22 жовтня 2024 р.Справа № 440/6220/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
за участю: секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Кукоба О.О.; м. Полтава; повний текст рішення складено 08.07.2024) від 02.07.2024 по справі № 440/6220/24
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті , Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач-1, Відділ державного нагляду (контролю) у Полтавській області), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач-2, Укртрансбезпека), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області від 27.01.2023 №190877 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог вказує на безпідставність застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на підставі статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", адже ОСОБА_1 у спірних відносинах не є автомобільним перевізником, тобто суб'єктом відповідальності, за вказаною нормою закону. Зазначає, що на момент проведення посадовими особами Укртрансбезпеки рейдової перевірки позивач здійснював перевезення власного майна для особистих потреб, а тому доводи відповідачів про відсутність у нього протоколу перевірки і адаптації тахографа не заслуговують на увагу. Також, позивач зауважив, що відсутність у нього страхового полісу не є визначеною Законом України "Про автомобільний транспорт" підставою для притягнення його до відповідальності на підставі цього закону.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 по справі № 440/6220/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 30.04.2024 №062866 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Відповідач-2, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 по справі № 440/6220/24 та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що, за змістом акту проведення перевірки № 020125 від 20.03.2024, посадовою особою виявлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме при здійсненні вантажних перевезень, згідно з накладною №14 від 20.03.2024, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, який обладнаний аналоговим тахографом, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ, у зв'язку з чим Відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області відносно позивача правомірно винесено постанову №062866 від 30.04.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу за абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ в розмірі 17000,00 грн. за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вказує, що норми Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачають надання статусу автомобільного перевізника для осіб, які здійснюють не тільки договірні перевезення, а й перевезення для власних потреб.
Також, зазначає, що твердження позивача про перевезення ним власного вантажу (дошка соснова) для власних потреб як фізичної особи без мети його використання у підприємницькій діяльності є виключно суб'єктивним припущенням позивача, не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що 20.03.2024 на підставі направлення на рейдову перевірку від 15.03.2024 №008246 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок (а.с. 69) посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Укртрансбезпеки проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки складено акт від 29.11.2022 №327301 (а.с. 70), у якому зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевезення вантажів за відсутності у водія ОСОБА_1 протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Листом від 11.04.2024 вих.№31209/34/24-24 Відділ державного нагляду (контролю) у Полтавській області повідомив позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що призначений на 30.04.2024 (а.с. 72).
30.04.2024 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області прийнято постанову №062866 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000,00 грн. (а.с. 68).
Не погодившись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за відсутність у нього на момент проведення рейдової перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа, оскільки приписи пункту 1.4 Положення №340 та пункту 1.3 Інструкції №385 не поширюються на перевезення вантажів фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (надалі - Закон №2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
За змістом статті 1 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У силу статті 34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
За змістом абзацу третього частини другої статті 48 Закону №2344-III, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Так, частиною першою статті 2 Закону №2344-III визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 18 Закону №2344-III, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.
Частиною другою цієї статті передбачено, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством (частина третя статті 18 Закону №2344-III).
За змістом пункту 1.4 розділу I наказу Мінтрансзв'язку від 07.06.2010 №340 "Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 (далі по тексту - Положення №340), це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Як визначено пунктом 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі по тексту - Інструкція №385), ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами.
У силу пункту 1.4 Інструкції №385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом (...).
Відповідно до пункту 3.6 Інструкції №385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: (...) дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа (...).
Статтею 60 Закону №2344-III встановлена відповідальність автомобільних перевізників у виді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац третій у редакції Закону України від 03.06.2021 №1534-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю").
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі по тексту - Положення №103, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з абзацом першим пункту 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Підпунктом 54 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (надалі - Порядок №1567).
Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав для проведення рейдової перевірки, серед яких, зокрема, перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 20 Порядку №1567, виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Пунктом 25 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до пунктів 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірних відносинах до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф на підставі статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за здійснення перевезення вантажів за відсутності у водія ОСОБА_1 протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Суд враховує, що суб'єктом відповідальності за статтею 60 названого Закону є автомобільний перевізник.
У свою чергу, автомобільним перевізником, в силу статті 1 цього Закону, є, зокрема, фізична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
Акт перевірки від 30.04.2024 №062866, як доказ вчинення позивачем правопорушення, містить відомості про те, що у ході проведення рейдової перевірки співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Укртрансбезпеки зупинено транспортний засіб марки Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував водій ОСОБА_1 ..
За змістом свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , власником транспортного засобу марки Mitsubishi, д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 (а.с. 70, зі звороту).
На підставі довіреності від 22.02.2018 гр. ОСОБА_2 довірив гр. ОСОБА_1 вчиняти від його імені дії щодо належного на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 , виданого Зіньківським ВРЕР 26.05.2010, автомобіля марки Mitsubishi Canter (вантажний фургон), 1997 року випуску, колір зелений, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 20).
За твердженням позивача, 20.03.2024 останній для особистих потреб придбав у ФОП ОСОБА_3 дошку соснову суху необрізну кількістю 5 м3 та перевозив її автомобілем марки Mitsubishi Canter, д.н.з. НОМЕР_1 , з с. Лихачівка до смт Опішня Полтавського району Полтавської області.
На підтвердження вказаних доводів позивач надав копію накладної від 20.03.2024 №14 про реалізацією ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_1 дошки соснової сухої необрізної кількістю 5 м3, вартістю 20000,00 грн. та довідки ФОП ОСОБА_3 від 20.03.2024 про те, що він 20.03.2024 продав гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як фізичній особі 5 м3 дошки соснової сухої необрізної за готівку (а.с. 21, 22).
Суд враховує, що позивач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт надав начальнику Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області письмові пояснення, у яких повідомив, що перевезення вантажу 20.03.2024 він здійснював власним транспортним засобом для особистих потреб (а.с. 23-24).
Відповідач ні у ході рейдової перевірки, ані під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не здобув доказів, що свідчили б про перевезення ОСОБА_1 вантажу 20.03.2024 на комерційній основі (за плату) на замовлення фізичних та/або юридичних осіб.
При цьому, суд також звертає увагу на те, що під час рейдової перевірки позивач не надавав посадовим особам Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області товарно-транспортну накладну, наявність якої могла б свідчити про здійснення перевезення вантажу за замовленням інших осіб, тобто на комерційній основі.
Будь-які докази, що свідчили б про укладення позивачем договору перевезення та надання послуг з перевезення 20.03.2024 на підставі такого договору матеріали справи не містять.
Сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем, на переконання суду, не є належним та достовірним доказом здійснення ним перевезення вантажу 20.03.2024 на договірній основі.
До того ж, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до обраних видів діяльності ФОП ОСОБА_1 не відноситься торгівля деревиною чи виготовлення та/або реалізація виробів з деревини (а.с. 76).
За вищевикладених обставин, суд погоджується з доводами позивача щодо здійснення ним перевезення вантажів 20.03.2024 власним транспортом для особистих потреб.
За змістом наведених вище норм пункту 1.4 Положення №340 та пункту 1.3 Інструкції №385, їх приписи не поширюються на перевезення вантажів фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Тож, у спірних відносинах підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за відсутність у нього на момент проведення рейдової перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа немає.
Таким чином, відповідачем протиправно прийнято постанову від 27.01.2023 №190877 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн., що обумовлює її скасування.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 по справі № 440/6220/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 31.10.2024 року