вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
31.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3592/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ",м. Полтава
до Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "ДНІПРОАВІА", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в загальному розмірі 726 649,45 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "ДНІПРОАВІА" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 20030002 від 27.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу у загальному розмірі 726 649, 45 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 649329,06 грн - заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 01.11.2022р. по 31.01.2024р.
- 47699,11 грн - інфляційні нарахування на суму заборгованості за споживання електричної енергії за період з 16.08.2023 по 15.06.2024 р.
- 29621,28 грн. - 3% річних за несвоєчасну оплату активної електричної енергії за період з 01.07.2023р. по 24.07.2024р.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію.
Ухвалою від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
28.08.2024 від відповідача через систему “Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому він визнав, що заборгованість ПАТ “АК “ДНІПРОАВІА» перед ТОВ “ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» за Договором про постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2018 № 2003002, укладеного між сторонами, станом на дату складання відзиву становить 649329,06 грн., просить зменшити розмір інфляційних нарахувань та 3% річних до 20% та надати розстрочку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3592/24 на строк 1 рік, розстрочивши сплату стягнутих сум щомісячно рівними платежами.
29.08.2024 від позивача через систему “Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечив проти зменшення на 20% інфляційних нарахувань та 3% річних та розстрочення виконання рішення.
Ухвалою від 22.10.2024 позовну заяву залишено без руху.
Позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали господарського суду про залишення позовної заяви без руху, запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме надати докази часткових оплат відповідачем вартості спожитої електроенергії, розгорнутий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за кожним рахунком/актом окремо із зазначенням періодів нарахування.
28.10.2024 та 29.10.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли заяви про усунення недоліків.
Згідно з ч. 12 ст. 176 ГПК України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Ухвалою від 29.10.2024 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
31.10.2024 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
У відзиві на позов відповідач визнав, що заборгованість ПАТ «АК «ДНІПРОАВІА» перед ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» за Договором про постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2018 № 2003002, укладеного між сторонами, станом на дату складання відзиву становить 649329,06 грн.
Також відповідач вказав, що даний позов Позивача до Відповідача про стягнення заборгованості, який є предметом розгляду цієї справи, є першим ініційованим протягом договірних відносин. Таким чином, попередня поведінка Відповідача свідчить про його добросовісність та про те, що він виконував та не намагався уникати виконання своїх зобов'язань за Договором.
Окрім того, на відміну від Відповідача, який не може здійснювати господарську діяльність через закриття повітряного простору України внаслідок військової агресії російської федерації проти України, Позивач має змогу продовжувати свою господарську діяльність.
Неможливість своєчасного виконання Відповідачем своїх зобов'язань перед Позивачем склалось не у результаті недбалого провадження ним господарської діяльності, як самостійним суб'єктом господарювання, а внаслідок виняткових обставин, що від волі Позивача не залежать.
Примусове стягнення усієї заборгованості покладе на боржника несправедливий непомірний фінансовий тягар, що негативно вплине на можливість здійснення ним будь-якої діяльності, повністю паралізує інфраструктуру аеропорту, що в свою чергу також унеможливить виконання підрозділами Збройних Сил України покладених на них завдань, та може призвести до банкрутства соціально значущого для Дніпропетровського регіону суб'єкта господарювання.
У зв'язку з цим відповідач просить зменшити розмір інфляційних нарахувань та 3% річних до 20% та надати розстрочку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3592/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» до Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «ДНІПРОАВІА» про стягнення заборгованості на строк 1 рік, розстрочивши сплату стягнутих сум щомісячно рівними платежами.
ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.
Позивач заперечує на доводи відповідача щодо зменшення на 20% інфляційних нарахувань та 3% річних, викладені у відзиві, вважає їх безпідставними, оскільки нарахування 3% річних та інфляційні нарахування є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, які полягають у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому вказані нарахування мають компенсаційний, а не штрафний характер.
Щодо клопотання про розстрочення виконання рішення на 1 рік, позивач зазначив, що посилання відповідача на незадовільний фінансовий стан та загрозу банкрутства, в тому числі, без наявності будь-яких доказів такого стану, посилання на "наявність заборгованості Дніпровського КЕУ перед відповідачем за спожиту електричну енергію", наявність «заборгованості військових формувань, розташованих на території міжнародного аеропорту Дніпро, які фактично використовують відпущену електричну енергію» за змістом ст. 331 ГПК України не може вважатися тією виключною обставиною, що може слугувати підставою для розстрочення виконання рішення, оскільки ст. 1291 Конституції України передбачає, що обов'язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів. Оплата за поставлену електричну енергію відповідачем здійснювалася не в повному обсязі з листопада 2022 року, набула системного та довготривалого характеру, відповідач мав можливість проводити розрахунки з позивачем в повному обсязі відповідно до виставлених рахунків. До того ж винятковість обставин, які повинні бути встановлені задля розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Однак відповідачем не надано належних доказів відсутності коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.
Окрім того, ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» виконує спеціальні обов'язки щодо надання універсальних послуг з постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам на території Полтавської області та має фінансові зобов'язання перед іншими учасниками ринку електричної енергії, а тому не має можливості кредитування боржників та накопичувати борги.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт поставки електроенергії; строк оплати; наявність оплати; наявність прострочення оплати; наявність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
На виконання пункту 13 розділу ХVІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про ринок електричної енергії» Акціонерне товариство «Полтаваобленерго» відокремило зі свого складу постачальника електричної енергії ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ», яке згідно отриманої ліцензії з 01 січня 2019 року здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачам та є окремою юридичною особою.
При цьому постачальник, створений у результаті здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу, упродовж двох років з дня отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території - Полтавській області.
Відповідно до п.1.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ), постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до ПРРЕЕ) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Пунктами 3.2.5., 3.1.7. ПРРЕЕ визначено, що укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Пунктом 1.2.15. ПРРЕЕ передбачено, що для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку). Положеннями ст.ст. 633, 634 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
27.12.2018 року між ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» та ПАТ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ» «ДНІПРОАВІА» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №20030002, (надалі - Договір), по об'єктах, зазначених у заявах - приєднання (початок постачання електричної енергії з 01.01.2019р.) : КТП-1153 ЕІС- код точки розподілу 62Z4564751760319, КТП-342 ЕІС-код точки розподілу 62Z1467408398682, Л-514 ПС з-д Прессов ТМ 35/6 ПС «Аеропорт» яч.11 ЕІС- код 62Z4123223118263, ПС «ОС» ЦРП ЮГ, яч.5 ЕІС-код 62Z9807749389663, ПС «ОС» ЦРП ЮГ, яч.22 ЕІС- код 62Z7519648783689, на умовах Комерційної пропозиції №1 (Додаток №2 до договору).
Розділом 2 «Предмет Договору» даного Договору визначено, що Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 5.2. Договору встановлено, що спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Так, зі Споживачем було укладено декілька Комерційних пропозицій на різний період з різною ціновою пропозицією.
Комерційною пропозицією № 1 встановлено, що оплата електричної енергії здійснюється Споживачем у формі планових платежів. Платежі здійснюються на підставі отриманого у Постачальника рахунку, або самостійно розраховується на умовах визначених даною комерційною пропозицією. Оплата здійснюється на рахунок із спеціальним режимом використання, який зазначений у Договорі та/або розрахункових документах Постачальника у наступних обсягах та строки: до 14:00 години 25 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, 25% від вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період; до 14:00 години 01 числа розрахункового періоду 25% від вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період; до 14:00 години 19 числа розрахункового періоду 25% від вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період.
Щомісяця, не пізніше 9-00 години 15-го числа місяця (включно), що передує розрахунковому, споживач надає Постачальнику у письмовій формі та на електронні адреси вказані у Комерційні пропозиції обов'язково у форматі Excel та сканованою копією письмової відомості про очікуване споживання електричної енергії погодинно на кожну добу в розрахунковому місяці за формою відповідно Додатку №1 до даної Комерційної пропозиції.
Постачальник до 12 числа включно місяця, наступного за розрахунковим, оформлює Акт купівлі-продажу електричної енергії та в цей же строк надає його Споживачу.
Якщо Споживач не повернув підписаний акт купівлі-продажу протягом 5-х робочих днів, або не надав повідомлення про наявність розбіжностей, такий акт купівлі-продажу вважається погодженим сторонами. Разом з Актом купівлі-продажу електричної енергії Постачальник надає рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію. Оплата рахунку за фактично спожиту електричну енергію має бути здійснена Споживачем протягом 5 робочих днів від дня його отримання.
Пунктом 6.2 Договору передбачено зобов'язання споживача забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов Договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно умовами цього Договору.
У період з 01.11.2022р. по 31.01.2024р. Відповідач споживав електричну енергію на загальну суму 17 571 029,86 грн., що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії та рахунками (а.с. 44).
Рахунки на оплату електричної енергії разом з актами купівлі-продажу електричної енергії надсилалися Відповідачу в системі «М.E.Doc» відповідно до Додаткової угоди від 29.04.2021р. про електронний документообіг до договору постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2018 №20030002.
Оплату ж за електроенергію відповідач здійснив частково та несвоєчасно, внаслідок чого виникла заборгованість Відповідача перед Позивачем у розмірі 649329,06 грн., що визнається позивачем.
Відповідно до п. 5.8 Договору та Комерційної пропозиції №1 у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати та за прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України. Штрафні санкції сплачуються на поточний рахунок Постачальника, який вказується в рахунках, протягом 5 робочих днів з дня отримання рахунку. Строк позовної давності по нарахування штрафних санкцій 5 років.
Відповідно до п.13.1 Договору, Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є Додатком №1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника. Відповідно Комерційної пропозиції №1 Договір набирає чинності з дня, наступного за днем отримання ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРЗБУТ» заяви-приєднання Споживача до умов Договору про постачання електричної енергії споживачу, в якій вказано про обрання Комерційної пропозиції. Договір діє до моменту початку постачання електричної енергії Споживачу іншим Постачальником.
26.07.2024р. Позивачем була направлена вимога Відповідачу на суму 726649,45 грн, яка залишилася без відповіді.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки. До правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору, слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.
За правилами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 ЦК України.
Так, згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як встановлено судом, строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару на вказану суму є таким, що настав.
На момент розгляду справи доказів оплати відповідачем вартості поставленого товару у розмірі 649 329,06 грн суду не надано, сума основного боргу визнається відповідачем.
Таким чином, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 649 329,06 грн підлягає задоволенню.
Щодо нарахування 3% річних.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені позивачем до стягнення 29 621,28 грн 3% річних нараховані за загальний період з 01.07.2023 по 24.07.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом судом помилок не виявлено, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 29 621,28 грн.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 47 699,11 грн. за загальний період прострочення з 16.08.2023 по 15.06.2024.
Дослідженням наданого розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивач не врахував у визначених ним періодах нарахування, протягом яких не відбувалося погашення боргу, індексу інфляції в розмірі та 98,6% за серпень 2023 року, в якому мала місце дефляція.
При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом виявлено помилки, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 41 210,00 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 489,11 грн. слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних нарахувань та 3% річних суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Верховний Суд вже звертав увагу, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Визначені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Крім того, Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі №904/4334/22 у касаційному порядку, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд не може за клопотанням відповідача (боржника) зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Враховуючи, що у даній справі відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування Позивачем Відповідачу 3 % річних судом не встановлено.
Щодо зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд виходить з того, що у законодавстві відсутні підстави для їх зменшення.
Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 1 рік зі сплатою рівними платежами щомісячно, суд вказує таке.
Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Більше того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, пункт 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява №41510/98).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
З огляду на вищевикладене, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012).
Таким чином, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Більше того, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і для стягувача при затримці виконання рішення.
Оскільки господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними доказами, що розстрочення виконання рішення суду зробить реальною можливість отримання боргу позивачем і не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього.
Слід також відзначити, що сукупність усіх обставин справи не дозволяє дійти висновку щодо добросовісної поведінки відповідача, а отже, не доведеними є обставини дійсних намірів відповідача (боржника).
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодного доказу можливості виконання рішення суду на умовах розстрочення.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарсько-процесуальне законодавство не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами, встановленими Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень статей 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування підприємства-відповідача у більш скрутному фінансовому становищі ніж позивач; судом також не встановлено наявності інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності виконання рішення суду, які могли б слугувати підставою для відстрочення виконання рішення суду.
При цьому, надання розстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до слідуючих висновків:
- заявником не надано доказів того, що він зможе виконати рішення суду на умовах розстрочення;
- розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав;
- із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Надання за вищезазначених обставин боржникові можливості тимчасово не виконувати рішення суду (відстрочення) буде порушенням права власності позивача у розумінні частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У той же час, суд відзначає, що відповідач не позбавлений права, за наявності достатніх підстав, звернутися до суду із заявою про відстрочення чи розстрочення рішення суду на стадії його виконання.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 649 329,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 41 210,00 грн., 3% річних у розмірі 29 621,28 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 489,11 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" до Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "ДНІПРОАВІА" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 726 649,45 грн. - задовольнити частково.
У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "ДНІПРОАВІА" про розстрочення виконання рішення - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "ДНІПРОАВІА" (Аеропорт цивільної авіації, м. Дніпро, 49042; ідентифікаційний код 01130549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" (36022, м. Полтава, вул. Панянка, 65Б, ідентифікаційний код 42223804) основний борг у розмірі 649 329,06 грн., інфляційні втрати в розмірі 41 210,00 грн., 3% річних у розмірі 29 621,28 грн. та судовий збір у розмірі 8 641,92 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 31.10.2024.
Суддя Н.Г. Назаренко