31 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/8921/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати з 23 березня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) у розмірі двох прожиткових мінімумів; зобов'язання здійснити з 23 березня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 вказаного Закону у розмірі двох прожиткових мінімумів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення. Проте відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.7).
З витягу з реєстру Камінь-Каширської територіальної громади (а.с.6) встановлено, що позивач зареєстрований та проживає в селі Підріччя Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 05 листопада 2012 року отримує пенсію за віком, з 29 березня 2024 року є непрацюючим пенсіонером та підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII йому не встановлювалося, що підтверджено довідкою Опорного закладу загальної середньої освіти “Раково-Ліський ліцей» від 15 серпня 2024 року №1766/06-10 (а.с.34), листами ГУ ПФУ у Волинській області від 10 вересня 2024 року №0300-0305-8/53305 від 25 жовтня 2024 року №14633-13237/К-02/8-03008/24 (а.с.32,44 зворот-45).
Листом від 25 жовтня 2024 року №14633-13237/К-02/8-03008/24, у відповідь на звернення представника позивача, ГУ ПФУ у Волинській області повідомило, що підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII не встановлено у зв'язку із відсутністю правових підстав (а.с. 44 зворт-45).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі №796-XII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Ця справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18.
Водночас суд враховує, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 №1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII).
Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року №410-ІХ).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 липня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року №2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 дійшла висновку про те, що норма пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ належить задовольнити у спосіб зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії з 29 березня 2024 року - після набуття статусу непрацюючого пенсіонера.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, яка полягає у такому.
Передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2013 року №21-239а11, від 19 березня 2013 року №21-53а13, від 05 листопада 2013 року №21-293а13, від 07 липня 2014 року №21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Суд також наголошує на тому, що зміна (підвищення) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня наступного календарного року Законом про Державний бюджет України, є підставою для зміни (збільшення) розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
На думку суду, у цій справі спосіб захисту порушеного права необхідно обрати з урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21.
Таким чином, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 з 29 березня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
Додатково суд наголошує на тому, що згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини першої статті 44 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) за зверненням особи здійснюється лише призначення та перерахунок пенсії.
Водночас, призначення пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону №1058-IV.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), затверджені лише такі форми заяв, що стосуються пенсій: про призначення/перерахунок пенсії, про виплату пенсії, про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, про виплату допомоги на поховання.
Пунктом 2.6 розділу ІІ Порядку №22-1 визначений перелік документів, які надаються особою при призначенні до пенсії надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень. Проте, приписами пункту 2.6 розділу ІІ Порядку №22-1 не передбачено подання додаткових документів для призначення до пенсії підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Отже, Законом №796-ХІІ, Законом №1058-IV, Порядком №22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у галузі пенсійного забезпечення не покладено на особу (яка має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ) юридичного обов'язку звертатися з окремою заявою про призначення (встановлення) до пенсії зазначеного підвищення, та, на думку суду, вказане підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ підлягає встановленню пенсійним органом, на обліку у якому перебуває пенсіонер, за матеріалами пенсійної справи без окремого звернення позивача.
До таких висновків суд дійшов також й тому, що за обставинами справ, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 (тобто, справ, у яких Велика Палата Верховного Суду вирішувала ключові питання правозастосування у спорах щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ), позивачі зверталися із заявами, у яких просили повідомити, чи відновлено їм підвищення до пенсії як непрацюючим пенсіонерам відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, та пенсійні органи повідомляли позивачів, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру не нараховується і не виплачується. Тобто, у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду йдеться про попереднє звернення позивачів до органів ПФУ із заявами про надання інформації, а не про встановлення підвищення до пенсії. Проте, подання таких заяв, у порядку реалізації вимог законодавства про звернення громадян, не є обов'язковим та відсутність таких звернень пенсіонерів не є перешкодою для звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати зазначеного підвищення та не є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Пунктом 2.5 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що у разі працевлаштування/звільнення особи, якій призначено пенсію, такою особою протягом 10 днів з дня працевлаштування/звільнення надаються органу, що призначає пенсію, документи, які підтверджують, що особа працює/ не працює, зазначені у пунктів 2.21 цього розділу.
З матеріалів справи вбачається дотримання позивачем зазначеного обов'язку, а саме повідомлення відповідача про звільнення з роботи та набуття статусу непрацюючого пенсіонера з 13 серпня 2024 року, про що свідчить лист ГУ ПФУ у Волинській області від 07 жовтня 2024 року №0300-0902-7/59216 та рішення №907080133429 від 28 серпня 2024 року про перерахунок пенсії.
На думку суду, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 травня 2024 року у справі №140/25972/23 щодо необхідності звернення до відповідача із проханням нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно статті 39 Закону №796-ХІІ, не підлягають застосуванню при вирішенні цієї справи, оскільки у цій справі розглядається позов особи, яка має статус потерпілого від аварії на Чорнобильської АЕС, тоді як у справі №140/25972/23 спір щодо встановлення підвищення до пенсії виник між органом ПФУ та особою, яка не є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також варто зауважити, що у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав, а у листі від 10 вересня 2024 року №0300-0902-7/53305 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило суд, що зазначене підвищення до пенсії не встановлено саме у зв'язку із відсутністю правових підстав, а не у зв'язку із тим, що позивач не подав заяви про призначення та виплату такого підвищення (а.с.32). У цій справі позивач оскаржує саме бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати підвищення до пенсії, а не дії щодо відмови у призначенні такого підвищення. За обставинами справи така бездіяльність, на думку суду, є протиправною, оскільки матеріали пенсійної справи дозволяли відповідачу встановити позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ без окремого письмового звернення позивача про виплату такого підвищення.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 26 серпня 2024 року №137827997 (а.с.21).
З огляду на задоволення позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 29 березня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк