30 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №240/33749/23
адміністративне провадження № К/990/41131/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/33749/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати всіх сум у день звільнення (невиплати 82370,85 грн грошового забезпечення);
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 15 березня 2019 року по 29 листопада 2023 року, в розмірі 190739,64 грн;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум у день звільнення (невиплати 82370,85 грн. грошового забезпечення).
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 27 вересня 2023 року по 29 листопада 2023 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в результаті несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року.
28 жовтня 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/33749/23. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключної обставини, наведеної у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що розгляд Верховним Судом цієї справи у касаційному порядку слугуватиме формуванню єдиної правозастосовної практики при розгляді справ за позовами звільнених військовослужбовців щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату частини (не всіх) належних їм сум, право на отримання яким було предметом розгляду в інших адміністративних справах та щодо органу, уповноваженого на визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягало стягненню за невиплату частини належних звільненим військовослужбовцям сум, право на отримання яких було предметом розгляду в інших адміністративних справах.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/33749/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко