30 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3082/24 пров. № А/857/21136/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року (головуючий суддя Мандзій О.П., м.Тернопіль) у справі №500/3082/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.05.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугою років з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби до грошового забезпечення, тобто в розмірі 58% відповідних сум грошового забезпечення; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2016 пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби до грошового забезпечення, тобто в розмірі 58% відповідних сум грошового забезпечення.
Позов обґрунтовує тим, що позивача з 26.09.2006 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Тернопільській області від 26.09.2006 №203, вислуга років згідно з розрахунком на день звільнення для призначення пенсії склала у календарному обчисленні: 12 років 11 міс. 25 днів, а у пільговому обчисленні: 20 років 07 міс. 01 днів. Позивачу з вересня 2006 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (Закон №2262-ХІІ), в розмірі 50% грошового забезпечення. На виконання судового рішення, відповідач перерахував пенсію ОСОБА_1 , з урахуванням періоду проходження ним військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з 04.09.2014 по 14.09.2015. На переконання позивача, у зв'язку з внесенням змін Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей» від 23.12.2015 № 900-VIII (Закон № 900-VIII) до ст.63 Закону №2262-XII у нього виникло право на перерахунок пенсії з 01.01.2016 у розмірі 58% грошового забезпечення на підставі ст.13 Закону № 2262-XII, оскільки його звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я. При цьому, юридично визначальним у спірних правовідносинах є сам факт захворювання, яке спричинило подальшу непридатність до проходження служби, що було установлено у передбачений спосіб та зафіксовано у свідоцтві про хворобу. Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за результатами розгляду звернення позивача, відмовило в проведені йому перерахунку пенсії із включенням до розрахунку додатково 5%, тобто у розмірі 58 %, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що у позивача, як колишнього працівника ОВС, виникло право на перерахунок пенсії з 01.01.2016 року в розмірі 58 відсотків грошового забезпечення на підставі статті 13 Закону №2262-ХІІ та статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки його звільнено з ОВС через хворобу, за рішенням медичної комісії про непридатність до служби. Апелянт переконаний, що юридично визначальним у даних спірних правовідносинах є сам факт захворювання, яке спричинило подальшу непридатність до проходження служби, що було установлено у прямо передбачений законодавством спосіб, на основі статті «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (наказ МО України 3402 від 2008), відповідно до діючого підзаконного нормативного акту, та зафіксовано у відповідному документі - свідоцтві про хворобу від 28.08.2015 №168/3в, хоча формулювання «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» і містить розбіжність із формулюванням, викладеним у пункті 2 частини 1 ст.77 Закону України “Про національну поліцію» - "непридатність до служби в поліції». Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII, розмір якої на момент призначення складав 50% грошового забезпечення.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2015 №204 (по стройовій частині), позивача з 14.09.2015 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я (захворювання так, пов'язане з проходженням військової служби, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.09.2015 №60 о/с.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2020 №73 внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2015 №204 у частині щодо виключення зі списків особового складу частини старшого лейтенанта ОСОБА_1 , відповідно до яких вислуга років станом на 14.09.2015 складає: час служби в календарному обчисленні - 14 років 00 місяців 05 днів; час служби в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 05 років 02 місяці 09 днів.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 у справі № 500/4993/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 для проведення перерахунку його пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №2262-XII, період проходження військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з 04.09.2014 по 14.09.2015; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, відповідно до ч.3 ст.2 Закону №2262-XII, здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону №2262-XII, з урахуванням періоду проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з 04.09.2014 по 14.09.2015, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 15.09.2015.
На виконання рішення суду, пенсія позивач перерахована та виплачується в розмірі 53% грошового забезпечення.
Військово-лікарською комісією Головного управління МВС України в Тернопільській області 28.08.2015 проведено медичний огляд позивача, за наслідками чого видано свідоцтво про хворобу №168/3 в, яким визнано його непридатним до військової служби в мирний час, та обмежено придатним у воєнний час.
Позивач звернувся із письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із проханням про проведення йому перерахунку та виплати пенсії із включенням до розрахунку додатково 5% у зв'язку з внесенням змін Законом №900-VIII до ст.63 Закону №2262-XII, тобто у розмірі 58% від відповідних сум грошового забезпечення, за результатами розгляду якої листом від 08.04.2024 №3790-3449/Р-02/8-1900/24 відмовлено перерахунку пенсії.
Вважаючи такі дії суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Пунктом "а" ч.1 ст.13 Закону №2262-ХІІ (у редакції на час призначення пенсії позивачу) визначено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №2232-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з п.62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (в редакції чинній на момент призначення пенсії, Положення №114) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до п."б" ст.64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії.
Згідно з п."б" ст.65 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби за рішенням військово-лікарської комісії, винесеним до звільнення особи із служби.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що звільнення зі служби в запас і у відставку є різними формами звільнення та пов'язані з настанням різних обставин. Звільнення у запас через хворобу здійснюється у випадку недосягнення особою віку, встановленого Законом № 2232-XII для перебування у запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я непридатні до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатні 2-го ступеня). Натомість звільнення у відставку через хворобу здійснюється щодо осіб, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне.
Позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.09.2015 №60 о/с.
На момент як призначення позивачу пенсії, так звільнення з військової служби в запас за станом здоров'я, п."а" ч.1 ст.13 Закону № 2262-XII діяв в редакції Закону від 04.02.1994 №3946-12, за змістом якої пенсії за вислугу років військовослужбовцям призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 відсотків, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. За кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
З огляду на викладене, оскільки розмір 55% грошового забезпечення при обрахуванні пенсії застосовується для осіб, які звільнені у відставку за віком або за станом здоров'я, апеляційний суд вважає, що позивачу, який звільнений в запас, вірно встановлено пенсію у розмірі 50% відповідних сум грошового забезпечення та додатково за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення.
Крім того, за правилами ст.63 Закону № 2262-XII (у редакції Закону №900-VIII) пенсії перераховують у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Водночас, з 01.01.2016 не відбулось підвищення чи ведення нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" внесено зміни в п."а" ч.1 ст.13 Закону № 2262-XII та розширено коло осіб, яким призначається пенсія на підставі п."а" ч.1 ст.13 цього Закону за рахунок осіб, звільнених зі служби в поліції на підставі п.2, 3 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Разом з тим, позивач звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я 07.09.2015, службу в поліції не проходив, а отже, норма ст.13, яка набрала чинності з 07.11.2015 на позивача не розповсюджується. Таким чином, передбачені ст.63 Закону №2262-XII підстави для перерахунку раніше призначених пенсій не настали.
Колегія суддів вказує, що позивач звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я 07.09.2015, службу в поліції не проходив, а отже, норма ст.13, яка набрала чинності з 07.11.2015 на позивача не розповсюджується. Таким чином, передбачені ст.63 Закону №2262-XII підстави для перерахунку раніше призначених пенсій не настали.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 у справі №806/1369/18, від 05.02.2021 у справі №1.380.2019.000262.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі № 500/3082/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний