ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.10.2024Справа № 910/10812/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Фізичної особи-підприємця Шумовської Ксенії Веніамінівни
до Фізичної особи-підприємця Міняйло Костянтина Миколайовича
про стягнення 1 132 799, 86 грн.
Без виклику представників сторін.
Фізична особа-підприємець Шумовська Ксенія Веніамінівна звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Міняйло Костянтина Миколайовича про стягнення 1 132 799, 86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами не укладався будь-який договір, грошові кошти у розмірі 1 132 799, 86 грн перераховані позивачем відповідачу помилково, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
16.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволені позову відмовити.
18.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
До суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
10.12.2023 позивач здійснив перерахунок коштів у розмірі 1 000 000, 00 грн на рахунок відповідача з наступним призначенням платежів:
- 154 000, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 15.10.2022/07Б від 15.10.2022;
- 164 500, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 01.10.2022/01Б від 01.10.2022;
- 167 400, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 15.11.2022/07Б від 15.11.2022;
- 43 030, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 20.12.2022/08Б від 20.12.2022;
- 149 670, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 01.11.2022/01Б від 01.11.2022;
- 163 800, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 01.12.2022/01Б від 01.12.2022;
- 157 600, 00 грн з призначенням платежу - сплата за брокерські послуги згідно договору № 15.12.2022/01Б від 15.12.2022.
Вказані платежі підтверджуються фільтраційною випискою за період з 01.01.2023 по 01.01.2024, виданою ПриватБанком від 19.07.2024.
Позивач вказує, що між ним та відповідачем вказані договори, що зазначені у призначенні платежу, не укладались, брокерські послуги не надавалися, а кошти, сплачені позивачем, відповідач не повернув та володіє ними безпідставно та без правової на те підстави.
27.08.2024 позивач направив відповідачу вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 000 000, 00 грн, яка відповідачем задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
За приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Зазначене викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 № 910/1238/17, від 26.06.2018 № 910/9072/17.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Вказаний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 № 904/2444/18, від 23.04.2019 № 918/47/18, від 23.01.2020 № 910/3395/19.
Відповідачем не долучено до матеріалів справи належних доказів щодо надання позивачу будь-яких послуг чи виконаних робіт на суму 1 000 000, 00 грн, як і не надано доказів законного їх отримання від позивача.
З врахуванням викладеного Господарський суд дійшов висновку, що вимога позивач про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України грошових коштів у розмірі 1 000 000, 00 грн підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 45 892, 43 грн 3 % річних та 86 907, 43 грн інфляційних втрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 № 910/10156/17 погодилась з висновком Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, в тому числі і на порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України (п. 41, 42 Постанови).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 86 907, 43 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 45 892, 43 грн.
Господарський суд вважає безпідставним доводи відповідача, що між сторонами було укладено типовій договір про надання брокерських послуг, оскільки на зазначене відповідачем не надано жодних доказів, як і не надав доказів на укладення договору у спрощений спосіб.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Господарський суд вважає безпідставними вимоги клопотання позивача щодо зазначення в рішенні суду на підставі ст. 238 ГПК України про нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду та роз'яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості, оскільки вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, так як це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України, принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення. Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об'єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо (п. 125, 126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 № 910/14524/22).
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ МІНЯЙЛО КОСТЯНТИНА МИКОЛАЙОВИЧА ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ ШУМОВСЬКОЇ КСЕНІЇ ВЕНІАМІНІВНИ ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 45 892 (сорок п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 86 907 (вісімдесят шість тисяч дев'ятсот сім) грн 43 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 594 (тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва