30 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/17424/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1, В/ч НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування з 28 квітня по 19 травня 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - Постанова №168), у збільшеному до 100000,00 грн розмірі за період перебування на стаціонарному лікуванні та зобов'язання вчинити відповіді дії, а Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2, В/ч НОМЕР_2 ) зобов'язати доплатити таку винагороду.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач-1 повинен був нарахувати йому додаткову винагороду у збільшеному розмірі з 28 квітня по 19 травня 2022 року за час перебування на стаціонарному лікуванні після травми, пов'язаної з захистом Батьківщини.
Ухвалою суду від 16 вересня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзиву.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
08 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив, у якому В/ч НОМЕР_1 просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що 17 квітня 2022 року позивач дійсно отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини. Проте, на переконання відповідача-1 правові підстави для отримання позивачем додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період перебування на лікуванні відсутні, оскільки з виписки стаціонарного хворого вбачається перебування позивача на лікуванні не у зв'язку з отриманим пораненням, а з іншим діагнозом - гострий бронхіт, запалення слухової труби, тощо. Також наголошує на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду, клопотання про його поновлення не подав, а тому позов слід залишити без розгляду.
11 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив, у якому В/ч НОМЕР_2 просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що з його боку відсутня протиправна бездіяльність, адже грошове забезпечення позивачу було перераховано у розмірі, визначеному у платіжних відомостях, що складалися В/ч НОМЕР_1 .
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 25 лютого 2022 року №1 з 25 лютого 2022 року зарахований до списків особового складу частини.
З копій наказів командира В/ч НОМЕР_3 суд установив, що у період з 19 по 26 квітня 2022 року позивач перебував на лінії бойового зіткнення, 28 квітня 2022 року прибув до базового табору В/ч НОМЕР_1 і того ж дня вибув до комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №2 ім. В.П. Павлученка» на стаціонарне лікування.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2929 від 19 травня 2022 року ОСОБА_1 з 28 квітня по 19 травня 2022 року перебував на лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві «Міська лікарня №2 ім. В.П. Павлученка».
Довідкою військово-лікарської комісії від 20 вересня 2023 року №7073 підтверджується, що 17 березня та 17 квітня 2022 року ОСОБА_1 переніс закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, що мало наслідком симптоматичну епілепсію з рідкими судомними нападами (20 та 31 серпня 2023 року), цефалгічний, астено-невротичний синдроми, логоневроз при помірному порушенні функцій, посткомоційний синдром з легким когнітивним зниженням, та зазначено, що травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини.
З метою з'ясування питання проведення нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період перебування на стаціонарному лікуванні 27 червня 2024 року на адресу відповідачів були направлені адвокатські запити.
19 серпня 2024 року В/ч НОМЕР_1 за результатами розгляду скарги адвокату направлено лист №815/2022, до якого, зокрема, долучено довідку від 15 липня 2024 року №133/5669. Згідно зазначеної довідки ОСОБА_1 за період з 19 по 26 квітня 2022 року нараховано додаткову винагороду з розрахунку 100000,00 грн, а за період з 01 по 18 квітня та з 27 по 30 квітня 2022 року - 30000,00 грн. У травні 2022 року така винагорода виплачена у розмірі 30000,00 грн за місяць.
Уважаючи таку бездіяльність відповідача-1 протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку доводам В/ч НОМЕР_1 щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак приписами частин 3 і 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 вказав, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Положеннями частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній, з 19 липня 2022 року), які передбачають, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), а також те, що листи В/ч НОМЕР_1 , яким повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди за період перебування на лікуванні у закладі охорони здоров'я у збільшеному розмірі, датовані 19 серпня 2024 року, суд уважає, що позивачем дотримано строк звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168, якою на виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64 та «Про загальну мобілізацію» №69 у пункті 1 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У подальшому постановою Уряду від 01 квітня 2022 року №400 до наведеного пункту внесено зміни, якими, зокрема, передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Визначальним питанням для вирішення справи є надання правової оцінки діям відповідачів в частині не проведення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я.
Як установлено судом та не заперечує відповідач-1, у спірний період позивач перебував на стаціонарному лікуванні.
Однак В/ч НОМЕР_1 зауважує, що таке лікування не було обумовлено пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, що виключає правові підстави для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі, оскільки згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2929 від 19 травня 2022 року позивач отримував лікування гострого бронхіту та запалення слухової (євстахієвої) труби.
Надаючи правову оцінку наведеному твердженню відповідачів, суд зауважує на таке.
Порядок заповнення форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого» (далі - форма № 027/о) визначений в Інструкції щодо заповненням форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №682/20995 (далі Інструкція №110).
Згідно пункту 2 названої Інструкції форма № 027/о заповнюється лікарями закладів охорони здоров'я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров'я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці або у випадку смерті хворого.
Відповідно до пункту 6 Інструкції №110 у пункті 6 форми №027/о вказуються повний клінічний діагноз основного захворювання, супутні захворювання та ускладнення, які виникли під час стаціонарного (амбулаторного) лікування.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2929 від 19 травня 2022 року, в пункті 6 як основний діагноз зазначено «головного мозку над головним наметом Кавернома потиличної частини справа. Численні венозні аномалії розвитку. Цефалгічний синдром», код за МКХ-10 - D33.0. Як супутні захворювання та ускладнення зазначені: «ретробульбарний неврит при хворобах, класифікованих в інших рубриках Часткова атрофія зорових нервів обох очей. Спазм акомодації. Вторинна макулопатія обох очей», код за МКХ-10 - Н48.1; «гострий бронхіт неуточнений Гострий бронхіт неуточненого генезу. ЛН ІІ. Інтоксикаційний синдром неуточненого генезу.», код за МКХ-10 - J20.9; «запалення слухової (євстахієвої) груби Правобічний турболіт.», код за МКХ-10 - Н68.0; «військові операції, що викликали пошкодження іншими видами вибухів або осколками», код за МКХ-10 - Y36.2.
Суд зауважує, що міжнародна статистична класифікація хвороб та проблем, пов'язаних зі здоров'ям (далі - МКХ) - документ, який використовується як провідна статистична та класифікаційна основа в системі охорони здоров'я, яка періодично переглядається під керівництвом Всесвітньої організації охорони здоров'я. МКХ є нормативним документом, що забезпечує єдність методичних підходів та міжнародну верифікацію матеріалів.
Міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду (МКХ-10, ICD-10) є поки що загальноприйнятою класифікацією для кодування медичних захворювань. Розроблена ВООЗ та введена в дію у 1993 році. Складається з 21-го розділу, кожен з яких містить підрозділи з кодами хвороб і станів.
Основним захворюванням, що обумовило госпіталізацію ОСОБА_1 згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2929 від 18 травня 2022 року виступає захворювання з кодом D33.0.
Названому году МКХ-10 відповідає доброякісне новоутворення головного мозку над головним наметом - кавернома, доброякісна пухлина, яка складається з тієї ж тканини, що і судини, а всередині неї знаходиться кров або її згустки.
Супутніми захворюваннями зазначено: H48.1 ретробульбарний неврит при хворобах, класифікованих в інших рубриках; J20.9 гострий бронхіт неуточнений; H68.0 запалення слухової (євстахієвої) груби; Y36.2 військові операції, що викликали пошкодження іншими видами вибухів або осколками.
Аналіз зазначеної у виписці із медичної карти стаціонарного хворого №2929 від 19 травня 2022 року інформації дає підстави для висновку, що причиною госпіталізації виступало саме новоутворення головного мозку, а не акуботравма чи струс головного мозку, як зазначає позивач, та гострий бронхіт і запалення слухової (євстахієвої) труби, як зазначає відповідач-1. Названі захворювання виступали супутніми при госпіталізації.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я не обумовлено пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а тому підстави для нарахування і виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100000,00 грн розмірі за період такого лікування відсутні.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
30.10.24