР №1177813 від 10.07.2024, посвідчення адвоката ЗП002263 від 16.07.2019;
від відповідача - адвокат Кузнецов І.С. (в режимі відеоконференції), ордер серії АР №1028667 від 10.01.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП002030 від 12.02.2019;
10.07.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Марганецької міської ради до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (скорочене найменування - ТОВ «МІК») про стягнення 3 847 309,08 грн. за період 01.01.2019 до 31.12.2021 фактичного користування земельною ділянкою кадастровий номер 1211300000:01:019:0019.
Дослідивши матеріали справи суд встановив, що фактичною підставою позову у цій справі Марганецькою міською радою визначено безпідставне збереження орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019.
При цьому правовою підставою позову заявником визначено положення ст.1212 ЦК України, за якими: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Судом також встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019, розташована за адресою: вул. Пушкіна, 2, м. Марганець Дніпропетровської області.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Відповідно до ст. 1 ГПК України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 30 ГПК України встановлена виключна підсудність справ.
Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.
Так, ч. 3 ст. 30 ГПК України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
При цьому тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі «Толстой-Милославський» (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом» сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
При цьому виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.
Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 дійшла висновку, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2019 у справі № 626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності.
У постанові від 28.08.2019 у справі № 415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності.
Також у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.
У постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередній об'єкт спірних правовідносин.
Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.
Предметом позову у даній справі є стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 3 847 309,08 грн на підставі положень ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України.
Із урахуванням того, що підставою звернення міської ради до суду із даним позовом є збереження відповідачем, як користувачем земельної ділянки, без належної правової підстави за рахунок позивача грошових коштів у вигляді несплаченої орендної плати, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв'язок із нерухомим майном - земельною ділянкою, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна (земельної ділянки).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України, суд передає на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншому суду.
Передача справи за територіальною підсудністю іншому суду здійснюється на будь-якій стадії розгляду справи, після встановлення судом фактичних обставин, з яким закон пов'язує передачу справи до іншого суду за виключною територіальною підсудністю.
Частиною 3 ст.31 ГПК України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Застосовуючи правило виключної підсудності, матеріали справи №908/1907/24 слід направити для розгляду за місцезнаходженням нерухомого майна (земельної ділянки), тобто до Господарського суду Дніпропетровської області.
Слід наголосити, що розгляд справи судом, яка йому не підсудна є безумовною підставою для скасування судового рішення, прийнятого за результатами вирішення судового спору, а також може розцінюватись як перевищення повноважень, компетенції, прийняття завідомо неправосудного рішення тощо.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31, ст. 30, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Справу №908/1907/24 за позовом Марганецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» про стягнення 3 847 309,08 грн за період 01.01.2019 до 31.12.2021 фактичного користування земельною ділянкою кадастровий номер 1211300000:01:019:0019 передати на розгляд Господарського суду Дніпропетровської області.
2. Копію позовної заяви Марганецької міської ради від 10.07.2024 долучити до примірника ухвали, що залишається в Господарському суді Запорізької області.
3. Ухвала суду від 30.10.2024 у справі №908/1907/24 може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 ГПК України.
4. Направити ухвалу суду учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси в електронній формі із застосуванням ЄСІТС.
5. Повний текст ухвали складено та підписано 31.10.2024.
Суддя С.І. Педорич