29 жовтня 2024 р. Справа № 440/5215/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2024, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 15.04.24 по справі № 440/5215/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якій просив:
-визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди відповідно п. 1 положення постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» ( далі- Постанова № 168) у розмірі до 100 000 грн за періоди з 07.04.2022 по 25.06.2022, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі до 100 000 грн за періоди з 07.04.2022 по 25.06.2022, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 позовну заяву задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової винагороди, встановленої п. 1 Постанови № 168, у розмірі 100 000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022 з розрахунку до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених виплат за цей період.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають суттєве значення для об'єктивного вирішення справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що участь позивача у бойових діях або заходах протягом спірного періоду, в повній мірі не підтверджена у порядку, який визначався наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі- Адміністрація Держприкордонслужби) від 31.03.2022 року № 164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168" (далі- Наказ № 164-АГ), що підтверджує відсутність у в/ч НОМЕР_1 правових підстав для здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період спірних правовідносин.
Позиція військової частини полягає в тому, що виключно списки військовослужбовців, які приймали безпосередню участь у бойових діях або заходах, складені за формою, передбаченою Додатком №2 до Наказу №164-АГ, є підставою для виплати їм додаткової винагороди у збільшеному розмірі.
У цьому контексті скаржник зазначає, що положеннями пункту 4 Наказу №164-АГ було визначено, що начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби України, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів, щомісячно до 5 числа поточного місяця повинні повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць у формі списку, передбаченого Додатком 2 до цього наказу.
Згідно з доводами скаржника, Наказ №164-АГ передбачав активні дії одного суб'єкта владних повноважень - органу Держприкордонслужби, у складі якого направлені у службові відрядження військовослужбовці приймають участь у бойових діях або заходах, по направленню у встановлені терміни до іншого суб'єкта владних повноважень - органу Держприкордонслужби, у якому вказані відряджені військовослужбовці проходять службу і перебувають на фінансовому забезпеченні, документу (списку), передбаченого Додатком 2 до Наказу №164-АГ, яким має бути підтверджений факт участі відряджених військовослужбовців у вказаних заходах.
Втім, як зазначає апелянт, за період перебування позивача у службовому відрядженні до військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) його не було у списках, які надходили від зазначеної частини.
Апелянт зауважує, що довідка військової частини НОМЕР_2 від 05.08.2022 № 1774, видана на ім'я ОСОБА_1 про те, що він приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії , є тільки персональним підтвердженням для окремого військовослужбовця його участі у бойових діях, оскільки вона видається виключно на руки військовослужбовцю і не дублюється для прикордонного загону, в якому такий військовослужбовець проходить військову службу.
Сама по собі довідка № 1774 у тому вигляді, якою її видано в/ч НОМЕР_2 , не може слугувати належним доказом на підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Апелянт стверджує, що участь позивача у бойових діях або заходах протягом спірного періоду в повній мірі не підтверджена в порядку, який визначався Наказом №164-АГ.
Вважає, що судом не враховано той факт, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, адже невиплата відповідної додаткової допомоги за спірний період відбулася внаслідок неподання командиром в/ч НОМЕР_2 необхідних документів.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року - без змін.
Зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оформлена відносно нього довідка № 1774 від 05.08.2022 (видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби 02.04.2022 № 56 гриф.) є достовірним та достатнім доказом його безпосередньої участі (відрядженого військовослужбовця) у бойових діях або заходах, а відтак підтверджує його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди з 07.04.2022 по 25.06.2022.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі- НОМЕР_3 прикордонного загону) №5-вв від 7 квітня 2022 року молодшого сержанта ОСОБА_1 направлено у службове відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з 7 квітня 2022 року. Підстава: бойове розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.04.2022 № 56-Т.
Наказом командира НОМЕР_3 прикордонного загону № 37-вв ОСОБА_1 було відряджено до НОМЕР_4 прикордонного загону, який перебуває в оперативному угрупуванні військ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з 27 червня 2022 року, з метою прийняття участі у заходах.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_5 від 5 серпня 2022 року № 1774 ОСОБА_1 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні захисту національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей з 7 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року, з 1 травня 2022 року до 31 травня 2022 року, з 1 червня 2022 року до 25 червня 2022 року.
Підстава видачі довідки: бойове розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби від 2 квітня 2022 року №56 гриф.
За ці періоди військова частина НОМЕР_1 не нараховувала і не виплачувала ОСОБА_1 передбачену пунктом 1 Постанови № 168 додаткову винагороду у підвищеному до 100 000 грн розмірі.
15 березня 2023 року адвокат, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , надіслала в/ч НОМЕР_1 заяву, в якій , в тому числі, просила нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168 за періоди з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022 у розмірі 100 000 грн з урахуванням фактично виплачених сум. До заяви додано довідку в/ч НОМЕР_2 від 05 серпня 2022 року за № 1774.
24 березня 2023 року відповідачем надано відповідь, де зазначено, що в/ч НОМЕР_1 не отримувала інформацію від в/ч НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 прикордонного загону) стосовно безпосередньої участі військовослужбовця ОСОБА_1 у бойових діях за формою, передбаченою Додатком 2 до Наказу № 164-АГ, тому наказ про виплату йому збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди не видавався. Відповідач зауважив, що довідка № 1774 від 05 серпня 2022 року, передбачена Додатком № 1 до Наказу № 164-АГ, є тільки персональним підтвердженням для окремого військовослужбовця його участі у бойових діях і необхідна для формування останнім матеріалів, пов'язаних із отримання статусу учасника бойових дій, та вона не є належною підставою для виплати збільшеного грошового забезпечення. Такою підставою, на думку в/ч НОМЕР_1 , є список військовослужбовців у формі, передбаченій Додатком 2 до Наказу № 164-АГ.
