Справа №363/2961/13
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1386/2023
19 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 червня 2015 року (суддя Скарлат О.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, Комунального підприємства Київської обласної ради «Вишгородське Бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності, відновлення меж земельної ділянки,
встановив:
у липні 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом, та з урахуванням заяви про часткову зміну предмету позову від 1 серпня 2014 року, просила: визнати незаконним та скасувати з моменту його прийняття рішення виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради №19 від 24 лютого 2011 року в частині оформлення права приватної власності на двоповерховий з підвалом садовий будинок: Д - садовий будинок, А - літня кухня, Б - гараж, 1,3-5 - огорожа, І-ІІ - тротуар, ІІІ - підпірна стінка, ІV - каналізаційна споруда, за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнати недійсним та скасувати з моменту його видачі свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 7 липня 2012 року, видане Старопетрівською сільською радою ОСОБА_2 на вищевказаний садовий будинок, визнати незаконним та скасувати рішення реєстратора КП Київської обласної ради «Вишгородське БТІ» від 11 липня 2012 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , відновити межі її земельної ділянки шляхом знесення з цієї земельної ділянки за рахунок ОСОБА_2 її садового будинку в частині, що виступає в середину її земельної ділянки за лінії «А»-«Б» та «В»-«А», позначені в кадастровому плані, а також шляхом знесення із цієї ділянки за рахунок ОСОБА_2 8,9м огорожі, яка їй належить, та виступає в середину її земельної ділянки за лінії «А»-«Б» та «В»-«А», позначені в кадастровому плані; знести за рахунок ОСОБА_2 її садовий будинок на відстань 3м від межі її земельної ділянки, позначеної в кадастровому плані лінією «А»-«Б»; та стягнути з Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2 судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що у 1998 році нею була приватизована земельна ділянка площею 0,091га у с. Старі Петрівці Вишгородського району у СТ «Колективна праця», внаслідок чого Старопетрівською сільською радою їй було видано державний акт від 6 серпня 1998 року про право приватної власності на вказану земельну ділянку, згодом було присвоєно кадастровий номер. Суміжна земельна ділянка була приватизована ОСОБА_2 , яка одержала державний акт 6 серпня 1998 року.
Позивачка стверджувала, що у її державному акті межа із суміжною земельною ділянкою ОСОБА_2 від лінії «А» до «Б» є прямою, так само як і у державному акті ОСОБА_2 межа із її земельною ділянкою від лінії «В» до «Г» позначена як пряма. Прямі межі між земельними ділянками погоджені між нею та ОСОБА_2 відповідно до акту погодження та встановлення на місцевості меж земельних ділянок.
Позивачка зазначала, що 29 листопада 2012 року, ознайомившись з результатами перевірки прокуратурою її звернення, вона дізналася про те, що згідно матеріалів технічної інвентаризації КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 замість знесеної літньої кухні, загальною площею 12,5кв.м у 2006 році самочинно збудований садовий будинок площею 140,7кв.м, а також огорожа, частина яких виступають за лінію «А» - «Б», позначену в державному акті від 6 серпня 1998 року про право її приватної власності на земельну ділянку. Вказаний садовий будинок був узаконений рішенням виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради від 24 лютого 2011 року та в подальшому видачею свідоцтва про право власності, на підставі якого було проведено реєстрацію права власності.
Позивачка вважала, що даним рішенням і державною реєстрацією права власності на садовий будинок порушено її право власності на земельну ділянку, оскільки вони порушують її межі та оформлені як об'єкти права власності на території її земельної ділянки.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 4 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 червня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради №19 від 24 лютого 2011 року в частині оформлення права приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 7 липня 2012 року, видане Старопетрівською сільською радою ОСОБА_2 на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» від 11 липня 2012 року, реєстраційний номер 37075849, номер запису 76 в книзі 1 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 . В іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Козачука Ю.С. та ОСОБА_2 задоволено частково, рішення апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати,
ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідачів судові витрати, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухилився від оцінки доказів у вигляді показань свідків, які вказували на дату побудови садового будинку та огорожі наприкінці 90-х років.
Позивачка стверджує, що суд першої інстанції не мотивував свою незгоду з висновком земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 23 червня 2014 року. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що огорожа та садовий будинок не побудовані, а реконструйовані на тому ж місці з літньої кухні, що не відповідає обставинам справи, оскільки на межі із земельною ділянкою ОСОБА_1 з боку земельної ділянки ОСОБА_2 послідовно знаходились два різних об'єкти нерухомого майна.
Також позивачка зазначає, що суд першої інстанції ухилився від юридичного визначення моменту початку порушення її права власності на земельну ділянку та моменту виникнення права власності ОСОБА_2 на її садовий будинок, який частково розташований на земельній ділянці ОСОБА_1 .
У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Приходько І.А. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та зазначає, що ОСОБА_1 має намір захистити своє майно вартістю 2 197,47грн, ціною зниження майна ОСОБА_2 вартістю 373 333грн, що порушує принцип пропорційності втручання у право власності. Крім того, у садовому будинку ОСОБА_2 постійно проживає сім'я з чотирьох осіб, двоє з яких є малолітніми.
Петрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, яка є правонаступником Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації», будучи належним чином повідомленими про день, час та місце апеляційного розгляду, своїх представників у судове засідання не направили, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність їх представників.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Козачука Ю.С., які підтримали апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_2 та її представника - адвоката Приходько І.А., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,091 га на території с. Старі Петрівці, с/т «Колективна праця», на підставі рішення Старопетрівської сільської ради народних депутатів від 20 лютого 1998 року № 19, про що свідчить державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_1 06 серпня 1998 року, та зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 269.
ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки, площею 0,054 га на території с. Старі Петрівці, с/т «Колективна праця», на підставі рішення Старопетрівської сільської ради народних депутатів від 20 лютого 1998 року № 19, про що свідчить державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 06 серпня 1998 року, та зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 244.
Згідно з планами зовнішніх меж земельних ділянок на державних актах, суміжні межі земельних ділянок являють собою пряму лінію.
Відповідно до актів про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 2 листопада 1997 року, межі земельних ділянок встановлені на місцевості та між сторонами погоджено їх межі.
Рішенням виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради від 26 квітня 1999
року № 42 вирішено оформити право приватної власності на садовий будинок по АДРЕСА_2 з надвірними будівлями: гараж, літня кухня, сарай, огорожа, тротуар за ОСОБА_2 , та 11 травня 1999 року відповідачці видано свідоцтво про право власності.
Рішенням виконавчого комітету Старопетрівської сільської ради від 24 лютого 2011 року № 19 на підставі заяви відповідачки, згідно сертифікату відповідності державним будівельним нормам, стандартам і правилам від 06 січня 2011 року, вирішено оформити право приватної власності ОСОБА_2 на двоповерховий з підвалом садовий будинок, площею 140,7кв.м, на її земельній ділянці, на підставі якого 07 липня 2012 року їй видано свідоцтво про право власності та 11 липня 2012 року проведено реєстрацію права власності у КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації».
З матеріалів технічної інвентаризації садового будинку вбачається, що даний будинок, площею 140,7 кв.м, був узаконений як самочинно збудований у 2006 році замість знесеної літньої кухні, загальною площею 12,5 кв.м, 1972 року забудови та в подальшому на плані БТІ зазначений під літ «Д»- садовий будинок.
Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи на будинок, на абрисі земельної ділянки межа земельної ділянки поруч із будинком має виступ по формі будинку.
Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 23 червня 2014 року, фактично на час обстеження земельна ділянка позивачки зменшена на 18,2 кв.м за рахунок того, що на її ділянці частково розташований будинок відповідачки, фактичні межі земельної ділянки позивачки та відповідачки не відповідають даним Державного земельного кадастру та межам, зазначеним в державному акті на право приватної власності.
Розташування будинку літ. Д на ділянці суперечить вимогам п. 2.3 ВБН 43-85 ** «Забудова територій колективних садів, будівлі та споруди. Норми проектування». 8,9 м огорожі № 5 знаходяться в межах земельної ділянки ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з його безпідставності та недоведеності.
Перевіряючи законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи підстави скасування попереднього рішення апеляційного суду касаційнім судом, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила визнати незаконним набуття ОСОБА_2 права власності на садовий будинок під літ. «Д» з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 та відновити межі її земельної ділянки шляхом знесення частини садового будинку, що виступає на її земельну ділянку, та шляхом знесення частини огорожі, яка належить відповідачці та частково знаходиться на її земельній ділянці, посилаючись на те, що відповідачкою неправомірно збудований садовий будинок та огорожа, частина яких знаходиться на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися
і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Під час судового розгляду було встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2009 року (справа № 3/2-663/09) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю у зв'язку із допущеними помилками. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_2 стверджувала, що у планах земельних ділянок, відображених у Державних актах на право власності землю її, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , невірно зазначена спільна межа земельних ділянок, зокрема, не зображене углублення її земельної ділянки, на якій зведений садовий будинок, що призводить до суперечок при здійсненні права володіння.
У судовому рішенні від 15 травня 2009 року зазначено, що приватизація ділянок СТ «Колективна праця» та безпосередньо отримання державних актів на право приватної власності на землю відбулося в 1998 році, тому про те, що спільна межа між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зазначена невірно, та те, що в державних актах не відображено виглиблення земельної ділянки позивачки в бік сусідів, вона дізналася після отримання державного акту, однак звернулася до суду з позовом у грудні 2008 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Також у рішенні зазначено, що про углиблення ділянки позивачки у бік сусідів, яке не розділялося межовими знаками до отримання державного акту позивачкою, було відомо в 1964-1965 роках.
Вказані висновки суду першої інстанції ОСОБА_1 не оскаржувала.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Такі висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 7 серпня 2019 року по справі № 2004/1979/12.
Оцінюючи встановлені у вищезазначеному рішенні суду обставини та враховуючи положення ст. 261 ЦК України, колегія суддів вважає доведеним, що під час складання актів про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельних ділянок від 2 листопада 1997 року відбулася помилка щодо зображення суміжних меж земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 була обізнана про місце розташування літньої кухні під літ. «В», яка належала на праві власності ОСОБА_2 . Разом з цим, ОСОБА_1 не оспорювала часткове розташування літньої кухні під літ. «В» на земельній ділянці, яка, згідно Державного акту про право приватної власності на землю від 6 серпня 1998 року, була передана у її власність.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення садового будинку, збудованого на земельній ділянці АДРЕСА_1 .
Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2010 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін та ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення частини паркану та частини літньої кухні під літ. «В».
Апеляційним судом у рішенні зазначено, що садовий будинок належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на садовий будинок від 11 травня 1999 року з господарськими будівлями, на технічному плані ця будівля позначена під літ. «В», як літня кухня, збудована у 1972 році, тому будівництво не є самочинним.
Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 ще до отримання Державного акту на землю у 1998 році знала про існування цього будинку і не зверталася з вимогами про його знесення, тому пропустила строки позовної давності.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з вищевикладеного, зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що при набутті ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, у плані земельної ділянки на Державному акті на право призваної власності на земельну ділянку від 6 серпня 1998 року помилково було зазначено, що суміжні межі земельних ділянок являють собою пряму лінію.
Також судами було встановлено, що літня кухня під літ. «В» була збудована у 1972 році та існувала на час приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки, яка здійснюючи приватизацію земельної ділянки проти цього не заперечувала та не порушувала питання про її знесення.
Отже, літня кухня під літ «В», яка була збудована у 1972 році та право власності ОСОБА_2 на яку позивачка не оспорювала, частково знаходилася на земельній ділянці, яка відповідно до Державного акту про право приватної власності на землю належить ОСОБА_1 , ще до приватизації позивачкою земельної ділянки.
Також судами було встановлено, що після приватизації земельних ділянок ОСОБА_2 була встановлена огорожа, про знесення якої ОСОБА_1 заявила вимоги у 2008 році і у знесенні якої відмовлено рішенням апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2010 року.
З матеріалів технічної інвентаризації садового будинку літ. «Д» вбачається, що даний будинок, площею 140,7кв.м, був збудований у 2006 році замість знесеної літньої кухні, загальною площею 12,5кв.м, 1972 року забудови.
Отже, на час звернення у 2008 році ОСОБА_1 з позовом про знесення об'єкту самовільного будівництва, збудованого на місці літньої кухні під літ. «В», садовий будинок під літ. «Д» вже був збудований, однак не прийнятий в експлуатацію і саме про знесення цього будинку, як самочинного, заявила ОСОБА_1 позовні вимоги, у задоволенні яких було відмовлено рішенням апеляційного суду Київської області від 25
листопада 2010 року.
Як пояснив представник позивачки під час апеляційного розгляду, даний позов був пред'явлений у зв'язку із набуттям відповідачкою права власності на збудований садовий будинок, який позначений літ. «Д».
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2022 року №297/18/19-44/29719/19-49, яка виконана експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, виконані роботи по будівництву садового будинку під літ. «Д» на земельній ділянці в СТ «Колективна праця» по АДРЕСА_1 на площі майже в межах раніше побудованої в 1972 році літньої кухні під літ. «В». Садовий будинок під літ. «Д» збудований майже у тих же межах з боку земельної ділянки ОСОБА_1 , що й літня кухня (її фундамент) під літерою «В» 1972 року забудови, але на новозбудованому фундаменті та іншої конструкції. Враховуючи технічну характеристику садового будинку під літ. «Д», що побудований на площі в межах раніше побудованої літньої кухні «В» 1972 року забудови, здійснити перебудову (без знесення) даного садового будинку в частині, що накладена (розташована) поза межами земельної ділянки позивача в межах земельної ділянки відповідача, неможливо.
У судовому засіданні експерт Лисак О.С. зазначив, що тильна сторона будинку під літ. «Д», яка межує із земельною ділянко ОСОБА_1 , побудована у межах літньої кухні під літ. «В» 1972 року побудови. Також експерт підтвердив, що будівництво садового будинку під літ. «Д» є новим будівництвом, а не реконструкцією літньої кухні.
Разом з цим, на думку колегії суддів, вказана обставина правового значення для вирішення даного спору не має, оскільки аналіз вищезазначених судових рішень та обставин справи свідчить про те, що на час приватизації земельної ділянки позивачка була обізнана про часткове знаходження літньої кухні під літ. «В», яка належить відповідачці, на земельній ділянці, яка передається їй у власність, і проти зазначеної обставини не заперечувала і вимоги про знесення літньої кухні, 1972 року забудови, не заявляла, а відтак будівництво відповідачкою садового будинку на місці літньої кухні не порушило права позивачки і правових підстав для задоволення позовних вимог відповідно до положень ст. 152 ЗК України та статті 391 ЦК України колегія суддів не встановила.
Доводи апеляційної скарги про не врахування судом висновків земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 23 червня 2014 року, колегія суддів вважає безпідставними, так як вказаний висновок складений на підставі Державних актів про право приватної власності на землю та з врахуванням планів земельних ділянок, зображених у актах, однак без врахуванням конкретних обставин справи та судових рішень, аналіз яких наведено вище.
Посилання в апеляційній скарзі на не встановлення судом моменту порушення права власності позивачки на земельну ділянку, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як під час судового розгляду було встановлено, що набуваючи земельну ділянку у власність, позивачка була обізнана про часткове розташування на ній літньої кухні, а відтак підстав для висновку про порушення її прав не встановлено.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2024 року.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 4 червня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк