31 жовтня 2024 року № 320/855/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області викладеного у вигляді листа № 1000-0202-8/171550 від 10.11.2023 про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером та отримує пенсію за нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" по інвалідності з 12.10.2007. Стверджує, що відповідачем протиправно обмежено розмір виплати пенсії відповідно до ст. 67 цього Закону. Отже, предметом даної позовної заяви є вимога позивача зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії без застосування обмеження його пенсії максимальним розміром
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яку отримано відповідачем в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якої відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності (пенсійне посвідчення серія НОМЕР_1 видане 26.11.207 р., являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 18.10.2007р.
З наявного в матеріалах справи протоколу розрахунку пенсії вбачається, що позивачу встановлено другу групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідками аварії на ЧАЕС (довічно).
Головним управлінням ПФУ у Київській області здійснено перерахунок належної позивачу пенсії, та під час проведення перерахунку до розміру пенсії позивача застосовано обмеження максимального розміру виплати десятьма прожитковими мінімумами.
Не погоджуючись з вказаними діями, позивач звернувся до пенсійного органу з заявою в якій просив вплачувати пенсію без обмежень її максимальним розміром.
Листом від 10.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області відмовлено позивачу у виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром, в обґрунтування чого пенсійний орган послався на те, що відповідно ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" максимальний розмір пенсії не може перевищувати десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з вказаними вище діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
В подальшому, статтю 67 Закону №796 доповнено частиною третьою згідно із Законом №231-V від 05.10.2006; в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Законів № 3668-VI від 08.07.2011, № 1774-VIII від 06.12.2016.
Стаття 67 в редакції Закону №230/96-ВР від 06.06.1996 не містить норми, яка б передбачала обмеження пенсії максимальним розміром.
Частиною третьою статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) (зі змінами, внесеними згідно з законом №911 від 24.12.2015) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначена законодавча норма викладена в редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI та зі змінами, внесеними згідно Закону від 24.12.2015 №911-VIII.
Підпунктами 1, 2 "Прикінцевих і перехідних положень" Закону №3668-VI визначено (набрав чинності з 01.10.2011) що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
У п.2 "Прикінцевих положень" Закону №911-VIII передбачено, що дія його положень щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп зазначено, що ст.58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Отже, аналіз викладених правових норм та наведеної правової позиції Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VI, тобто після 01.10.2011, та Законом №911-VIII, тобто з 01.01.2016, та Законом №1801-VIII, тобто з 01.01.2017.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивачу призначена до 01.10.2011, тому обмеження відповідачем її максимальним розміром при здійсненні перерахунку у даній справі порушує право, набуте до набрання чинності Законами №№3668-VI, 911-VIII, 1801-VIII та регламентоване їх нормами, а саме п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-VI та п.2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, 1801-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №360/1428/17, від 03.10.2018 у справі №127/4267/17.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За нормами ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним рішення відповідача, викладеного у вигляді листа № 1000-0202-8/171550 від 10.11.2023 року про відмову у виплаті пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром та зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 01.06.2023 року виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію, то суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що виплата пенсії позивачу буде порушена відповідачем, а тому задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню із обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладеного у вигляді листа № 1000-0202-8/171550 від 10.11.2023 року про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) з 01.06.2023 року виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
В іншій частині задоволення позовних вимог -відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 31 жовтня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.