31 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/8430/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також - в/ч № НОМЕР_1 , відповідач) у якому просив:
1) визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні з 28.02.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї;
2) зобов'язати в/ч № НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату з 28.02.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 06.03.2023 грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум;
3) визнати протиправними дії в/ч № НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, передбаченої Порядком та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 №460;
4) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні одноразову грошову допомогу за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, передбаченої Порядком №460.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він у період з 28.02.2022 по 06.03.2023 проходив військову службу по мобілізації та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
09.08.2024 при ознайомлені з отриманими особовими картками грошового забезпечення за 2022-2023 року з'ясовано, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення, допомога на вирішення соціально-побутових питань, премія, нараховані і виплачені йому виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018.
Позивач вважає дії відповідача щодо застосування при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення та інших виплат із 28.02.2022 по 06.03.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 протиправним, оскільки з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. До спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Окрім того вказує, що відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.08.2014 №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
З відповіді відповідача від 06.08.2024 №50/41/12-1223 вбачається, що одноразова грошова допомога за призовом на військову службу під час мобілізації при звільнені ОСОБА_1 не була нарахована та не виплачувалася у зв'язку із відсутністю відповідних кошторисних призначень державного бюджету. Разом з тим, на думку позивача, відсутність відповідних бюджетних асигнувань на вказану виплату не є підставою для відмови у її виплаті.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.35).
У відзиві на позовну заяву (а.с. 38-42) відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та зазначив, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, за період з березня 2022 року по грудень 2022 року та за 2023 рік є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Вказує, що постановою КМУ від 12.05.2023 №481 пункт 4 постанови КМУ від 20.05.2023 №704 викладено в редакції, яка передбачає що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, постановою КМУ №481 чітко встановлено розмір в сумі 1762 грн від якого визначається розмір грошового забезпечення військовослужбовців, а тому застосування до спірних правовідносин прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства.
Окрім того зазначає, що будучи військовослужбовцем з 28.02.2022 позивач щомісячно отримував на картковий рахунок грошове забезпечення та володів інформацією про його розмір. На переконання відповідача, у позовній заяві не наведено достатніх підстав чому та на при яких обставинах останній лише 09.08.2024 дізнався про розміри свого грошового забезпечення. Враховуючи це, до правовідносин, що є предметом судового розгляду, необхідно застосувати процесуальні строки, визначені частиною 5 статті 122 КАС.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 28.02.2022 по 06.03.2023 проходив військову службу по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_3 (а.с.10-13).
Наказом №67 від 06.03.2023 командира в/ч № НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.03.2023 №21о/с у відставку (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).
Листом відповідача №50/41/12-1223 від 06.08.2024 «Щодо надання інформації про нарахування грошового забезпечення» представника позивача (адвоката ОСОБА_2 ) повідомлено, що розрахункові величини для нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України передбачені постановою КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» та наказом МВС України від 15.03.2018 №200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам». Відповідна виплата при звільненні ОСОБА_1 не виплачувалася у зв'язку із відсутністю відповідних бюджетних асигнувань. При її надходженні вищевказані проплати будуть здійснені у встановленому законом порядку. Разом з даним листом у розпорядження позивача надано копії особових карток на грошове забезпечення за 2022-2023 роки (а.с.16).
Сторони даного спору не заперечують, що нарахування та виплата грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу проводилась, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII)..
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписами статті 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно приписів до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З аналізу наведених правових норм висновується, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Так, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481 грн та 2684 грн відповідно.
Враховуючи вищенаведене, у період проходженням позивачем військової служби (з 28.02.2022 по 06.03.2023) його грошове забезпечення мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача з 28.02.2022 по 06.03.2023 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є підставними та підлягають задоволенню.
Щодо виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно суд зазначає наступне.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України визначено Інструкцією
про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, що затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України№200 від 15.03.2018 (далі - Інструкція №200).
Пунктом 2 Інструкції №200 передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 4 розділу XІX Інструкції №200 розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Приписами пункту 1 розділу ХХ Інструкції №200 визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Отже, розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Оскільки, як уже встановлено судом, відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення за період його служби з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, відповідно, і виплата грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань були проведені з порушеннями.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині також підлягають задоволенню.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що постановою КМУ №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» чітко встановлено розмір в сумі 1762 грн від якого визначається розмір грошового забезпечення військовослужбовців, а тому застосування до спірних правовідносин прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства.
Так, згідно з частиною першою статті 52 Закону України від 27.02.2014 №794-VІІ «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20.05.2023.
Положеннями Постанови КМУ №481 не надано зворотної дії в часі та можливості застосування її приписів у період з 29.01.2020 - дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою скасовано пункт 6 Постанови №103, зокрема в частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Враховуючи відсутність приписів в Постанові №481 про її застосування із іншої дати, ніж з дати набрання чинності, у суду відсутні підстави застосовувати її положення для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб за минулі періоди.
Суд враховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відтак, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні з 28.02.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї; зобов'язати в/ч № НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату з 28.02.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 06.03.2023 грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій в/ч № НОМЕР_1 про ненарахування та невиплату йому при звільненні одноразової грошової допомоги за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби суд зазначає наступне.
Пунктом 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ передбачено виплату військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Відповідно до пункту 5 розділу «XXXІІ. Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби» Інструкції №200 зазначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460
В свою чергу, згідно з пунктами 1, 2, 4 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. №460 (далі - Порядок №460), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №460 виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
З аналізу даних правових норм слідує, що військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з дня їх призову на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які у разі звільнення з військової служби у мирний час не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу під час загальної мобілізації через введення воєнного стану в Україні 24.02.2022 р. і наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.03.2023 №21о/с позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Тож, враховуючи підставу звільнення позивача з військової служби та виходячи із наведених вище положень пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, пункту 5 розділу XXXІІ Інструкції №200, положень Порядку №460, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі, передбаченому Порядком №460.
Жодних доводів про відсутність у позивача права на отримання одноразової допомоги при звільненні відповідачем у відзиві не наведено та доказів виплати такої допомоги суду не надано.
Листом №50/41/12-1223 від 06.08.2024 відповідачем зазначено, що відповідна виплата при звільненні ОСОБА_1 не виплачувалася у зв'язку із відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
Разом з тим суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22.06.2010 в справі № 21-399во10, від 07.12.2012 в справі № 21-977во10, від 03.12.2010 в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Відтак, права позивача на отримання одноразової допомоги при звільненні підлягають захисту шляхом задоволення поданого позову.
За змістом позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому при звільненні одноразової грошової допомоги за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби.
Проте, за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. В спірному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством, що свідчить про його протиправну бездіяльність.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків не пов'язано із діями, вчиненими відповідачем, а пов'язано з бездіяльністю відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, та зобов'язання здійснити нарахування та виплату останньому такої допомоги відповідно до положень Порядку №460.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про пропуск строку на звернення до суду з даним позовом, оскільки саме із листа військової частини НОМЕР_1 від 06.08.2024 за №50/41/12-1223 позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 12.08.2024, а отже в межах строку встановленого нормами статті 122 КАС України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 09.07.2020 у справі № 240/11529/19.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у застосуванні з 28.02.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі, допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 28.02.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 06.03.2023 грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, передбаченої Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 №460;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, передбаченої Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 №460.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; Код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя Н. В. Стецик