30 жовтня 2024 року № 320/24026/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішення ,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним рішення від 05.06.2023 № 103950002741 відповідача про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 55 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС» врахувавши стаж роботи з - 11.10.1986 по 17.03.1987 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 року відкрито спрощене провадження у адміністративній справі та ухвалено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що 28.06.2023 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, згідно ст. 26 ЗУ “Про пенсійне забезпечення». Однак, 05.07.2023 рішенням відповідача № 103950002741 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що не зараховано до страхового стажу в крайньому обчисленні та до періоду роботи у зв'язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС не зараховано період роботи з 11.10.1986 по 17.03.1987, згідно довідок військової частини. Оскільки у тексті докцментів зазначення прізвище особи (Верес) не відповідає паспортним даним (Верис).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву, відповідач зазначає, що згідно з вимогами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруденння, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС які праціювали в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 по 31 грудня 1986 не менше 5 календарних днів, мають право на зменшення пенсійного віку на 10 років, а для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів становить 8 років. З урахуванням даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж Позивача складає 19 років 10 днів. Окрім того, позивачу не зараховані періоди роботи з 11.10.1986 по 17.03.1987, згідно із довідками військової частини, оскільки у тексті документу зазначено прізвище “Верес» не відповідає паспортним даним позивача.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, наявні у справі, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській обалсті із заявою від 28.06.2023 за призначенням пенсії згідно ст. 26 ЗУ “Про пенсійне забезпечення».
Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачене постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1.
Засобами програмного забезпечення визначено структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням від 05.07.2023 № 103950002741 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що не зараховано до загального страхового стажу період роботи за доданими документами до страхового стажу в крайньому обчисленні та до періоду роботи у зв'язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС не зараховано період роботи з 11.10.1986 по 17.03.1987, згідно довідок військової частини, оскільки у тексті документів зазначення прізвище особи (Верес) не відповідає паспортним даним (Верис).
Відповідно до рішення про відмову в призначенні пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку від 05.07.2023 загальний страховий стаж позивача складає 19 років 10 днів.
Позивач, вважаючи неправомірною відмову відповідача у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Так, дійсно в період з 11.10.1986 по 7.03.1987 позивач проходив строкову службу в Збройних силах СРСР, що підтверджується довідкою № 5/189 від 22.09.2021.
В матеріалах судової справи наявний експерний висновок Інституту української мови від 01.04.2023 № 307/120 де зазначено по індентичність прізвища Верис і Верес.
Позивач має статус особи, яка постійно проживає на території ЧАЕС, 2 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною державною адміністрацією. Вказане посвідчення є чинним, не анульовано, не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом та/або судом порядку.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі- Закон N 769-XII).
Зі змістом ст. 65 цього Закону документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися післьгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Недотримання правил даних в довідці може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 в справі № 677/277/17 та від 21.02.2018 в справі 687/975/17.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено умови призначення пенсії за віком, а саме передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності, страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 3 1 грудня. 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Змістом частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або замін імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пункту 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановю Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. - не менше п'яти, а в 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 19__ році» (категорія 2) серії А синього кольору.
Пунктом 11 вказаного Порядку № 551 зазначено, що Посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:
- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особовго рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхом листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);
- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження.
Отже, основним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, відтак надає йому право користування пільгами, встановлених Законом № 796, зокрема щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Позивач має статус особи, яка постійно проживає на території ЧАЕС, 2 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною державною адміністрацією.
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку, слід:
визнати протиправним рішення від 05.06.2023 № 103950002741 відповідача про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2023 відповідно до ст. 55 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС» врахувавши стаж роботи з - 11.10.1986 по 17.03.1987, з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до копії квитанції від 10.07.2023 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення від 05.06.2023 № 103950002741 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2023 відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, врахувавши стаж роботи з - 11.10.1986 по 17.03.1987.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.