31 жовтня 2024 р. Справа № 440/7382/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, м. Полтава, по справі № 440/7382/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
-визнати протиправною бездіяльність відділення поліції № 1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо не належного розгляду Заяви ОСОБА_1 від 25.05.2024р., поданої через Урядовий контактний центр реєстраційний № ФИ-17315892 з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51- 1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016.
-визнати протиправною бездіяльність відділення поліції № 1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у Заяві ОСОБА_1 від 25.05.2024р. поданої через Урядовий контактний центр реєстраційний № ФИ-17315892 з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51-1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11- кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016.
-зобов'язати відділення поліції № 1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області, повторно розглянути Заяву ОСОБА_1 реєстраційний № ФИ-17315892 від 25.05.2024р., вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановленим судом та з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51- 1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року клопотання Головного управління Національної поліції України в Полтавській області про закриття провадження у справі - задоволено частково.
Закрито провадження у справі № 440/7382/24 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відділення поліції №1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у заяві ОСОБА_1 від 25.05.2024р. поданої через Урядовий контактний центр реєстраційний № ФИ-17315892 з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51-1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11- кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016,
та зобов'язання відділення поліції № 1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановленим судом та з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51- 1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 по справі № 440/7382/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини по справі Fysun v. Ukraine, (Application Number 34046/20) та з урахуванням ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016 та з урахуванням позиції викладеної в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024р. справа № 440/5156/24. Прийняти рішення з урахуванням наданої позивачем практики Європейського суду з прав людини, вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів, наданої практики Європейського суду з прав людини та захистити мої порушені права на Національному рівні.
За приписами ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до п.1 та п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, а також, відсутність клопотань від сторін справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами у даному випадку в частині позовних вимог, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, а тому вирішення даного спору в частині позовних вимог не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, що у свою чергу виключає розгляд справи в частині зазначених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту частини першої статті 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльність відділення поліції №1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у заяві ОСОБА_1 від 25.05.2024р. поданої через Урядовий контактний центр реєстраційний № ФИ-17315892, та зобов'язання відділення поліції № 1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області вжити заходи реагування.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Отже, законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у рішенні від 23.05.2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі.
Таким чином правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 440/5875/20.
Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини виникли щодо незгоди з діями дізнавача СД ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області по кримінальному провадженню № 12019170020001086 від 03.05.2019 за ознаками ч. 2 ст. 125 КК України.
Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Положеннями частини першої статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
2) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
3) рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, одним із близьких родичів або членом сім'ї, коло яких визначено цим Кодексом, та/або захисником померлого, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
5) рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
7) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
8) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;
9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;
10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Також частинами другою та третьою статті 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті. При цьому, відповідно до частини першої статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Отже, оскарження дій під час кримінального провадження, зокрема, щодо бездіяльності дізнавача у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, можливе лише в порядку кримінального судочинства, оскільки врегульовано нормами Кримінального процесуального кодексу України.
Беручи до уваги, що спір у цій справі виник у зв'язку з протиправною, на думку позивачки, бездіяльністю відповідача як органу досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019170020001086, ця справа, з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду і має розглядатися за правилами КПК України.
Крім того, позовні вимоги обґрунтовані не дотриманням відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».
Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до судових рішень", "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження", "Про адміністративну процедуру".
При цьому, у постанові від 27 березня 2023 року у справі № 420/13296/22 Верховний Суд зазначив про визнання протиправними дій щодо несвоєчасного та неналежного розгляду звернення та зобов'язання розглянути звернення відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" зазначено, що орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення дій, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року в справа № 826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18 та від 28 серпня 2019 року в справі № 1540/5031/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №826/13340/15 сформувала правовий висновок, згідно з яким спір щодо правомірності дій органу при розгляді скарги на дії працівників цього органу, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких скаржник є стороною, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
Так позивач посилається в апеляційній скарзі, що судом не враховано, що органом досудового розслідування не здійснено ряд належних процесуальних дій у кримінальному провадженні для встановлення істини.
Однак, колегія суддів зазначає, що вчинення або допущення в ході кримінального провадження дій або бездіяльності органів досудового слідства за своєю правовою природою є кримінально процесуальною, а тому не може бути розглянуто в порядку Закону України "Про звернення громадян" незалежно від того, якими нормами керувався позивач, звертаючись зі заявою до відповідача.
Таким чином, оскільки спір у цій справі виник фактично у зв'язку з незгодою позивача з діями органів досудового слідства у межах кримінального провадження № 12019170020001086 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, перевірка вказаних таких дій з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їхнє оскарження має здійснюватися у порядку, установленому КПК України.
Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду наведеним у постанові від 27.03.2023 року у справі №420/13296/22.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади чи місцевого самоврядування, в тому числі в рамках Закону України «Про звернення громадян», оскільки заявлені позивачем вимоги пов'язані з оскарженням процесуальних дій та бездіяльності дізнавача, розгляд яких можливий лише у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, а тому цей спір не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що провадження підлягає закриттю у справі № 440/7382/24 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відділення поліції №1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам викладеним у Заяві ОСОБА_1 від 25.05.2024р. поданої через Урядовий контактний центр реєстраційний № ФИ-17315892 з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51-1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11- кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016,
та зобов'язання відділення поліції № 1 міста Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановленим судом та з урахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/471/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 18.02.2022р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/85/22), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.09.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1377/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13.05.2021р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/558/21), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 15.07.2020р. справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/1106/20), постанови Верховного суду від 22.06.2023р. справа № 552/5408/22 (провадження № 51- 1585км23), ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року справа № 552/5408/22 (провадження 11-кп/814/1153/24), ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23.05.2024 справа № 552/2541/19 (провадження № 1-кс/552/811/24) та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016.
Отже, розгляд даних позовних вимог не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, що, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спір у вказаній частині не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, та вважає, що суд обґрунтовано закрив провадження в частині позовних вимог, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали суду відсутні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на порушення норм якої посилається позивач в апеляційній скарзі, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Отже, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), колегія суддів звертає увагу на те, що цією статтею передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
В даному випадку, судом першої інстанції роз'яснено право позивача на звернення до суду з позовом в порядку кримінального судочинства, оскільки саме вказаний спосіб може забезпечити поновлення порушеного права, а тому відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції допущено порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що судом ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права, законне і обґрунтоване, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 по справі № 440/7382/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій