Справа № 595/1529/24
Провадження № 1-кс/595/484/2024
28 жовтня 2024 року м. Бучач
Слідчий суддя Бучацького районного суду Тернопільської області ОСОБА_1
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2
скаржника ОСОБА_3
слідчої ВП №2 (м. Бучач) ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_3 на постанову заступника начальника - начальника СВ ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 від 10 жовтня 2024 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 12024211130000251 від 24 вересня 2024 року, -
24 жовтня 2024 року до Бучацького районного суду Тернопільської області надійшла скарга ОСОБА_3 , в якій вона просить скасувати постанову заступника начальника - начальника СВ відділення поліції № 2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 від 10 жовтня 2024 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024211130000251 від 24 вересня 2024 року. Скаргу мотивує тим, що 27 вересня 2024 року вона подала клопотання про залучення її в якості потерпілої особи у кримінальному провадженні №12024211130000251 від 24 вересня 2024 року. 30 вересня 2024 року заступником начальника - начальником СВ ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 винесено постанову про відмову у задоволенні вказаного клопотання. 09 жовтня 2024 року ухвалою слідчого судді Бучацького районного суду вказану вище постанову скасовано та зобов'язано заступника начальника - начальника СВ ВП № 2 (м. Бучач) ОСОБА_5 повторно розглянути її заяву від 27 вересня 2024 року. Однак, 10 жовтня 2024 року заступник начальника - начальник СВ ВП № 2 (м. Бучач) ОСОБА_5 повторно винесла невмотивовану постанову про відмову в задоволенні клопотання про визнання її, ОСОБА_3 , потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024211130000251 від 24 вересня 2024 року. Вказує, що у заяві про залучення її до провадження як потерпілої нею повідомлено про факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 298 КК України (пошкодження об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками національного значення) шляхом викрадення золоченої різьбленої Дарохранительниці 18 століття (розмір 43x44x34 см) із об'єкта культурної спадщини Миколаївська церква 1610 року, м. Бучач, яка є пам'яткою національного значення (Охоронний договір № 654), із подальшим приховуванням факту викрадення шляхом підміни цінної речі та виключенням із переліку цінностей в охоронних документах. Також зазначила, що вона є глибоко віруючою людиною і для неї дуже дорогим є те, що пов'язано із вірою та культурною спадщиною українського народу, а тому викрадення золоченої різьбленої Дарохранительниці 18 століття із Миколаївської церкви 1610 року задало їй великої моральної шкоди, яку оцінює в 500000 грн. Натомість, слідча ОСОБА_5 не взяла до уваги її душевні страждання та без встановлення наявності очевидних і достатніх підстав вважати, що їй не завдано моральної шкоди, винесла рішення про відмову у визнанні її потерпілою у даному кримінальному провадженні. Також слідча не врахувала, що внаслідок викрадення золоченої різьбленої Дарохранительниці 18 століття із Миколаївської церкви вона зазнала страждань від втрати можливості реалізації своїх звичок та бажань глибоко віруючої людини, які передавалися із покоління до покоління у її родині. Вона народилася та виросла у м. Бучач, тут народились її дід та баба, її батьки, діти та онуки. Вся їхня родина була і є парафіянами та активними прихожанами Миколаївської церкви. У церкві Святого Миколая вона була хрещена, брала шлюб, хрестила своїх дітей, брали шлюб її діти та були хрещені її онуки. Усвідомлення того, що золочена різьблена Дарохранительниця 18 століття із Миколаївської церкви знаходиться в руках злочинців позбавило її душевного спокою та завдає їй постійних страждань. Доказом наявності її душевних страждань є подання нею заяви про кримінальне правопорушення та її готовність користуватись правами та обов'язками потерпілої, витрачати свій час та кошти для відновлення права на реалізацію свого бажання і звичаю споглядати на золочену різьблену Дарохранительницю 18 століття в Миколаївській церкві під час святкових богослужінь. Твердження в оскаржуваній постанові про те, що нею не надано документів та доказів того, що їй спричинено моральну шкоду, є безпідставним та не відповідає фактичним обставинам. Крім того, визначення глибини душевних страждань належить до компетенції суду, а не слідчого. Посилання у постанові на неперевірені відомості, отримані від свідка настоятеля храму ОСОБА_6 , про те, що Дарохранительниця 18 століття знаходиться в храмі та не зазнала ніяких змін, свідчить про службову недбалість при проведенні досудового розслідування факту викрадення золоченої різьбленої Дарохранительниці 18 століття із об'єкта культурної спадщини Миколаївської церкви 1610 року м. Бучач. Крім того, використання у постанові завідомо неперевірених відомостей щодо невідвідування нею храму упродовж трьох років, свідчить про штучне створення заступником начальника - начальником СВ ВП № 2 (м. Бучач) ОСОБА_5 підстав для відмови у задоволенні клопотання про визнання її потерпілою у вказаному кримінальному провадженні з метою сприяння настоятелю храму ОСОБА_6 приховати факт викрадення Дарохранительниці 18 століття із об'єкта культурної спадщини. Зважаючи на викладене, просить скаргу задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_3 скаргу підтримала з підстав, зазначених у ній, просила її задовольнити.
Заступник начальника - начальник СВ ВП №2 (м. Бучач) ОСОБА_5 у судовому засіданні щодо поданої скарги заперечила, підтримує рішення, яке викладене у постанові від 10 жовтня 2024 року.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши скаргу та матеріали кримінального провадження, надані відділенням поліції на вимогу суду, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Частиною 3 ст. 8 Конституції України гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, до повноважень слідчого судді як судді суду першої інстанції належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
За змістом ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України, при цьому сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що визначені КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом відділення поліції №2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024211130000251 від 24 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК України, за фактом умисного знищення, що відбулося шляхом розкрадення та підміни цінної речі, об'єкту культурної спадщини (Миколаївська церква 1610 року в м. Бучач), зокрема різьбленої Дарохранительниці ХVIII століття.
27 вересня 2024 року заявником ОСОБА_3 до відділення поліції № 2 (м. Бучач) Чортківського РУП Головного управління Національної поліції в Тернопільській області подано заяву про залучення її до провадження як потерпілу, яка зареєстрована відділенням поліції 27 вересня 2024 року.
Постановою заступника начальника - начальника СВ ВП №2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 від 10 жовтня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні №12024211130000251 від 24 вересня 2024 року відмовлено. В обґрунтування вказаної постанови зазначено, що в ході досудового розслідування на даний час не здобуто доказів, які б підтверджували факт завдання ОСОБА_3 моральної шкоди внаслідок викрадення Дарохранительниці ХVІІІ століття із храму Святого отця Миколая. Також зазначила, що в якості свідка допитано настоятеля храму Святого отця Миколая, ОСОБА_6 , який повідомив, що із 1994 року він проводить богослужіння у храмі Святого отця Миколая та інформація по факту викрадення Дарохранительниці ХVІІІ століття є неправдивою, оскільки така знаходиться у храмі, будь-яких змін вона не зазнала. Також свідок повідомив, що у 2016 році, в рамках кримінального провадження № 1201321006000082 було проведено комплексну мистецтвознавчу експертизу в якій було зафіксовано наявність у храмі Дарохранительниці ХVІІІ століття. Окрім того, свідок вказав, що даний храм належить релігійній організації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і ОСОБА_3 упродовж трьох років не відвідує даний храм. Також надав фото Дарохранительниці ХVІІІ століття, яка на даний час знаходиться у храмі.
Так, диспозиція ч. 2 ст. 298 КК України передбачає умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин.
Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок поводження з об'єктами культурної спадщини, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.
Основним безпосереднім об'єктом посягання є моральність суспільства в частині установленого порядку поводження з об'єктами культурної спадщини та збереження археологічної спадщини України.
Основний закон, що регулює питання захисту, збереження, ремонту, реконструкції, модернізації пам'яток архітектури (об'єктів культурної спадщини) є Закон України «Про охорону культурної спадщини».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», культурна спадщина це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини. Об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає обов'язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам'ятки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Наведене зобов'язує під час досудовому розслідування та судового розгляду таких справ встановлювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам'ятки.
Згідно ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 5 ст. 55 КПК України за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Разом з тим, у разі встановлення факту неможливості визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення особа, яка приймає відповідне процесуальне рішення у будь-якому випадку має сформувати свої висновки у такий спосіб, щоб вони кореспондували нормам ч. 5 ст. 55 КПК України, оскільки таке процесуальне рішення є кінцевим фактично для особи у кримінальному провадженні, відповідно має бути вмотивованим та зрозумілим, тобто відповідати критеріям законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Положення ст. 55 КПК України вказують на необхідність отримання достатніх доказів, що особі не завдано шкоди, а не навпаки. Крім того, такі докази повинен зібрати орган досудового розслідування, а не мають надаватися особою, яка звертається із заявою про залучення в якості потерпілого.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України постанова слідчого, прокурора повинна містити зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви її прийняття, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Проте, постанова заступника начальника - начальника СВ ВП №2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 від 10 жовтня 2024 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 12024211130000251 від 24 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК України зазначеним вище критеріям не відповідає, отже не є такою, яка винесена відповідно до вимог ст. 110 КПК України. У постанові заступник начальника - начальник СВ ВП №2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 не звернула увагу на безпосередній об'єкт посягання у даному кримінальному правопорушенні та викладені в заяві ОСОБА_3 обставини, на які така посилається, як на підставу спричинення їй моральної шкоди та, відповідно, залучення її до провадження як потерпілої, не надала їм належної правової оцінки.
Натомість, в оскаржуваній постанові слідча посилається на покази, отримані від настоятеля храму Святого отця Миколая - ОСОБА_6 , який, поміж іншого, повідомив, що ОСОБА_3 протягом трьох років не відвідувала храм святого Миколая, що стало достатньою підставою для висновку про відсутність заподіяння останній моральної шкоди та, відповідно, відмови ОСОБА_3 у залученні її до участі у кримінальному провадженні в якості потерпілої. Водночас, жоден інший свідок з цього приводу допитаний в межах кримінального провадження не був.
Беручи до уваги викладене, слідчий суддя доходить висновку, що оскаржувана постанова згаданим вище вимогам Закону не відповідає, належним чином не обґрунтована, наведені у ній обставини не є достатніми, а тому прийнята передчасно, відтак, таку слід скасувати, зобов'язавши слідчого повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 27 вересня 2024 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 26, 40, 55, 110, 220, 303, 304, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Скасувати постанову заступника начальника - начальника СВ ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 від 10 жовтня 2024 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 12024211130000251 від 24 вересня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК України.
Зобов'язати заступника начальника - начальника СВ ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 27 вересня 2024 року.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 31 жовтня 2024 року о 10:30 год.
Слідчий суддя ОСОБА_1