Справа № 636/4118/24 Провадження 2/636/1793/24
31.10.2024 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області в складі:
головуючого судді Золотоверхої О.О.,
за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
До суду надійшла позовна заява представника позивача - адвоката Данілюк О.В., який діє на підставі договору про надання правової допомоги, в якому він просить стягнути на користь позивача з відповідача грошові кошти у розмірі 4500.00 доларів США та судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в кінці 2021 року сторони досягли усної домовленості щодо продажу належної відповідачу квартири АДРЕСА_1 . 02.12.2021 відповідач отримала від позивача 500 доларів США в якості передплати за продаж квартири. 05.01.2022 відповідач отримала від позивача ще 4000.00 доларів США. Таким чином позивачем передано відповідачу грошові кошти у сумі 4500.00 доларів США в якості передплати за квартиру. Однак на час укладення домовленості відповідач не була власником зазначеної квартири, оскільки право власності нею зареєстровано лише 12.09.2023. Оскільки договір купівлі-продажу укладений не був, то відповідач зобов'язана повернути позивачу надані в якості авансу грошові кошти як набувач безпідставно отриманого майна.
У судове засідання позивач не з'явився, її представник надав заяву, в якій просив розглядати справу без їх участі, позов підтримав, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судові засідання, призначені на 15.08.2024 та 31.10.2024 не з'явилася, відзив на позов не надала, про відкриття провадження в справі та про проведення судових засідань повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяв про розгляд справи в її відсутності до суду не надходило.
Зі згоди представника позивача, керуючись вимогами ч. 4 ст. 223, ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд проводить заочний розгляд справи.
Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно оригіналу розписки (а.с.56), виконаної на копії паспорта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.55-56), остання 02.12.2021 «…взяла передплату за квартиру у розмірі 500 $ від ОСОБА_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала передплату у сумі 4000 тис. доларів від ОСОБА_1 Залишок суми 4250 $ з вас».
Згідно копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №381309745 від 03.06.2024 (а.с.9) право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване 12.09.2023 за відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину №182 від 12.09.2023.
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно до ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Згідно ч.1 ст.571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, в рішенні від13 лютого 2013 року по справі №6-176цс12, оскільки, норми чинного законодавства передбачають, що у разі, якщо договором не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, то у разі, якщо сторони хочуть щоб передплата за договором здійснювалася у формі завдатку необхідно дотримуватися наступних вимог законодавства:
1) сторони мають прямо зазначити у договорі, що кошти, які сплачуються покупцем у рахунок майбутніх платежів є завдатком;
2) договір, який містить положення про завдаток має обов'язково укладатися у письмовій формі, при чому такі положення можуть бути включені до основного договору (договору купівлі-продажу), або сторони можуть укласти окремий письмовий договір (договір про завдаток).
3) між сторонами має бути укладений договір, яким передбачаються зобов'язання сторін (сплата коштів покупцем та передання майна продавцем). Тобто, договір про наміри або попередній договір (договір відповідно до якого сторони зобов'язуються укласти основний договір у майбутньому) не може містити положень про завдаток.
Зазначена позиція Верховного суду України свідчить про те, що у тому випадку коли сторони лише домовилися укласти договір (уклали попередній договір), але не оформили основний договір, сплачені в рахунок виконання договору платежі є авансом, а не завдатком.
Відтак, оскільки між сторонами у справі не було оформлено договір купівлі-продажу будинку, то сплачені позивачем 4500 доларів США на користь відповідача не є завдатком.
При цьому, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз наведених положень дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей), в тому числі авансу, який і свідчить про сам факт укладення договору.
З наданих матеріалів вбачається, що договір купівлі-продажу між сторонами не укладався, відповідач до суду не з'явилася, вказаний факт не спростувала.
При цьому, факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 4500 доларів США підтверджено оригіналом розписки.
Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-100цс15 та узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 752/13368/15-ц, висновки у яких, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд має враховувати при застосуванні і виборі норм права до спірних правовідносин.
Таке ж бачення застосування ст. 1212 та ст. 1213 ЦК України викладено і в правовій позиції Верховного Суду по справі № 910/13271/18 в постанові від 06 лютого 2020 року.
Оскільки, розписка від 02.12.2021 та 05.01.2022 не може вважатися правовою підставою щодо отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 4500 доларів США, оскільки не є попереднім договором чи правочином, а тому грошові кошти в розмірі 4500 доларів США, які були отримані відповідачем від позивача є майном, що отримане відповідачем безпідставно в розумінні ст. 1212 ЦК України, а, відтак, підлягає поверненню.
За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність стягнути грошові кошти в розмірі 4500 доларів США з відповідача на користь позивача.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити щодо іноземної валюти як валюти зобов'язання та платіжного інструмента на території України наступне.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.
При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Вовчанськ, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) грошові кошти у сумі 4500 доларів США (чотири тисячі п'ятсот доларів США), та 1824.18 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять чотири гривні 18 копійок) судові витрати зі сплати судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.О. Золотоверха