ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" жовтня 2024 р. справа № 300/3519/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови від 13.04.2024 №73/173/107/198/ж та зобов'язання звільнити з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовив йому в звільненні з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років), оскільки сам факт виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років є самостійною підставою для звільнення. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Військова частина НОМЕР_1 правом подання відзиву на позов не скористалася.
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
12.03.2024 ОСОБА_1 звернувся із рапортом в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років (а.с.19).
До вказаного рапорту долучено копії: свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 12.06.2008, свідоцтва про шлюб від 22.12.2021, посвідчення УПСЗН Коломийської РДА від 09.11.2017, видане ОСОБА_4 , паспорта громадянина України ОСОБА_5 , корінця медичного висновку №24 про дитину-інваліда віком до 18 років від 14.02.2020, індивідуальної програми реабілітації інваліда №111 від 31.01.2023, рішення Коломийської міської ради «Про затвердження висновків про доцільність позбавлення батьківських прав» від 18.07.2023 №191, акту обстеження умов проживання від 07.03.2024, довідки комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Підгайчиківської сільської ради №02-04/07 від 04.07.2023, довідки Коломийського ліцею №2 від 12.04.2024 за №02-06/34, довідки Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.04.2024 №346/3042/23 вих.-2/346/159/24.
Військова частина НОМЕР_1 надіслала лист від 13.04.2024 за №173/173/107/198/ж, в якому зазначено про повернення без реалізації матеріалів щодо звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років). Зазначено, що в свідоцтві про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , виданого 12.06.2008 Виконавчим комітетом Королівської сільської ради, у графі «батько» зазначений ОСОБА_6 ОСОБА_3 , виховується своєю матір'ю ОСОБА_4 та відповідно до чинного законодавства України повинен виховуватись своїм батьком ОСОБА_6 , відсутні рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 та документи, які свідчили б про поточне ухиляння від виконання свого батьківського обов'язку у вихованні ОСОБА_6 , тому підстав вважати, що ОСОБА_6 не бере участі у вихованні свого сина немає. Відповідно до свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 22.12.2021 № НОМЕР_3 ОСОБА_1 має статус вітчима відносно ОСОБА_3 та має право брати участь у його вихованні, проте переважне право на особисте виховання дитини надано ОСОБА_6 . Вказано, що підстав для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 у запас за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років) немає (а.с.17).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі також - Закон №2232-XII, в редакції, станом на час спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За змістом частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно частини 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан. На час розгляду цієї справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
У відповідності до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі - Положення №1153/2008) встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (надалі також - Інструкція №170, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами, зокрема: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану, зокрема, на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років. Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
12.03.2024 ОСОБА_1 звернувся із рапортом про звільнення на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років (а.с.19).
Підставою для відмови у задоволенні рапорта позивача, згідно листа від 13.04.2024 за №173/173/107/198/ж стало те, що згідно поданих документів в неповнолітнього ОСОБА_3 є батько ОСОБА_6 , який повинен виховувати свого сина, при цьому відсутні рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 та документи, які свідчили б про поточне ухиляння від виконання ним свого батьківського обов'язку у вихованні ОСОБА_6 , тому підстав вважати, що ОСОБА_6 не бере участі у вихованні свого сина немає. ОСОБА_1 має статус вітчима відносно ОСОБА_3 та має право брати участь у його вихованні, проте переважне право на особисте виховання дитини надано ОСОБА_6 .
Таким чином, предметом доказування в цій справі є доведеність факту виховання позивачем дитини з інвалідністю віком до 18 років та, як наслідок, встановлення наявності підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 22.12.2021 Коломийським відділом реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області 22.12.2021 зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » (а.с.21).
За змістом свідоцтва про народження від 12.06.2008 серії НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 У графі «батьки» зазначено: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_4 (а.с.20).
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України (надалі також - СК України) сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 № 5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім'ї": членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін "сім'я" означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно частин 1 - 5 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
За змістом статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання.
За приписами частини 1 статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
З наведеного слідує, що обов'язок по вихованню дитини приписами частини 2 статті 157 СК України покладено на її батьків, а відповідно до частини 1 статті 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.10.2024 №160/17962/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_8 , має право на участь у вихованні її дитини - неповнолітнього сина ОСОБА_3 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо виховання ОСОБА_3 відповідно до положень СК України покладено, зокрема, на його батька ОСОБА_6 .
В свідоцтві про народження неповнолітнього ОСОБА_3 вказано, що його батьком є ОСОБА_6 .
Та обставина, що між батьками неповнолітнього ОСОБА_3 розірвано шлюб не звільняє ОСОБА_6 (батька) від виконання обов'язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов'язків.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 166 СК України тільки особа, позбавлена батьківських прав звільняється від обов'язків щодо виховання дитини.
Жодних доказів про те, що ОСОБА_6 позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_3 , як і те, що позивач усиновив вказану дитину, матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що згідно відомостей із офіційного сайту «Судова влада України» слідує, що в провадженні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа №346/3042/23 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав.
Станом на дату розгляду цієї справи рішення в справі №346/3042/23 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відсутнє.
Отже, позивач не надав належних доказів існування обставин, які зобов'язують його, як вітчима виховувати неповнолітнього ОСОБА_3 .
Відтак, суд наголошує на тому, що позивач, який не є батьком ОСОБА_3 , не несе обов'язку щодо його виховання, позаяк такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і виховання ОСОБА_3 він може здійснювати лише з власної волі.
Стосовно доданих позивачем до рапорту та матеріалів справи корінця медичного висновку №24 про дитину-інваліда віком до 18 років від 14.02.2020, індивідуальної програми реабілітації інваліда №111 від 31.01.2023, акту обстеження умов проживання від 07.03.2024, довідки комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Підгайчиківської сільської ради №02-04/07 від 04.07.2023, довідки Коломийського ліцею №2 від 12.04.2024 за №02-06/34, то суд враховує, що вказані документи свідчать про те, що позивач разом із дружиною та неповнолітнім ОСОБА_3 , малолітньою донькою ОСОБА_9 проживають за однією адресою, а також про добровільну участь позивача у вихованні та забезпеченні потреб неповнолітнього сина його дружини, однак не вказують на обов'язок позивача, як вітчима, щодо його виховання.
Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ на підставі рапорту позивача від 12.03.2024 у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, оскільки позивачем до рапорту не додані належні документи, що підтверджують підстави для звільнення.
З врахуванням наведеного вище суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.