31 жовтня 2024 року м. Київ № 320/43320/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панової Г.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача, що виявилась у не нарахуванні та невиплаті Позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному положеннями статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548), починаючи з 01.06.2023р. (в межах строку звернення до адміністративного суду) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області, як пенсіонер за віком та є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, а також постійно проживає в населеному пункті віднесеному до зони добровільного гарантованого відселення, у зв'язку з чим, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796). Проте, відповідач безпідставно обмежив її в реалізації вказаних прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, подав відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що порядок і розмір виплат визначається Кабінетом Міністрів України та здійснюється в межах Державного бюджету. Також представник відповідача зазначив, що пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , має статус громадянки, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням категорії 2, серії НОМЕР_1 від 29.01.1993 року.
Крім того, позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача, що підтверджується листом відповідача від 09.10.2023р. № 1000-0202-8/152303.
Зареєстрованим місцем реєстрації позивача з 25.05.1988 є АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями із паспорту позивача серії НОМЕР_2 , виданого 29.12.1999р. Іванківським РВ ГУ МВС України у Київській області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.91 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Горностайпіль, Вишгородського (Іванківського) р-ну, Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач зазначає, що її представник звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію чи нараховується та виплачується позивачу підвищення до пенсіі? як непрацюючому пенсіонеру, якии? проживає на територіі? зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державнии? бюджет Украі?ни на відповіднии? рік), відповідно до статті 39 Закону Украі?ни «Про статус і соціальнии? захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильськоі? катастрофи».
За результатом розгляду адвокатського запиту Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області листом (відповіддю) відповідача на адвокатський запит представника позивача повідомлено про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати підвищення до пенсії, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76 стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій, та стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» втратили чинність.
Крім того, відповідачем зазначено, що редакція статті 39 Закону України №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, не змінювалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Законом №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Однак, Законом №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи ст. 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тож, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Доказів працевлаштування позивачкою у спірний період часу відповідачем не надано. Відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про її реєстрацію як фізичної особи-підприємця теж відсутні.
Отже, з моменту ухвалення 17.07.2018, відновлено право осіб на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ.
Твердження відповідача про безпідставність вимог позивачки щодо підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному Постановою №1210, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із ч. 3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вищевказана позиція суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у Постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року непрацюючі пенсіонери які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення мають право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 не застосовується як розрахункова величина.
Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме: пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Відтак, виходячи з наведеного, суд зазначає, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ, встановлюється із застосуванням, як розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачці у розмірі, визначеному Законом № 796, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону № 796, а тому суд дійшов висновку, що такі дії відповідача є протиправними.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати починаючи з 01.06.2023 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, установлених на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Отже, позивач має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити з 01.06.2023 підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону №796-ХІІ в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати починаючи з 01.06.2023 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області(код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) здійснити починаючи з 01.06.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.