91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
11.11.10 Справа № 17/272.
За позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Гірське Первомайського району Луганської області
до Приватного підприємства «Наше село», с. Кримське Слов'яносербського району Луганської області
про стягнення 45080 грн. 28 коп.
Суддя Фонова О.С.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 98 від 26.01.10;
від відповідача: Риженкова К.В., паспорт серії НОМЕР_1, вид. Слов'яносербським РВ УМВС Украини в Луганській обл. 11.03.99.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 40000,00 грн., відсотків за користування чужими коштами у сумі 3213,16 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1867,12 грн., за договором позики (розпискою) від 03.11.2009.
Відповідач заперечує факт отримання від відповідача грошових коштів у сумі 40000,00 грн. та зазначає, що розписка, яка подана позивачем в якості доказу отримання грошових коштів у сумі 40000,00 грн., складалась з однієї частини, а напису ОСОБА_4 про підтвердження факту передання грошових коштів в сумі 40000,00 грн. 03.11.2009 фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 директору ПП „Наше село” ОСОБА_5 в присутності ОСОБА_4 на вказаній розписці не було.
Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд
Позивачем в обґрунтування позовних вимог надана копія розписки, згідно якої
ОСОБА_5 як директор ПП „Наше село” бере в борг грошові кошти на потребу підприємства в сумі 40000,00 грн. та зобов'язується їх повернути до 15.01.2010. Розписка датована 03.12.2009 та містить підпис і печатку ОСОБА_5
Нижче на копії розписки міститься напис, згідно якого ОСОБА_6 підтверджує факт передання грошових коштів в сумі 40000,00 грн. 03.11.2009 фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 директору ПП „Наше село” ОСОБА_5 в її присутності. Даний напис також датовано 03.11.2009.
На підставі вказаної розписки, як визначає її позивач, договору займу, він звернувся до відповідача з вимогою від 08.02.2010 щодо повернення 40000,00 грн., однак відповіді не отримав, у зв'язку з чим звернувся до суду за стягненням вказаної суми.
Крім того, позивачем заявлені до стягнення відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 3213,16 грн. та інфляційні нарахування у сумі 1867,12 грн.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених вище.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання позики в сумі 40000,00 грн. відповідачу позивачем надано копію розписки (а.с.8) та копію видаткового касового ордеру № 56 від 03.11.2009 (а.с.38).
Однак, суд не може прийняти вказані докази як належні з огляду на таке.
Директором відповідача ОСОБА_5 було надано суду завірену позивачем копію розписки від 03.11.2009, надіслану відповідачу разом з вимогою №б/н від 08.02.2010 про сплату суми боргу 40000,00 грн. та розрахунком процентів від 08.02.2010.
Однак, надана копія розписки містить тільки напис про те, що ОСОБА_5 як директор ПП „Наше село” бере в борг грошові кошти на потребу підприємства в сумі 40000,00 грн. та зобов'язується їх повернути до 15.01.2010. Розписка датована 03.12.2009 та містить підпис і печатку ОСОБА_5
Інший напис ОСОБА_6 про підтвердження факту передання грошових коштів в сумі 40000,00 грн. фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 директору ПП „Наше село” ОСОБА_5 в присутності ОСОБА_6 03.11.2009 на вказаній копії розписки відсутній.
Отже станом на 08.02.2010 на розписці взагалі були відсутні відомості щодо особи, в якої директор ПП „Наше село” ОСОБА_5 03.11.2009 позичала 40000,00 грн.
Крім того, позивачем на вимогу суду було надано до матеріалів справи копію видаткового касового ордера від 03.11.2009 №56 про видачу відповідачу готівкою 40000,00 грн., на вказаному ордері міститься підпис директора ОСОБА_5 та печатка підприємства.
Директором відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні 01.11.2010 були надані пояснення, з яких вбачається, що вона не підписувала видатковий касовий ордер від 03.11.2009 №56, виданий фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та не ставила на ньому печатку підприємства.
З наданого для огляду суду оригіналу видаткового касового ордеру від 03.11.2009 №56 вбачається, що підпис директора ОСОБА_5 є чітким та стовідсотковим відображенням її підпису на розписці.
З огляду на протиріччя щодо факту підписання вказаного ордера та печатки відповідача, суду необхідні спеціальні знання для встановлення приналежності підпису директору відповідача та печатки підприємству.
Таким чином, для проведення технічної експертизи документу, а саме видаткового касового ордеру від 03.11.2009 №56 на предмет виготовлення його за допомогою копіювальних засобів, суд витребував у позивача оригінал видаткового касового ордеру від 03.11.2009 №56, який він відмовився надати в судовому засіданні 01.11.2010.
В судовому засіданні 11.11.2010 представник позивача надав суду пояснення та зазначив, що оригінал видаткового касового ордеру від 03.11.2009 №56 був втрачений позивачем, про що є оголошення в ЗМІ.
Представник відповідача надала суду копію сторінки касової книги за 03.11.2009, в якій відсутні відомості щодо надходження 40000,00 грн. як від фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 так і від будь-якої іншої особи.
Відповідно до п. 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004№ 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.
Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.
Прибуткового касового ордеру на суму 40000,00 грн. а також квитанції, засвідченої відбитком печатки підприємства відповідача, сторонами також не надано суду на його вимогу.
Інші докази, надані позивачем на підтвердження своїх доводів не підтверджують викладених ним обставин та позовних вимог.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на відсутність інших належних доказів на підтвердження факту отримання саме ПП «Наше село»позики в сумі 40000,00 грн. від позивача, шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд встановив, що позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог, тому у задоволенні позову щодо стягнення боргу у сумі 40000,00 грн. слід відмовити.
З огляду на відмову у стягненні суми основного боргу не підлягають до задоволенні і похідні від нього вимоги про стягнення відсотків за користування чужими коштами у сумі 3213,16 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 1867,12 грн.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено: 16.11.2010.
Суддя О.С.Фонова