ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" жовтня 2024 р. справа № 300/6234/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощук О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 14.08.2024 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нарахування і виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням проведених платежів з дати звернення, а саме з 14.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до довідки про реабілітацію від 08.04.2002 №09/3-34-01, виданої Прокуратурою Івано-Франківської області, вона народилась і знаходилась 11 місяців і 10 днів разом з матір'ю в місцях позбавлення волі та є реабілітованою. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.05.2002 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Однак відповідач листом від 10.06.2024 №5642-4258/Ш-02/8-0900/24 відмовив у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, посилаючись на те, що їй до пенсії за віком нараховується надбавка в розмірі 54,40 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення" та вказав, що в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2024 Закон України «Про пенсійне забезпечення» не діє. ОСОБА_1 вважає такі мотиви відмови у перерахунку її пенсії протиправними, тому з метою захисту порушеного права звернулася до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до правил, встановлених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с. 21,22).
Пунктом 4 резолютивної частини цієї ухвали витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в частині призначення та всіх проведених перерахунків її пенсії.
На поштову адресу суду 02.09.2024 надійшов відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №0900-0902-7/46781 від 28.08.2024 (а.с.25-28). У поданому відзиві представник відповідача заперечила щодо задоволення позову. З приводу відсутності у позивача права на виплату надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком вказала, що ОСОБА_1 було встановлено надбавку реабілітованим, на сьогодні виплачується в розмірі 54,40 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654. Зауважила, що бюджетні призначення на виплату підвищень в інших розмірах, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, не передбачені. Крім того звернула увагу на непоширення з 01.01.2004 дії Закону України "Про пенсійне забезпечення" в частині розмірів надбавок та підвищень. Таким чином, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 (раніше - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з довідкою про реабілітацію від 08.04.2002 №09/3-34-01, виданою Прокуратурою Івано-Франківської області, позивач 27.08.1947 народилася в місцях позбавлення волі, де утримувалась її мати ОСОБА_4 . Із місця позбавлення волі передана батькові ОСОБА_5 згідно акту №1121 від 07.08.1948. На підставі статей 1, 4 Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 ОСОБА_6 як особа, яка народилась і знаходилась 11 місяців і 10 днів разом з матір'ю в місцях позбавлення волі - реабілітована (а.с. 13).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.05.2002 ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с. 11).
Позивач звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, однак відповідач листом від 10.06.2024 №5642-4258/Ш-02/8-0900/24 відмовив у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, посилаючись на те, що їй до пенсії за віком нараховується надбавка в розмірі 54,40 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення" та вказав, що в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2024 Закон України «Про пенсійне забезпечення» не діє (а.с. 17,18).
Не погоджуючись із такою відмовою в перерахунку пенсії, позивач з метою захисту порушеного права звернулася з цією позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Порядок призначення, виплати та перерахунку призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (надалі, також - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі, також - Закон №1058-IV).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 №962-XII (надалі, також - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необгрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.
Відповідно до статті 11 Закону №962-XII:
- репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
- члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону вбачається, що частина 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Згідно із статтею 6 Закону №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.05.2002 (а.с.11).
Відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина 1 статті 28 Закону №1058-IV).
Як передбачено частинами 2, 3 статті 28 Закону №1058-IV з 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Для пенсій, призначених після 1 січня 2018 року, мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим цієї частини, виплачується після досягнення особою віку 65 років. До досягнення цього віку таким особам може бути призначена державна соціальна допомога на умовах і в порядку, визначених Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".
У силу правового регулювання, регламентованого частиною 4 статті 28 Закону №1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, абзацом 3 статті 19 Закону №1788-XII передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.
В розумінні положень статті 1 Законну України "Про мінімальний споживчий бюджет" від 03.07.1991 за №1284-ХІІ (надалі, також - Закон №1284-ХІІ) мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.
Згідно з статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" від 09.11.2024 за №3460-ІХ прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на місяць встановлюється в розмірі 2 361,00 гривні.
Оцінюючи правове регулювання досліджуваних відносин суд вкотре звертається до норм статті 3 Закону України "Про мінімальний споживчий бюджет", за змістом яких склад споживчих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України і періодично, але не рідше одного разу на п'ять років, переглядається з урахуванням реальних можливостей економіки республіки та зміни стандартів споживання. Величина вартості мінімального споживчого бюджету визначається виходячи із середніх цін купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі. Вартісна оцінка мінімального споживчого бюджету переглядається з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги, але не рідше одного разу на рік. Відомості про структуру та величину вартості мінімального споживчого бюджету регулярно публікуються в офіційних виданнях і доводяться до відома населення іншими засобами масової інформації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.1991 за №244 "Про мінімальний споживчий бюджет" затверджено мінімальний споживчий бюджет на 1991 рік у розмірі 256 крб. на душу населення та склад споживчих товарів і послуг, що входять до нього, згідно з додатком. Після чого Кабінетом Міністрів України не переглядався.
В ухвалі Конституційного Суду України у справі №2-25/2009 від 19.05.2009, Конституційний Суд зазначає наступне:
"Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону №1058-IV (1058-15 ), на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону (1058-15), дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону №2195-IV (2195-15). Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем, а тому вирішення цього питання не належить до повноважень Конституційного Суду України".
Відтак, та момент виникнення спірних правовідносин (10.06.2024) наявна колізія між Законом №1058-IV та Законом №1788-ХІI - у частині визначення мінімальної пенсії за віком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, яка ухвалена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі для визначення мінімального розміру пенсії за віком для встановлення підвищення до пенсії, застосуванню підлягають норми статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також суд зазначає, що пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Також і діти репресованих осіб, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю, мають право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанова від 13 травня 2024 року у справі №500/5507/23
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Визначаючи джерела права, які застосовуються судом, слід керуватися частиною 1 та 2 статті 7 КАС України, за змістом яких суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд звертає увагу, що, станом на день подання позивачем заяви про перерахунок пенсії та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, положення пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинними.
Очевидним є те, що Постанова №654 зовсім по іншому врегульовує правовідносини, які визначені пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-ХІІ.
Відповідач не навів жодну норму Закону №1058-IV, якою б було скасовано чи припинено дію, в тому числі змінено правове застосування положень коментованої норми Закону №1788-ХІІ.
Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, поряд з іншим, визначено, що "…Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом".
Закон №1058-IV набрав чинності з 01.01.2004. У зв'язку із вказаним слід зацитувати приписи пункту "г" статті 77 Закону №1788-ХІІ, чинних станом на 01.01.2004, зокрема - "громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком".
Вказане засвідчує, що як станом на 2004 рік так і станом на 2024 рік спірний розмір підвищення обчислювався, виходячи із величини мінімальної пенсії за віком, а не Постанови №654, яка набрала чинності 24.07.2008, тобто після набрання чинності з 01.01.2004 положень Закону №1788-ХІІ.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, які підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Як встановлено судом вище, згідно з довідкою про реабілітацію від 08.04.2002 №09/3-34-01, виданою Прокуратурою Івано-Франківської області, позивач 27.08.1947 народилася в місцях позбавлення волі, де утримувалась її мати ОСОБА_4 . Із місця позбавлення волі передана батькові ОСОБА_5 згідно акту №1121 від 07.08.1948. На підставі статей 1, 4 Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 ОСОБА_6 як особа, яка народилась і знаходилась 11 місяців і 10 днів разом з матір'ю в місцях позбавлення волі - реабілітована (а.с. 13).
Оскільки, позивач не надала суду інших доказів, які підтверджували б, що остання є репресованою особою, яку реабілітували, окрім довідки про реабілітацію від 08.04.2002 №09/3-34-01 та серії ІІ №101411 від 10.05.2002, суд зазначає, що саме мати позивача ОСОБА_4 є репресованою особою, а позивач є членом сім'ї репресованої особи (як дитина репресованої особи як народилась та проживали з репресованою особою однією сім'єю у місцях позбавлення волі) та потерпілою від репресій в розумінні статті 1-4 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Суд не заперечує, що позивач, в силу вимог статей 1 і 3 Закону №962-XII, як член сім'ї репресованої особи, вважається реабілітованою і такою, яку поновлено в усіх громадських правах.
У розумінні статті 4 Закону №962-XII ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, на яку розповсюджуються права реабілітованих осіб, втім остання не є репресованою особою персонально.
Втім, позивач відповідно до пункту 4 Постанови №654 отримує підвищення до пенсії в сумі 54,40 гривень, що підтверджується листом відповідача від 10.06.2024 №5642-4258/Ш-02/8-0900/24 (а.с.17-18), а також протоколом про перерахунок пенсії від 25.02.2024 (а.с. 159).
З огляду на викладене, підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою №654, а саме в розмірі 54,40 гривень, суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу та звужує права позивача в частині розміру суми, що підлягає виплаті реабілітованим громадянам.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи.
Оцінюючи питання способу відновлення порушеного права та календарної дати, з якої таке відновлення слід здійснити, суд виходить із наступних норм матеріального права.
Частиною 4 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Так як позивач подала заяву про перерахунок пенсії 14.05.2024 (до 15 числа), що підтверджує відповідач у відзиві на позов, то перерахунок пенсії ОСОБА_1 підлягає з 01.05.2024.
Відтак, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є спонукання (зобов'язання) відповідача здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.05.2024, урахуваннями виплачених сум.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із копією довідки серії МСЕ №087200, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.10), а тому, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору.
Із огляду на вказане, а також враховуючи те, що доказів сплати сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з 01.05.2024, з урахуванням проведених платежів.
У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.