справа № 759/1350/22
головуючий у суді І інстанції Твердохліб Ю.О.
провадження № 22-ц/824/7454/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
09 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдая Романа Петровича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної Казначейської Служби України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, -
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської міської прокуратури, Державної Казначейської Служби України, у якому просив стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної Казначейської Служби України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку - 1 261 217 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та витрати на правничу допомогу, що пов'язані з розглядом цивільної справи у сумі 30 000 грн.
Моральна шкода у розмірі 1 261 217 грн складається з компенсації:
моральної шкоди за період застосування до померлого батька підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та перебування в СІЗО (33 місяці 3 дні) - 860 600 грн;
моральної шкоди за період застосування до померлого батька підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з використанням електронного засобу (8 місяців) - 104 000 грн;
моральної шкоди за кожен місяць ведення слідства та судового розгляду щодо померлого батька підозрюваного ОСОБА_2 (45 місяців 19 днів) - 296 617 грн;
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що він є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відносно батька позивача ОСОБА_2 було відкрито кримінальне провадження № 12014100000000979 по обвинуваченню за частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України та вироком від 28 вересня 2015 року визнано невинуватим у пред'явленому йому злочині.
Позивач, користуючись своїм правом за законом на звернення до суду, звернувся до суду про відшкодування шкоди, завданої його батьку ОСОБА_2 незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько помер, проте кримінальне провадження продовжувалось у зв'язку з необхідністю його реабілітації. Він та його сім'я зазнали моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Всього батько позивача ОСОБА_2 перебував під слідством та судом 86 місяців, 24 дні, з яких 33 місяці і 3 дні був затриманий та знаходився під вартою, перебуваючи у СІЗО, 8 місяців перебував під домашнім арештом.
ОСОБА_2 (батько позивача) визнаний невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, однак вищевказаними неправомірними діями органів досудового розслідування, органів прокуратури та суду йому заподіяно моральні страждання, пов'язані з порушенням звичного способу життя та зв'язків з оточуючими внаслідок тpивaлого періоду обмеження свободи - більше трьох років ОСОБА_2 перебував під вартою та домашнім арештом; позбавлення спілкування з близькими, друзями в межах, які б відповідали його бажанню; позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань з метою організації свого життя; необхідністю з'являтися до правоохоронних органів для проведення слідчих дій і в судові засідання; погіршенням відносин з оточуючими; погрозами з боку працівників правоохоронних органів під час проведення досудового розслідування; приниженням честі та гідності внаслідок безпідставних звинувачень у здійсненні кримінального правопорушення. Тривалий час його життя було піддане постійним стресам, в помешканні де він проживав зі своєю сім'єю, було проведено обшуки, надання свідчень, пояснень слідчим. Всі ці обставини негативно вплинули на його психологічне та соціальне життя, на його спілкування з друзями, родичами, сусідами. Тривалий довий процес негативно вплинув на його репутацію в цілому.
Також його батько - ОСОБА_2 мав значні проблеми зі здоров'ям, а саме: епілепсію складного травматичного та нейроінфекційного) генезу з вираженими змінами особистості, вираженим інтелектуальним амнестичним зниженням, частими простими та складними парціальними генералізованими судомними нападами, дистиміями та дистрофіями; виразкова хвороба шлунку; стан після резекції шлунку по Б-1 (06 березня 2011 року).
Через тривале перебування в СІЗО та під домашнім арештом, він був позбавлений можливості працювати та заробляти кошти собі на життя та особливо приділяти якісну увагу своєму здоров'ю та лікуватись. Все близьке оточення знає про те, що ОСОБА_2 понад три роки знаходився під арештом, що автоматично зводить його до статусу «колишнього ув'язненого». Тривалий слідчий та судовий процес суттєво вплинув на репутацію ОСОБА_2 серед друзів, родичів, сусідів, знайомих. Тривалий сильний стрес значною мірою відобразився і на слабкому здоров'ї ОСОБА_2
Значного морального страждання та психологічного тиску зазнав і він як син засудженого батька. Під час навчання в училищі був підданий буллінгу серед однокурсників, зазнавав регулярного насміхання та приниження серед сусідів, знайомих, друзів, в зв'язку з чим був змушений припинити навчання та повернутись до школи.
