Окрема думка
31.10.24
Cудді Першого апеляційного адміністративного суду Гаврищук Т. Г.стосовно рішення по справі № 200/968/24
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задоволено повністю. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 200/968/24 - скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Користуючись цією нормою, висловлюю незгоду із постановою колегії суддів у цій справі.
Предметом позову у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №18 від 03 січня 2024 року "Про результати службового розслідування" частково, а саме в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 (пункти 3, 5.3, 5.5, 6.2 наказу), відповідно до якого ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 69 169,63 грн..
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №18 від 03 січня 2024 року «Про результати службового розслідування» в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 (пункти 3, 5.3, 5.5, 6.2 наказу).
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі № 200/968/24 - скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять жодних доказів настання будь-яких негативних наслідків у вигляді матеріальної відповідальності для позивача внаслідок видання відповідачем оскаржуваного наказу.
Формуючи такий висновок, судом апеляційної інстанції встановлено, що на час видання оспорюваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №18 від 03 січня 2024 року позивач проходив службу в іншій військовій частині.
Згідно ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п'ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п'ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.
В оскаржуваному наказі зазначене наступне: …
3. За особисту недисциплінованість, неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 3, 4, п. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 16, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також за низьку виконавську дисципліну, яка виразилася у несвоєчасному поданні службових документів щодо самовільного залишення військової частини підлеглим військовослужбовцем, тимчасово виконуючий обов'язки командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_1 , підлягає притягненню до матеріальної відповідальності у повному обсязі за нанесення збитків державі в сумі 69 169,63 грн. …
Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1
5.3 Внести в книгу стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 суму переплати грошового забезпечення, яке було нараховане в період з серпня 2022 року по січень 2023 року солдату ОСОБА_2 в сумі 69 169,63 грн та облікувати вказану суму за старшим лейтенантом ОСОБА_1 . …
5.5 Передати дебіторську заборгованість в сумі 69 169,63 грн, яка облікована за старшим лейтенантом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 . …
6. Заступнику командира розвідувальної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 направити:…
6.2 відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», з метою притягнення до відповідальності старшого лейтенанта ОСОБА_1 , завірені належним чином копії матеріалів службового розслідування про неповернення з лікувального закладу до місця несення служби солдата ОСОБА_2 , спричинення матеріальної шкоди та нанесення збитків державі в сумі 69 169,63 грн направити до військової частини НОМЕР_2 .
Військова частина НОМЕР_1 на адресу військової частини НОМЕР_2 (чинне місце служби Позивача) відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», з метою притягнення до відповідальності старшого лейтенанта ОСОБА_1 , 04.01.2024 надіслала лист № 89 (вхідний №394 від 17 січня 2024 року) з матеріалами службового розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу до місця несення служби солдата ОСОБА_2 , спричинення матеріальної шкоди та нанесення збитків державі в сумі 69 169,63 грн.
Отже, оскаржуваним наказом позивач НЕ БУВ притягнутий відповідачем до будь-якої відповідальності.
Згідно ч.1 ст. 14 вказаного вище Закону саме Наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
При цьому слід зазначити, що пункти 5.3 та 5.5 оскаржуваного наказу адресовані начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 та безпосередньо не зачіпають права, свободи або інтереси позивача.
За таких обставин позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.»
Не погоджуючись з такими висновками колегії суддів Першого апеляційного адміністративного суду, вважаю за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №18 від 03 січня 2024 року "Про результати службового розслідування" частково, а саме в частині притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 (пункти 3, 5.3, 5.5, 6.2 наказу), відповідно до якого ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 69 169,63 грн.
В обґрунтування підстав позову вказує, що до його чинного місця служби надійшов лист за вхідним №394 від 17 січня 2024 року з матеріалами службового розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу до місця несення служби солдата ОСОБА_2 , спричинення матеріальної шкоди та нанесення збитків державі в сумі 69 169,63 грн. Із отриманих матеріалів стало відомо, що 30 серпня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1835 було призначено службове розслідування відносно солдата ОСОБА_2 . Як вбачається з акту службового розслідування, 30 серпня 2022 року від тимчасово виконуючого обов'язки командира розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_1 надійшов рапорт за вхідним №9982, з якого стало відомо, що механік-водій-електрик відділення командно-штабних машин взводу управління розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 не повернувся з лікування з військово-медичного клінічного центру міста Умань. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03 січня 2024 року №18 старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності за особисту недисциплінованість, неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 3, 4 п. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 16, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також за низьку виконавську дисципліну, яка виразилася у несвоєчасному подані службових документів щодо самовільного залишення частини підлеглим військовослужбовцем.
Також вказує, що детально ознайомившись з отриманими матеріалами, позивач категорично не погоджується з рішенням, викладеним у наказі, та вважає, що відомості у матеріалах службового розслідування є такими, які не відповідають дійсності, а службове розслідування таким, що проведено із значним порушенням чинного законодавства України, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Отже, підставою позову є невідповідність дійсності відомостей матеріалів службового розслідування, а також проведення службового розслідування із значним порушенням чинного законодавства України.
На мою думку, у зв'язку з прийняттям спірного наказу для позивача настають відповідні негативні наслідки, і саме цьому наказу та підставам його прийняття судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку.
Вважаю, що судом апеляційної інстанції не враховано, що спірним наказом був визначений розмір збитків в сумі 69 169,63 грн, який заподіяний позивачем, і начальник фінансово-економічної служби - головний бухгалтер військової частини НОМЕР_1 зобов'язаний був внести в книгу стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 суму переплати грошового забезпечення, яке було нараховане позивачу в період з серпня 2022 року по січень 2023 року в сумі 69 169,63 грн. та облікувати вказану суму за позивачем. Також було прийнято рішення передати дебіторську заборгованість в сумі 69 169,63 грн, яка облікована за позивачем до військової частини НОМЕР_2 .
Отже, у відповідності до спірного наказу за позивачем обліковується сума збитків державі в розмірі 69 169,63 грн.
На виконання спірного наказу, відповідачем на адресу військової частини НОМЕР_2 (чинне місце служби позивача) відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», було надіслано лист № 89 (вхідний №394 від 17 січня 2024 року) з матеріалами службового розслідування за фактом неповернення з лікувального закладу до місця несення служби солдата ОСОБА_2 , спричинення матеріальної шкоди та нанесення збитків державі в сумі 69 169,63 грн.
Відтак, на мою думку, у зв'язку з прийняттям спірного наказу для позивача настають відповідні негативні наслідки, і саме цьому наказу та підставам його прийняття судом першої інстанції було надано вірну правову оцінку.
Вважаю, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що фактичне виконання або невиконання спірного наказу не формують висновків про правомірність або протиправність його прийняття.
Підсумовуючи зазначаю, що на мою думку, Перший апеляційний адміністративний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Суддя Т. Г. Гаврищук