30 жовтня 2024 року м. Київ № 320/17410/21
Київський окружний адміністративний суд в складі головуючої-судді Панової Г.В.
розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради від 16 липня 2021 року№ 1618-16-VIII;
- зобов'язати Зазимську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.06.2021 р. вх. № 635 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом на найближчій сесії після вступу рішення суду в законну силу;
- зобов'язати Зазимську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що він звернувся до Зазимської сільської ради з клопотанням про надання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, яка знаходиться у межах Зазимської сільської ради за адресою: с. Пухівка Броварського району Київської області. Водночас спірним рішенням йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. На думку позивача спірне рішення не є належним чином мотивованим оскільки не містить правового регулювання та положень законів, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу у власність земельної дідянки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Також суд витребував від відповідача: належним чином засвідчену копію клопотання позивача щодо отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо отримання у власність земельної ділянки та рішення за результатами розгляду вказаного клопотання.
Копію ухвали суду від 28.12.2021 була направлена відповідачу на поштову адресу, що підтверджується відомостями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0113301728050. Примірник ухвали було отримано Зазимською сільською радою 12.01.2022 року.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої - другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався. При цьому, у письмових проясненнях наданих до суду відповідач зазначив у зв'язку з військовою агресією російської федерації на всій території України оголошений воєнний стан з 24.02.2022. Вказав, що вимогами пункту 27 підпункту 5 перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Відтак, посилаючись на зазначені норми законодавства відповідач вказав, що у разі задоволення позову у відповідача виникнуть об'єктивні та поважні причини у частині неможливості виконати рішення суду.
Разом з тим, відповідач зазначив, що детальний план на спірну земельну ділянку не розроблявся, а тому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0, 25 га «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» позивачу не може бути виданий без деталізації положень Генерального плану.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі №320/17410/21 та відклав підготовче засідання. Також суд повторно витребував від відповідач докази по справі, як були витребувані ухвалою суду про відкриття провадження.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті позовних вимог.
У судове засідання, призначене у справі на 31.05.2022 сторони не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк. Водночас, від представників сторін до суду надійшли заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Враховуючи викладене протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
До суду надійшло клопотання представника позивача про накладення штрафу на відповідача у зв'язку невиконанням вимоги щодо надання до суду витребуваних документів.
Пунктом 3 ч. 1 ст.149 КАС України обумовлено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, накладення штрафу є правом суду, а не обов'язком. Водночас враховуючи наявні матеріали справи та правову позицію відповідача, яка викладена у письмових поясненнях, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України Серії НОМЕР_1 , виданого Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 25.09.1999 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, згідно посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 06.12.2017 Управлінням персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
15.06.2021 позивач звернувся до звернувся до Зазимської територіальної громади Броварського району Київської області з клопотанням про надання у власність земельної ділянки, у якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га розташованої за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801. Зона : 01, квартал: 040) в межах населеного пункту для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею земельної ділянки у власність.
До вказаного клопотання позивачем у додатках зазначено: копія паспорта заявника; копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків заявника, графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки; посвідчення часника АТО.
Згідно відомостей відбитку штемпелю на копії вказаного клопотання наявного у матеріалах справи, останнє було отримане та зареєстроване виконавчим комітетом Зазимської сільської ради Броварського району Київської області 23.06.2021 вхідний номер 635.
За результатами розгляду вказаного клопотання позивача Зазимською сільською радою Броварського району Київської області прийнято рішення від 16.07.2021 № 1618-16-VІІІ «Про відмову у гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Пухівка» .
Відповідно до відомостей вказаного рішення, за результатами розгляду клопотання вх. № 635 від 23.06.2021 гр. ОСОБА_1 щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею: 0,25 га та додані до нього матеріали, враховуючи рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, агропромислового комплексу, планування території, архітектури га містобудування від 13.07.2021, керуючись п.34ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про Державний земельний кадастр», ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 118 Земельного кодексу України, Зазимська сільська рада вирішила відмовити гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0, 25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Пухівка, оскільки зазначена в матеріалах доданих до клопотання, земельна ділянка розташована на території яка Генеральним планом с. Пухівка передбачена для садибної житлової забудови, але на яку не розроблений детальний план.
Не погоджуючись зі спірним рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).
У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в селах - не більше 0,25 гектара.
Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України обумовлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Водночас, приписам частини десятої статті 118 Земельного кодексу обумовлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Пунктом 6 частини другої статті 186 Земельного кодексу України обумовлено, що проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України обумовлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як було встановлено судом, 15.06.2021 позивач звернувся до звернувся до Зазимської територіальної громади Броварського району Київської області з клопотанням про надання у власність земельної ділянки, у якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 25 га розташованої за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801. Зона : 01, квартал: 040) в межах населеного пункту для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею земельної ділянки у власність.
При цьому, Зазимською сільською радою відмовлено позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0, 25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Пухівка, оскільки зазначена в матеріалах доданих до клопотання, земельна ділянка розташована на території яка Генеральним планом с. Пухівка передбачена для садибної житлової забудови, але на яку не розроблений детальний план.
Разом з тим, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення зазначено відсутність детального плану розробки території, що не входить до переліку підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
При цьому, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не виконано зазначені приписи чинного законодавства та не надано до суду відповідні докази щодо віднесення земельної ділянки, яку бажав отримати позивач до садибної житлової забудови. Крім того, доказів відсутності детального плану розробки території щодо спірної земельної ділянки на момент звернення позивача з відповідною заявою до відповідача останнім не надано.
Відповідно до правових висновків викладених у постанові від 21.10.2019 у справі №317/3590/17(2-а/317/120/2017) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…. обов'язок суб'єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обмежений лише підставами, визначеними ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Разом з тим, такі підстави не пов'язані з обставинами чи подіями, виникнення яких залежить від волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Так, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем зазначено відсутність плану зонування або детального плану території населеного пункту в межах якого розташована відповідна земельна ділянка.
Поняття план зонування території та детального плану території наведено у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до частини 1 статті 16 даного Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
За змістом положень статей 18, 19 цього Закону план зонування території та детальний план у межах населеного пункту розробляється для містобудівних потреб та затверджується органами місцевого самоврядування та виконавчими органами рад відповідно.
З оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що будь-яких зауважень стосовно поданих позивачем до клопотання документів, зокрема щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам конкретних законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, дане рішення не містить. Обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу - відсутність плану зонування або детального плану території відповідного населеного пункту, не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов'язкових умов, з якими законодавець пов'язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.»
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18.04.2018 у справі №522/17384/16-а та від 21.10.2019 у справі №317/3590/17(2-а/317/120/2017), правовідносини у яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Разом з тим, зазначені відповідачем підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не відповідають тим, які визначені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Інших визначених законом підстав для відмови позивачу у наданні у наданні такого дозволу відповідачем не зазначено.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) визначено, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
Частиною першою статті 17 вказаного Закону передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №3038-VI план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Положеннями частини першої статті 19 Закону №3038-VI передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (частина перша статті 25 Закону №3038-VI).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі та відповідно до генерального плану розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й план зонування території, детальний план території.
Суд зазначає, що частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обумовлено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків:
1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;
2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;
3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв'язку);
5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;
6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об'єктів.
Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка:
розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення);
віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.
У цьому випадку позивач звертався із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку , який є одним з етапів процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. Отримання зазначеного дозволу не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.
Разом з тим, положення частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.
Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року по справі № 468/1263/17-а, від 11 червня 2019 року по справі № 826/841/17, від 31 жовтня 2019 року по справі № 607/4538/16-а.
Частиною 10 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови
При цьому земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Отже, якщо особа, яка звернулася до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
У даному випадку позивач звертався із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який є одним з етапів процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. Отримання зазначеного дозволу не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.
Відтак підстави відмови викладені відповідачем у спірному рішенні є необґрунтованими. Інших підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу відповідачем не наведено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення Зазимської сільської ради від 16 липня 2021 року № 1618-16-VIII про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку орієнтовною площею 0,25 га в с. Пухівка, прийнято необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
З метою захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про зобов'язання Зазимської сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.06.2021 вх. № 635 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом.
Водночас, з урахуванням приписів підпункту 5 пункту 27 розділу X перехідних положень Земельного кодексу України суд не вбачає підстав задовольняти позовні вимоги позивача в частині розгляду клопотання позивача саме на найближчій сесії після вступу рішення суду в законну силу.
Вирішуючи позов в частині позовних вимог про зобов'язання Зазимської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом, суд зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. У разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20 та враховуються при вирішенні цієї справи.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16).
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як встановлено судом, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
З урахуванням наведеного, зважаючи на відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Зазимської сільської ради прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом.
Відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Суд зазначає, що у зв'язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указами Президента України продовжено воєнний стан.
Отже, в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII.
При цьому, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині повторного розгляду заяви позивача та прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивач не сплачував судовий збір, оскільки є звільненим від сплати судового збору у відповідності до приписів Закону України «Про судовий збір», відтак судовий збір розподілу не підлягає.
Також у прохальній частині позову позивч просить суд витрати на правничу допомогу стягнути з відповідача. Водночас позивачем не зазначено розмір таких витрат та якими документами вони підтверджуються із наданням їх суду. З огляду на викладене підстави щодо вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради від 16 липня 2021 року № 1618-16-VIII.
3. Зобов'язати Зазимську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.06.2021 р. вх. № 635 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом.
4. Зобов'язати Зазимську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах Зазимської сільської ради в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області згідно з графічним матеріалом.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.