Справа № 127/26294/24
Провадження 2/127/3744/24
30 жовтня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов мотивований тим, що 20 березня 2018 року позивачка з відповідачем зареєстрували шлюб. Від шлюбу подружжя має малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка зазначила, що сімейні відносини з відповідачем припинено, спільне господарство не ведуть, проживають окремо протягом тривалого часу. Позивачка повідомила, що підставою розірвання шлюбу є відсутність спільних інтересів, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння. Також зазначила, що на даний час шлюб носить формальний характер та без фактичних сімейних відносин, тому подальше спільне життя і збереження сім'ї вважає неможливим та таким, що суперечить інтересам позивачки. Крім того зазначила, що відповідач час від часу допомагає утримувати дитину матеріально, однак це відбувається після чергових випрошувань та нагадувань і в незначному розмірі. Згоди щодо утримання і виховання дитини наразі між сторонами не досягнуто. У відповідача на утриманні перебуває одна неповнолітня дитина від попереднього шлюбу, інших неповнолітніх чи малолітніх дітей та інших осіб, які потребують обов'язкового утримання з він немає.
Вищевикладене й стало підставою для звернення позивачки до суду із вимогами про розірвання шлюбу та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 08.08.2024 позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини роз'єднано в самостійні провадження.
Ухвалою суду від 09.08.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в частині вимог про розірвання шлюбу. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 09.08.2024 та копією позовної заяви із доданими до неї документами неодноразово направлені відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання» і «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 31-32, 36-37) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Тому, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 09.08.2024 вважається врученою відповідачу.
У строк, визначений судом ухвалою від 09.08.2024, від відповідача відзив на позов не надійшов.
Будь-які докази по справі, крім поданих позивачкою разом із позовною заявою, чи клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 20.03.2018 Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 20.03.2018, актовий запис № 50. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 . (а.с. 10)
Також судом встановлено, що подружжя від шлюбу має малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження. (а.с. 11)
Наведені позивачкою у позові обставини, що стали підставою для звернення до суду із вимогою про розірвання шлюбу, відповідачем не спростовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя тощо.
Суд вважає, що в період часу, з якого справа перебуває в провадженні суду, відповідач мав можливість вчинити необхідні заходи спрямовані на збереження сім'ї. При цьому судом враховано, що вчинення та/або не вчинення таких дій є суб'єктивним правом, реалізація якого залежить від розсуду, бажання і волі особи.
Наразі ні позивачкою, ні відповідачем суду не повідомлено про те, що обставини у справі змінились, наявна можливість збереження шлюбу.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачкою у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає за можливе розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.
Позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1 211, 20 гривень за вимогу про розірвання шлюбу, що підтверджується квитанцією від 22.07.2024. (а.с. 5)
Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 211, 20 гривень.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Судом встановлено, що 15.07.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Колотухою К.А. було укладено договір про надання правової допомоги № 01-15/07/24, на підставі якого було видано ордер. (а.с. 13-15)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Колотуха К.А. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001112, виданого 26.04.2024.
На виконання умов вищевказаного договору позивачкою було сплачено ФОП ОСОБА_6 гонорар в сумі 8 000, 00 гривень, що підтверджується квитанціями № МА35-45А4-391Н-ТТСВ від 15.07.2024 та № МАРО-663М-Н95К-Н15В від 22.07.2024. (а.с. 16-17)
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає юридичний аналіз наданих документів, опрацювання законодавчої бази, що регулює спільні відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, підготовка та подання процесуальних документів, а також отримання рішення суду з відміткою про набрання законної сили в паперовому вигляді в суді.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Судом встановлено, що договором про надання правової допомоги № 01-15/07/24 від 15.07.2024 чітко визначено обсяг послуг і розмір гонорару, який є фіксованим.
Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.
Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат позивачки на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Із змісту п. 5.2 договору про надання правової допомоги № 01-15/07/24 від 15.07.2024 вбачається, що 8 000, 00 гривень - це вартість наданих адвокатом позивачці послуг щодо складання позовної заяви про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Однак, судом прийнято до уваги, що позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини було роз'єднано в самостійні провадження. Оскільки суд має оцінити розмір витрат і здійснити їх розподіл між сторонами саме у цій справі, то суд виходить з того, що половина з цих витрат, а саме в розмірі 4 000, 00 гривень, стосуються саме цієї справи.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу позивачки в розмірі 4 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, оцінка дій адвоката позивачки, які полягали виключно у складанні позовної заяви (іншого матеріали справи не містять), вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення значного обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного процесуального документа не є занадто значними. Також судом прийнято до уваги, що оскільки складена адвокатом позивача позовна заява є єдиною, однак об'єднує в собі дві самостійні вимоги, роз'єднані судом в самостійні провадження, то під час розподілу судових витрат у справі про стягнення аліментів буде враховано складання позовної заяви в частині вимог щодо стягнення аліментів.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачкою сумі буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про стягнення на користь позивачки 2 000, 00 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат слід залишити за позивачкою.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
На підставі викладеного та керуючись ч. 2 ст. 112 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 77-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20.03.2018 Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 50.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .
Рішення суду складено 30.10.2024.
Суддя: