23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/3892/24 пров. № А/857/22811/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
за участю представника відповідача Остапенко Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову, прийняту суддею Гомельчуком С.В. у м. Івано - Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відрахування аспіранта денної бюджетної форми навчання ОСОБА_1 закладом системи освіти Міністерства освіти і науки України - Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника до ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що порядок проходження навчання аспірантом ОСОБА_1 в Прикарпатському національному університету імені Василя Стефаника не є предметом оскарження у адміністративній справі №300/3892/24, оскільки, предметом спору є бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невчинення дій для поновлення порушених прав на захист дисертації, а тому забезпечення позову у встановлений заявником спосіб не допускається в силу положень пункту 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем у заяві не доведено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що не існує жодних легальних підстав для видання наказу про його відрахування і закінчення підготовки, оскільки щодо нього існують порушення Постанови КМУ №261, і досі без жодних законних причин не допущений до проходження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №44 (далі - Постанова КМУ № 44).
Нікчемними є покликання суду на те, що забезпечення позову у встановлений заявником спосіб не допускається в силу положень пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України в якій зазначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії, рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Звертає увагу на те, що суд, визначаючи предмет позову неправильно виклав позовні вимоги.
Зазначає, що передчасне відрахування позивача буде незаконним, і таким що суперечить пункту 28 Порядку затвердженого Постановою КМУ №261, оскільки останній взагалі не був допущений до публічного захисту, не пройшов жодного з етапів підготовки винесення дисертації на захист, не дали хоча б спробувати захистити свою роботу, а тому відрахування з закладу освіти з формулюванням «без захисту дисертації» є неприпустимим.
Просить скасувати ухвалу та винести судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом розгляду адміністративної справи №300/3892/24 є визнання протиправною бездіяльності Міністерства освіти і науки України, що полягає у невчиненні необхідних дій для досудового врегулювання спору та відновлення прав здобувача вищої освіти - аспіранта ОСОБА_1 на захист дисертації та здобуття наукового ступеня доктора філософії згідно Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 №261 та Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №44, які були порушені в закладі системи освіти - Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника; визнання відповіді Міністерства освіти і науки України №1/6677-24 від 17.04.2024 на скаргу аспіранта ОСОБА_1 від 21.03.2024 до Міністерства освіти і науки України такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян» і Конституції України; визнання аспіранта четвертого року навчання денної державної форми освітньо-наукового рівня вищої освіти доктора філософії - ОСОБА_1 , як такого, якому слід надати належні освітні послуги та навчально-методологічний супровід для підготовки і здійснення захисту дисертації на тему «Несправедливі умови договору в Цивільному праві України» для завершення розпочатої ним 01.09.2020 освітньо-наукової програми аспірантури, в закладі вищої освіти системи освіти і науки України згідно Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 №261 та Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №44; зобов'язання Міністерства освіти і науки України, як державного замовника, вчинити дії необхідні для поновлення прав здобувача освіти аспіранта четвертого року навчання денної державної форми - ОСОБА_1 , а саме: відрахувати з строку нормативної підготовки за освітньою програмою навчання на аспірантурі календарний строк, який розпочався з 01.09.2023, протягом якого не надавались освітні послуги і здійснювався процес оскарження порушень прав здобувача освіти, як час вимушеної перерви у навчанні, який не можна визнавати як строк нормативної підготовки і розірвати державне замовлення з Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника, як упередженим щодо аспіранта ОСОБА_1 закладом освіти та переукласти договір державного замовлення з іншим закладом в системі освіти Міністерства освіти і науки України для завершення підготовки за державним замовленням.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до її вирішення по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За змістом частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, забезпечення позову - це свого роду надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.
Також колегія суддів враховує, що згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, а його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову, як і було зазначено вище, є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення повинні безпосередньо стосуватися предмета спору і позовних вимог, а також бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
У даному випадку не оскаржується рішення щодо відрахування аспіранта денної бюджетної форми навчання ОСОБА_1 закладом системи освіти Міністерства освіти і науки України - Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника, відтак, таке не є предметом спору, що виключає можливість забезпечити позов таким шляхом.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Міністерство освіти та науки України не наділене повноваженнями приймати рішення щодо відрахування аспіранта з університету. У спірних правовідносинах таке рішення вправі приймати Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, який не є учасником справи.
Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що спір про оскарження рішення про відрахування аспіранта з університету підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Виходячи зі змісту наведених положень законодавства, ухвала про забезпечення позову має містити мотиви, за яких суд дійшов висновку про існування або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 у справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 у справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 у справі №640/31850/20.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку і з таким погоджується апеляційний суд, що позивачем у заяві не наведено та не надано жодного доказу на підтвердження того, що саме у цій справі - за заявленими позовними вимогами: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Також судом вірно звернуто увагу на те, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17.
Суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 15 листопада 2007 по справі «Бендерський проти України», в якому Високий Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Крім того, мотивація апеляційної скарги зводиться до розгляду справи по суті позовних вимог, відтак апеляційний суд не вправі надавати оцінки, оскільки предметом перегляду є ухвала про відмову у забезпеченні позову.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи (питання).
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у справі №300/3892/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 30.10.2024.