Прокурор під час досудового розслідування та судового розгляду наполягав на найсуворішому виді запобіжного заходу - триманні під вартою, постійно посилався на наявність ризиків, давав і вкрай негативну характеристику, яка не відповідала дійсності, однак жодного разу не надавав належних доказів та обґрунтовував їх лише уявними припущеннями, що в свою чергу позбавляло ОСОБА_2 можливості апелювати та спростовувати їх. Подібні дії відповідача викликали у підозрюваного почуття безвихідності й постійного пригнічення та неможливості розраховувати на справедливий судовий розгляд. Захисником неодноразово подавались клопотання про зміну запобіжного заходу, апеляційні скарги на ухвали слідчого судді, однак відповідачем постійно надавались не обґрунтовані заперечення, що в свою чергу сприяло необґрунтованому перебуванню під вартою.
Враховуючи вищевикладені обставини, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої його померлому батьку ОСОБА_2 , позивач оцінює у розмірі 1 261 217 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у цьому випадку позивач не може вважатися правонаступником його батька ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у питанні щодо стягнення моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю органу досудового розслідування померлому ОСОБА_2 , оскільки особисті немайнові права не входять до складу спадщини (пункт 1 частини 1 статті 1219 ЦК України), а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди на користь позивача згідно з Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдай Р.П. подав апеляційну скаргу,у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що суд першої інстанції не до кінця з'ясував всі обставини справи, не надав об'єктивну оцінку заявленому обґрунтуванню позовних вимог, грубо порушив правову норму на відшкодування моральної шкоди, що передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», взявши за основу в винесенні рішення підзаконний акт, що має меншу юридичну силу, а тому рішення є таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги апелянти мають бути задоволені повністю щодо повної чи часткової реабілітації померлого батька апелянта, відмови у відшкодуванні моральної шкоди, понесених витрат на правничу допомогу, понесених матеріальних витрат позивачем на правничу допомогу.
Суд першої інстанції необґрунтовано зменшив понесені позивачем витрати на правничу допомогу, які останній поніс з метою забезпечення свого права на захист у кримінальному та цивільному процесах, не взявши до уваги акти виконаних робіт наданих позивачем разом з позовом.
Скаржник зазначає, що позивач визнаний невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, однак вищевказаними неправомірними діями органів досудового розслідування, органів прокуратури та суду позивачеві заподіяно моральні страждання, пов'язані з порушенням звичного способу життя та зв'язків з оточуючими внаслідок тривалого періоду обмеження свободи; позбавлення спілкування з близькими, друзями в межах, які б відповідали його бажанню; позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань з метою організації свого життя; необхідністю з'являтися до правоохоронних органів для проведення слідчих дій і в судові засідання; погіршенням відносин з оточуючими; погрозами з боку працівників правоохоронних органів під час проведення досудового розслідування; приниженням честі та гідності внаслідок безпідставних звинувачень у здійсненні кримінального правопорушення.
Тривалий час його життя було піддане постійним стресам, в помешканні де він проживав зі своєю сім'єю, було проведено обшуки, надання свідчень, пояснень слідчим. Всі ці обставини негативно вплинули на психологічне та соціальне життя позивача, на його спілкування з друзями, родичами, сусідами. Тривалий судовий процес негативно вплинув на репутацію позивача в цілому.
Від Київської міської прокуратури надійшли пояснення, у яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла висновку про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком позивача є ОСОБА_2 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2021 року (а.с. 13).
ОСОБА_3 змінив прізвище та власне ім'я на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 16 березня 2019 року (а.с. 14).
Вказані документи підтверджують, що позивач у цій справі ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 (батька позивача) затримано 24 квітня 2012 року, що підтверджується протоколом слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_4 про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину та проведено особистий обшук і огляд речей, які знаходяться при ньому (а.с. 16-17, 18).
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року обрано відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с. 19-20).
ОСОБА_2 (батьку позивача) 10 липня 2014 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014100000000978 від 09 липня 2014 року (а.с. 26-45).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 27 січня 2015 року запобіжний захід ОСОБА_2 (батьку позивача) змінено з тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю до 27 березня 2015 року (а.с. 21-25).
Ухвала Святошинського районного суду міста Києва обґрунтована тим, що ОСОБА_2 (батько позивача) є інвалідом ІІ групи, має низку тяжких захворювань, серед яких епілепсію поєднаного генезису (травматичного та нейроінфекційного) з вираженими змінами особистості.
24 липня 2014 року затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України, ОСОБА_2 (батька позивача) за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною 1 статті 309, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України, внесеному до ЄРДР за №12014100000000978 від 09 липня 2014 року (а.с. 46-92).
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року, який ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2019 року залишено без змін (а.с. 239) ОСОБА_2 (батька позивача) визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні з частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_2 (батька позивача) у вчиненні правопорушень передбачених частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України, ОСОБА_2 (батька позивача) визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі (а.с. 117-148).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (батько позивача) помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 10 грудня 2016 року (а.с. 15).
Також, позивачем на підтвердження того, що ОСОБА_2 (батько позивача) мав значні проблеми зі здоров'ям, надано виписки з історії хвороби, епікризи-повідомлення, виписки з медичних карт-амбулаторного стаціонарного хворого, консультативні заключення (а.с. 94-116).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1,2 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (надалі по тексту - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає у особи у випадку повної реабілітації.
Як встановлено судом батька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_2 у вчиненні правопорушень передбачених частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 311 КК України, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років 9 місяців позбавлення волі (а.с. 117-148).
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд враховує, що часткове виправдання особи, але визнання її винною за іншими інкримінованими кримінальними правопорушеннями, не свідчить про незаконність дій органів досудового слідства у цілому та не може бути підставою для висновку про незаконний характер дій органів досудового слідства.
Відповідно до частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; о раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки; до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом IX-2 цього Кодексу.
Таким чином, обвинувачення ОСОБА_2 (батька позивача) за частиною 1 статті 309 КК України не могло бути підставою для його затримання.
ОСОБА_2 (батько позивача) перебував під слідством і судом 86 місяців, 24 дні, з яких 33 місяці і 3 дні був затриманий та знаходився під вартою, перебуваючи в СІЗО, та 8 місяців під домашнім арештом, що підтверджується матеріалами справи.
ОСОБА_2 (батько позивача) реабілітований судом за скоєння тяжкого та особливо тяжкого злочинів (частини 3 статті 307, частина 3 статті 311 КК України), за які законодавством можливо було застосувати заходи кримінально-правового примусу у вигляді конфіскації майна, затримання, міри запобіжного заходи у вигляді взяття під варту, але при цьому він перебував під вартою більше двох років, а під слідством і судом більше 7 років.
Вищезазначене дає підстави зробити висновок про непропорційність строку перебування під вартою ОСОБА_2 (батька позивача) в якості підозрюваного та обвинуваченого остаточному обвинуваченню.
Крім того, під час знаходження під вартою погіршився стан здоров'я батька позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи.
А також, відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР унаведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відповідно до статті 5 цього Закону у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.
Згідно з статтею 25 ЦК України, здатність людини мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для правонаступника.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1972/17, за загальним визначенням правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов'язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб'єктивні права та обов'язки попередника.
Відповідно до частини 3 статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.
По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.
Саме тому у частині 3 статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди.
Виходячи з наведеного, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Суд, вирішуючи питання стосовно того, чи допускають спірні відносини правонаступництво, керується зокрема положеннями статті 1219 ЦК України, згідно з якою не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права, а також права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов'язання, що пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
На підставі правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №753/15095/17, право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що і статтями 3,5 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування моральної шкоди не переходить до спадкоємців у разі смерті особи.
З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_2 (батько позивача) вирок Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2015 року не оскаржив, з позовом про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду не звертався.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не може вважатися правонаступником його батька ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у питанні щодо стягнення моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю органу досудового розслідування померлому ОСОБА_2 , оскільки особисті немайнові права не входять до складу спадщини (пункт 1 частини 1 статті 1219 ЦК України), а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди на користь позивача згідно з Законом України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої позивачу як сину засудженого батька внаслідок значного морального страждання та психологічного тиску, та під час навчання в училищі, де позивач підданий буллінгу серед однокурсників, зазнавав регулярного насміхання та приниження серед сусідів, знайомих, друзів, в зв'язку з чим був змушений припинити навчання та повернутись до школи, то апеляційний суд враховує, що на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдая Романа Петровича залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 31 жовтня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська