Головуючий у суді першої інстанції: Жук М.В.
Єдиний унікальний номер справи № 756/1420/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14954/2024
Іменем України
31 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У січні 2022 року позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року задоволено клопотання представника позивача та замінено первісного відповідача ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 до 16 березня 2020 року був споживачем центрального опалення та гарячої води, яку він постачає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказував, що відповідач своєчасно не сплачував кошти за надані послуги, у зв'язку із чим станом на 15 березня 2020 року утворилася заборгованість.
Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку заборгованість не погашав, КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», з урахуванням зміни предмету позову, просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 8 958 грн 25 коп., заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 2 861 грн. 68 коп. та заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, яка утворилася до 01 травня 2018 року у розмірі 31 361 грн 10 коп.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 33 753 грн 18 коп, заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 427 грн 85 коп, 33 грн 00 коп за витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та 2 481 грн 00 коп судового збору, а всього 45 695 грн (сорок п'ять тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн 03 коп.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не мав підстав ані для прийняття позову до розгляду до первісного відповідача, ані для подальшої заміни сторони відповідача, оскільки не надано належним чином засвідченої копії «договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18», як можливої підстави для такої заміни.
Вказує, що позивачем не доведено, що ОСОБА_1 особисто отримано газету (оферту), виданої обмеженим тиражом, чи отримує її відповідач по передплаті, та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження отримання відповіді від ОСОБА_1 , або ж вчинення відповідачем конклюдентних дій, які б свідчили про його бажання укласти цей/ договір та/або про фактичне користування наданими послугами.
Вважає, що ці договори з відповідачем не укладено, оскільки зі змісту публікацій, на які покликається позивач, та які не є договорами приєднання в розумінні ст. 634 ЦІК, не вказано такої істотної умови договору, як ціна/тариф (у пунктах 6 текстів обох оприлюднених договорів на сторінках «Реклама» зазначено прочерки).
Стверджує, що позивачем (як до нього й ПАТ «Київенерго») не запропоновано ОСОБА_1 укласти договори, які б відповідали редакції Типових, відтак жодних договорів, які б відповідали умовам Типових, з позивачем не укладено, а тому у останнього взагалі відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 , як відповідача.
Крім цього, ОСОБА_1 просить застосувати до спірних відносин позовну давність і відмовити у позові про стягнення необґрунтованих сум заборгованості за послуги ЦО і ГВ.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 61 472,93 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» прийняв право вимоги до ОСОБА_1 з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 31 361 грн. 10 коп при цьому не застосувавши строк позовної давності, яку відповідач просив застосувати у своїй заяві про перегляд заочного рішення.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України, «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до пункту 1частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Частиною 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», редакція якого діяла до 9 грудня 2017 року, та частиною 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Поняття виробника та постачальника комунальних послуг також визначено Положенням про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року N 55, відповідно до якого виробниками (постачальниками) холодної і гарячої води та теплової енергії є підприємства і організації, які за договорами надають виконавцям та споживачам комунальні послуги; виконавцями послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають комунальні послуги споживачам (житлово-експлуатаційні та інші організації). У деяких випадках виробники (постачальники) послуг можуть бути і виконавцями послуг (наприклад, для власників приватних будинків), а споживач - це фізична або юридична особа, що користується комунальними послугами.
Зазначені норми законодавства чітко визначають, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила).
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Відтак, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП ««Київтеплоенерго».
З 01 травня 2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила).
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.
Відповідно до норм ЦК України, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.
Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовився (не відключався).
Тому виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, п.п. 18, 20, 30 Правил, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 до 16 березня 2020 року був власником квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору міни від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 передав вказану вище квартиру у власність ОСОБА_2 про що відповідач у судах першої та апеляційної інтсанції не заперечував.
Відповідно до розрахунку заборгованості позивача, заборгованість складає 61 472,93 грн (заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води).
Відповідно до договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 9351.95 грн та оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 1182.20 грн.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно, відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надані житлово-комунальні послуги.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договорами або законом.
За правилом ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1); боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач належно виконує свої зобов'язання, а відповідач, у свою чергу порушує свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Як видно із наданих позивачем розрахунків, відповідач не сплачував за надані йому житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2021 року утворилась заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у розмірі 30 111 грн та сума заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 31 361,10 грн, що разом складає 61 472, 93 грн.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач надав до суду першої інстанції заяву про уточнення розміру сум заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 станом на 01 березня 2023 рік.
Отже, за повідомленням позивача, враховуючий здійснений перерахунок, у відповідача наявна:
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24 794,93 грн;
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6 566,17 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8 958,25 грн;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 2 861,08 грн.
Відповідач вказану заборгованість не спростував, доказів повної чи часткової сплати заборгованості суду не надав. Посилання у відзиві на позовну заяву щодо ненадання йому послуг з централізованого постачання гарячої води не можуть бути враховані судом, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач провів відключення від вказаної послуги у встановленому порядку і, відповідно, не отримував цю послугу.
Разом з тим, позивачем не надано розрахунку заборгованості по щомісячним платежам до 01 травня 2018 року, та у позовній заяві позивач навіть не вказує за який період він просить стягнути заборгованість, яка виникла перед попереднім кредитором.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Не вказавши період, за який позивач просить стягнути заборгованість, яка виникла до 01 травня 2018 року, та не надаючи розрахунку такої заборгованості по щомісячним платежам, позивач тим самим не довів розмір заборгованості, яка дійсно виникла перед попереднім надавачем послуг, та яка знаходиться у межах позовної давності.
Обов'язок же доведення цих обставин лежить на позивачеві.
Відповідач через відсутність будь - якого розрахунку заборгованості до 01 травня 2018 року був позбавлений можливості перевірити такий розрахунок та висунути свої заперечення щодо нього чи надати свій контррозрахунок.
Суд також позбавлений можливості перевірити розрахунок заборгованості та визначити суму боргу, яка знаходиться у межах позовної давності.
Недоведеність позовних вимог в цій частині є підставою для відмови у позові.
Витяги із додатку №1 та додатку №2 до Договору №602-18 від 11 жовтня 2018 року, на які посилається позивач як на докази існування заборгованості та її розмірі, не містить необхідної інформації щодо заборгованості за окремо взяті не сплачені платежі щомісячно та позбавляє суд апеляційної інстанції перевірити зазначені суми заборгованості, а також позбавило відповідача перевірити дійсність вказаної заборгованості та надати свої заперечення щодо вказаних сум.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем не доведено вказану суму заборгованості за період до 01 травня 2018 року належними та допустимими доказами у зазначеному позивачем розмірі і тому в цій частині позов не підлягає задоволенню у зв'язку із недоведеністю вимог.
Тому суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності щодо вимог в частині стягнення заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 16 березня 2020 року з таких підстав.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.
Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.
Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, з 02 квітня 2020 року визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений.
Статтею 264 ЦК України визначені випадки переривання строку позовної давності. Зокрема, в частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьої цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суму заборгованості за період до 01 травня 2018 року належними та допустимими доказами у зазначеному позивачем розмірі, а тому до цього періоду не може застосовуватися строк позовної давності. Разом з цим, вимоги про стягнення заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 16 березня 2020 року підлягають задоволенню, оскільки є доведеними та заявленими у межах строку позовної давності.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року - скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 16 березня 2020 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8 958,25 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 16 березня 2020 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 2 861,08 грн.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Реквізити сторін:
Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421, зареєстроване місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, площа Івана Франка, 5)
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова