Житомирський апеляційний суд
Справа №296/8543/24 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
30 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Талько О.Б.,
за участю секретаря судового засідання Журавської Д.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/8543/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, вчиненням незаконних рішень, дій чи бездіяльності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 20 вересня 2024 року, постановлену під головуванням судді Рожкової О.С. в м. Житомирі,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними рішення, дії або бездіяльність ОСОБА_2 при розгляді заяви від 10.02.2022 та стягнути з відповідача на його користь 170 000,00 грн. моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 незаконно відмовив здійснити контроль під час розгляду його заяви від 10.02.2022 року, за результатами розгляду якої 14.07.2022 на підставі оформленого з порушенням вимог законодавства проекту рішення про відмову №135/1/12, було прийнято рішення №135. Крім того, відповідач вчинив 17 випадків незаконних рішень, якими заподіяв йому душевних страждань та призвів до погіршення стану його здоров'я. З огляду на порушення його прав під час прийняття рішення про відмову при складанні проекту рішення, просить стягнути моральну шкоду, яку оцінює в 170 000 грн.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі. Роз'яснено позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції незаконно змінив суть та обґрунтування позовної заяви, незаконно відмовив у розгляді вимог позовної заяви за правилами цивільного судочинства, не надав правової оцінки порушенням, допущеним відповідачем, не вірно застосував норми процесуального права та не врахував обставин, на які він посилався у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а також незаконній відмові у доступі до правосуддя.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 10.02.2022 подано до Житомирської міської ради заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (орієнтовною площею) 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд" з метою оформлення права власності на вказану земельну ділянку. До заяви додано: викопіювання з топографічного плану; копію паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; копію документа, що дає право на пільги (для пільгових категорій населення); викопіювання “червоних ліній»; фрагмент з генерального плану; акт обстеження земельної ділянки; фотографії забудови пров.1-го Винокурного. Згідно проекту рішення Житомирської міської ради та рішення двадцятої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради від 14.07.2022 №541 “Про відмову суб'єктам земельних відносин у наданні дозволів на розроблення документацій із землеустрою», ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ст.39 Земельного кодексу України, ст.17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", невідповідності містобудівній документації.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у вказаній справі є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, оскільки відповідачем, як розпорядником публічної інформації (суб'єкт владних повноважень), при розгляді поданих ним запитів про надання публічної інформації не дотримано вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", внаслідок чого порушено його права та заподіяно моральну шкоду.
Вирішуючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони стосуються спору у приватно-правових відносинах щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є фізична особа.
Ознаками приватно-правових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина п'ята статті 21 КАС України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, справа №180/1560/16-а, провадження №11-1123апп19).
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів ОСОБА_1 вважає, що при розгляді проекту рішення “Про відмову суб'єктам земельних відносин у наданні дозволів на розроблення документацій із землеуcтрою» міським головою Житомирської міської ради - ОСОБА_2 не було дотримано вимог чинного законодавства, зокрема, незаконно відмовлено здійснити контроль під час розгляду його заяви від 10.02.2022 та складання проекту рішення, неправомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, порушено строки і процедуру розгляду заяви, а також не взято до уваги рішення сесій Житомирської міської ради, внаслідок чого порушено його права та заподіяно моральну шкоду.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства, якщо рішення органу місцевого самоврядування/органу виконавчої влади, вимоги позивача або ж заперечення відповідача не пов'язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16).
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при вирішенні судом позовних вимог у цій справі підлягає дослідженню правомірність дій відповідача при розгляді заяви ОСОБА_1 від 10.02.2022 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що охоплює собою встановлення судом обставин дотримання процедури розгляду заяви, прийнятого за її результатами рішення та надання оцінки правомірності відмови у задоволенні заяви позивача. При цьому, такі обставини не пов'язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб.
Законність таких дій і рішення виконавчого органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом, а вирішення питання про відшкодування моральної шкоди залежить від оцінки судом дій та рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Подібний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2021 року у справі №295/5101/21 (провадження №61-16527св21) та від 25 січня 2023 року у справі №295/6697/22.
Враховуючи те, що відповідач під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.02.2022 здійснював владні управлінські функції та реалізовував свої контрольні функції у сфері управління, такий спір є публічно-правовим та підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а вимога про стягнення моральної шкоди в розумінні зазначених вище роз'яснень Верховного Суду, також підлягає розгляду адміністративним судом за правилами ч.5 ст.21 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
За наведених обставин суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 20 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30 жовтня 2024 року.
Головуючий
Судді