Згідно з інформацією про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2022 рік, розмір його додаткової винагороди за Постановою № 168 за квітень-червень становив 30 000 грн.
Не погоджуючись з фактом невиплати відповідачем додаткової винагороди за наведений період, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що безпосередня участь позивача у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей у спірний період підтверджена довідкою військової частини від 5 серпня 2022 року № 1774, виданою на підставі бойового розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 2 квітня 2022 року №56 гриф. Водночас у межах визначеного в довідці періоду відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу збільшеної додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови №168, тому має місце протиправна бездіяльність військової частини № НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати такої винагороди за вказані у довідці періоди участі позивача у бойових діях.
У цьому контексті суд відхилив доводи відповідача, який стверджував, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно з Додатком 2 до Наказу №164-АГ, які мали направлятись військовою частиною, у відрядженні якої перебував позивач.
Щодо не направлення в/ч 2253 списків, які передбачені Додатком 2 Наказу № 164-АГ, суд зазначив, що недотримання військовими підрозділами власних правил обміну службовою інформацією не може бути підставою для обмеження військовослужбовця в правах.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч.1 ст.6, ч.1 ст.14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-ІV ( далі- Закон № 661-ІV), Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Згідно зі ст.16 Закону № 661-ІV умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.2991 № 2011-ХІІ ( далі- Закон № 2011-ХІІ), дія якого, в силу приписів п. 1 ч.1 ст.3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» ( далі- Постанова № 168).
У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз цих норм законодавства дає підстави для висновку про те, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Водночас реалізація зазначених приписів Постанови №168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, не врегульовувала цих питань.
31 березня 2022 року Адміністрація Держприкордонслужби видала наказ №164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168».
У пункті 3 Наказу №164-АГ встановлено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходів, здійснювати на підставі одного з таких документів:
1) бойового наказу (бойового розпорядження);
2) журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл);
3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (додаток 1).
Пункт 4 наказу №164-АГ передбачав, що начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць (додаток 2).
Відповідно до пункту 5 Наказу №164-АГ виплату військовослужбовцям зазначеної у пункті 1 винагороди здійснювати на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).
В наказі про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень на місяць, обов'язково зазначати підстави для його видання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
У решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин не змінювався.
Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою №168, вказано і в пункті 2-1 цієї постанови, доповненому згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793.
Відповідно до пункту 2 вказаної постанови ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) у період здійснення зазначених заходів.
Спірні правовідносини у цій справи виникли у зв'язку із невиплатою позивачу збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 07 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року.
Згідно з обставинами цієї справи позивач є військовослужбовцем Держприкордонслужби, проходить службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) та у відрядженні перебував у НОМЕР_7 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ).
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 5 серпня 2022 року №1774 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні захисту національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей з 7 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року, з 1 травня 2022 року до 31 травня 2022 року, з 1 червня 2022 року до 25 червня 2022 року.
Підставою для видачі цієї довідки слугувало бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 2 квітня 2022 року №56 гриф.
Суд першої інстанцій надав належну оцінку тим обставинам, що указана довідка видана на підставі одного із підтверджуючих документів, передбачених пунктом 3 Наказу №164-АГ .
За таких обставин і правового регулювання суд першої інстанції мотивовано виходив з того, що оформлена стосовно позивача довідка військової частини НОМЕР_2 від 5 серпня 2022 року №1774 підтверджує його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за вказані у ній періоди.
У вимірі спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно Додатку 2 до Наказу № 164-АГ, які мали направлятись військовою частиною, у відрядженні якої перебував позивач.
Колегія суддів наголошує, що надсилання таких списків є елементом процедури виплати додаткової винагороди, тоді як право позивача на отримання спірних сум підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 05 серпня 2022 року №1774, яка видана на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02 квітня 2022 року №56 гриф.
Колегія суддів вважає, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Тобто, зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами.
Поряд з цим встановлено, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів щодо визнання вищевказаної довідки недійсною або її відкликання.
Крім того, відповідач не надав суду вмотивованих пояснень щодо правових підстав видання такої довідки, зокрема щодо її видачі військовою частиною НОМЕР_2 не на підставі положень Наказу № 164-АГ.
Судом не встановлено невідповідності довідки від 5 серпня 2022 року №1774 критеріям належності, достовірності та допустимості, визначених статтями 73-75 КАС України.
Натомість порушення порядку передання документів між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Отже, у цій ситуації позивач не може нести тягар негативних наслідків від неправомірної бездіяльності суб'єктів владних повноважень і недотримання органами Держприкордонслужби вимог законодавства в частині складення усіх необхідних документів та обміну інформацією щодо участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не може бути підставою для відмови у виплаті спірної винагороди.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 23 вересня 2024 року у справі №120/4138/23 та від 10.10.2024 у справі № 120/14641/23.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин безпосередньої участі позивача у спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що дає підстави для виплати йому за цей період додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновки суду першої інстанцій, не впливає на законність й обґрунтованість ухваленого судового рішення.
Посилання апелянта на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 120/6981/23 та від 07.03.2024 у справі № 120/7304/23, а також на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі № 160/8928/23 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на судову практику у справах:120/7624/23,120/7753/23,120/7938/23,120/7925/23,120/13192/23,120/16773/23,120/5160/23, 120/7828/23, 120/1248/23, 120/14611/23,120/7537/23, 520/21820/23, 360/691/23, 140/20148/23, 120/6983/23, оскільки в цих справах відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а наявні лише рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2024 у справі № 120/7838/23 та від 30.09.2024 у справі № 200/232/23 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у вказаних справах та розглядуваній справі відрізняються фактичні обставини справи, що не є подібними до справи, що розглядається.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язанийз належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року по справі № 440/5215/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк