30 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1104/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Меламеда Вадима в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року в адміністративній справі №280/1104/24 (головуючий суддя першої інстанції - Чернова Ж.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 02.02.2024 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати дії та рішення відповідача стосовно запровадження не встановленого в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» окремого порядку поновлення пенсії позивача, відповідно до якого відповідач:
поновив виплату її пенсії у розмірі, визначеному на дату припинення виплати, в сумі 16,62 грн;
не здійснив індексацію пенсії та не провів перерахунки пенсії відповідно до ч.2, ч.3 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент нарахування до фактичної виплати, протиправними;
- скасувати протокол/розпорядження №923929847786 від 28.05.2021 року та протокол/ розпорядження №923020847786 від 24.12.2020 року та позначку «особливостях» пенсійної справі «не підлягає МП. признач. за ріш. суду в твердому розмірі»;
- зобов'язати відповідача:
для поновлення та розрахунку пенсії усунутись від опрацювання справи позивача в режимі «макетної обробки»;
поновити виплату пенсії та виплатити недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 року з урахуванням її осучаснення відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов КМУ від 01.04.2020 року №251 та від 20.02.2019 року №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», в чинній редакції на момент нарахування до фактичної виплати пенсії, за винятком сплачених сум, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.08.2023 року позивач отримала протокол/розрахунок №923929847786 від 28.05.2021 року та 08.11.2023 протокол/ розпорядження №923020847786 від 24.12.2020 року, які вважає протиправними. Вказує, що відповідач своїми діями, рішеннями та бездіяльністю запровадив «Окремий порядок відновлення виплати пенсії», відповідно до вказівок пенсійного фонду. На думку позивача, відповідач допустив такі порушення: при поновленні пенсії протиправно поновив її у розмірі пенсії на день її припинення (1997); середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 28.05.2021 року протиправно застосований в за 1997 рік в розмірі 120 гривень; у пенсійній справі протиправно зроблена позначка в особливостях: «не підлягають МП (масовим перерахункам) (В.М.). Признач. за ріш.суду в тверд.розм.»; розрахунок протиправно зроблений в режимі «макетна обробка». Вважає, що відповідно до ч.3 статті 4, статей 5 і 7 Закону №1058 пенсія за минулий час розраховується за тими самими правилами, що й поточна пенсія, тобто відповідно до законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо здійснення розрахунку суми поточної пенсії ОСОБА_1 та розрахунку суми заборгованості недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 без обов'язкового осучаснення на момент нарахування до фактичної виплати.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , в тому числі недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009, з урахуванням положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з урахуванням всіх нормативно-правових актів, якими починаючи з 07.10.2009 було передбачено осучаснення пенсій, виплату надбавок та доплат до пенсій, індексацій, підвищень, з урахуванням виплачених сум, а також з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є протиправним та винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що позивач 1953 року народження, а тому зважаючи на поважний вік особи та враховуючи те, що підставою для припинення виплати поновленої пенсії слугувало тривале неотримання пенсійних виплат, відповідачем правомірно зазначено про необхідність актуалізації даних пенсіонера. Стосовно компенсації зазначено, що компенсація втрати частини доходів може бути нарахована лише на ту частину заборгованості, яка була фактично виплачена позивачу та в місяць виплати такої заборгованості. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст.2 КАС України. Щодо поновлення та розрахунку пенсії зазначено, що перерахунок пенсії позивачу не здійснювався, оскільки судом було зобов'язано відповідача лише поновити пенсію позивачу. Вказує, що надалі позивач не звертався до відповідача з належною заявою про перерахунок пенсії, встановленою Порядком № 22-1. При зверненні за перерахунком позивач мав надати до відповідача заяву встановленого зразка та додати до неї необхідні документи, зокрема паспорт громадянина України. Лише за таких умов Управління має можливість розглянути питання про перерахунок пенсії позивача та прийняти рішення по суті заяви. Заява до пенсійного фонду подається із дотриманням загальних правил діловодства, які встановлені для підприємств, установ та організацій. Відсутність належного документа, який підтверджує звернення особи до управління ПФУ, не дає можливості останньому розглянути цю заяву відповідно до діючого законодавства. Крім того, скаржник посилається на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки позивач фактично дізналася про порушення своїх прав з 07.10.2009 року.
Представник позивач також подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на незгоду з висновками суду першої інстанції в частині зобов'язальних вимог, просив змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача зазначив, що під час поновлення виплати пенсії за минулий час, розмір такої пенсії має бути розрахований відповідно до норм законодавства, чинного на дату такого розрахунку та нарахування. Вважає, що відповідачем протиправно здійснено розрахунок та виплату пенсії позивачу без урахування індексації та відповідних надбавок станом на теперішній час.
Також представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Запорізькій області, в якому просив відхилити доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу, встановила таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка до 1997 року перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення в Шевченківському районі м. Запоріжжя (а.с.10зв, 21).
Відповідно до трудової книжки, довідок про заробітну плату для обчислення пенсії ОСОБА_1 працювала в Україні в різні періоди часу з 1970 по 1996 роки.
У лютому 1997 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , у зв'язку із чим виплату пенсії було припинено.
В серпні 2019 року, перебуваючи на території України, ОСОБА_1 06.08.2019 року особисто звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, додавши до заяви оригінали всіх документів.
Листом від 16.08.2019 року №1105/02 пенсійним органом відмовлено у поновленні пенсії, оскільки позивачем при зверненні до управління не надано паспорт громадянина України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року по справі №280/4116/19, яке набрало законної сили 30.09.2020 року, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по 19.02.2019 року; визнано протиправними рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо відмови в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 року по 19.02.2019 року, які викладені у листах №3381/02 від 22.02.2019 року та №1105/02 від 16.08.2019 року та зобов'язано відповідача поновити виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності за період з 07.10.2009 року по 19.02.2019 року.
На виконання вказаного рішення суду по справі №280/4116/19 пенсійним органом поновлено виплату пенсії позивача та нараховано за період з 07.10.2009 року по 19.02.2019 року пенсійні виплати, розмір яких складає 1869,50 грн., та які виплачені 01.01.2021 року.
Відповідно до рішення/розрахунку №923020847786 від 24.12.2020 року, позивачу проведено перерахунок пенсії, рішення містить графу «Особливості» в якій зазначено «Не підлягають МП, признач. за ріш. суду в тверд. розм. з 07.10.2009 по 19.02.2019; Не підлягають МП, признач. за ріш. суду в тверд. розм. з 20.02.2019 по довічно; призначення за рішенням суду з 07.10.2009 по 20.02.2019; призначення за рішенням суду з 20.02.2019 по довічно». Розмір пенсії з надбавками 16,62 грн. (а.с.21-24).
Позивач, вважаючи дії та рішення пенсійного органу щодо розрахунку розміру пенсії протиправними, оскаржила такі дії та рішення до суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 20.05.2020 року по справі №815/1226/18, зазначив, що право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Суд зазначив, що позивач має право на поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року, оскільки є громадянкою України, а припинення виплати пенсії було здійснено протиправно.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був розрахувати пенсію позивача відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в т.ч. враховуючи заробітну плату (дохід) позивача, розмір стажу (коефіцієнт стажу), тощо, а також в обов'язковому порядку врахувати усі зміни у законодавстві України з 07 жовтня 2009 року, які були спрямовані на проведення перерахунків та підвищення пенсій громадянам України.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що належним способом захисту порушених прав позивача буде досягнуто не скасуванням зазначених рішень, а шляхом зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу пенсії з 07.10.2009 року. Також суд зазначив про відсутність підстав для зобов'язання відповідача проводити перерахунок пенсії (її осучаснення) відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20.02.2019 №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», оскільки вказані норми законодавства не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Правова позиція щодо вирішення спірних правовідносин у вказаній категорії справ викладена Великою Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 08.12.2015 року у справі №645/2730/15-а та сформулювала наступну правову позицію.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058 свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження щодо виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
З метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
У вказаній справі відповідач не навів жодних доказів того, що:
відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;
наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
існують положення закону, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права пенсіонера на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Враховуючи наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії відповідача щодо встановлення позивачу пенсії в розмірі 16,62 гр. є протиправними та такими, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства України.
Також колегія суддів погоджується з тим, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу пенсії з 07.10.2009 року із урахуванням заробітної плати (доходу) позивача, коефіцієнту стажу позивача, а також з урахуванням всіх доплат, індексацій, підвищень пенсії, які запроваджувались та змінювались починаючи з 07.10.2009 року для пенсіонерів, що одержують пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Посилання представника позивача на протиправність та необхідність скасування протоколу/розпорядження №923929847786 від 28.05.2021 року та протоколу/ розпорядження №923020847786 від 24.12.2020 року колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в межах спірних правовідносин незаконними є саме дії відповідача щодо розрахунку розміру пенсії, в той час як вказані вище протоколи/розпорядження пенсійного органу не є рішеннями суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 2 КАС України.
Щодо застосування під час перерахунку пенсії позивача положень ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 року №251 та від 20.02.2019 року №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності таких вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційних скаргах доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Меламеда Вадима в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року в адміністративній справі №280/1104/24 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року в адміністративній справі №280/1104/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко