Справа № 159/1659/24 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г.
Провадження № 22-ц/802/1028/24 Доповідач: Киця С. I.
24 жовтня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Трикош Н. І.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2024 року
Позивач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») у березні 2024 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований тим, що 25 жовтня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено Заяву про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна карта № 010/1062/82/0240131», за умовами якої Банк зобов'язався надати клієнту кредитні кошти в межах поточного ліміту 50000 грн та максимального ліміту 300 000 грн строком на 48 місяців під 42% річних, а клієнт зобов'язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування визначеними щомісячними платежами. Своїм підписом відповідач засвідчила, що ознайомлена з умовами кредитування, паспортом споживчого кредиту та орієнтовною загальною вартістю кредиту. За згодою сторін кредитний ліміт був збільшений до 171 000 грн. Всупереч вимог Кредитного договору позичальник не здійснювала щомісячно погашення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим станом на 23 листопада 2023 року утворилась заборгованість відповідача перед Банком яка складає 190 281,50 грн. Просив стягнути з ОСОБА_2 в користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за Заявою про надання кредиту «Кредитна картка» № 010/1062/82/0240131 від 25 жовтня 2018 року у розмірі 190 281,50 грн, з яких: 171 000 грн заборгованість за дозволеним овердрафтом, 19 281,50 грн заборгованість за недозволеним овердрафтом, у тому числі прострочена заборгованість із щомісячного обов'язкового внеску 42 620,15 грн.
Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 листопада 2018 року «Кредитна справа» № 010/1062/82/0240131 від 25 жовтня 2018 року у розмірі 190 281,50 грн та судові витрати про сплаті судового бору в сумі 3028 грн.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 02 вересня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 14 червня 2024 року в цій справі залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, вважає його ухваленим із порушенням норм процесуального права, неправильним застосування норм матеріального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, неповним дослідженням та наданням оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Суд не надіслав на її адресу ухвали про відкриття провадження та примірника позовної заяви, їх було одержано самостійно у приміщенні суду 30 квітня 2024 року. Про проведення судового засідання 14 червня 2024 року суд першої інстанції її не повідомив. Вважає ухвалу суду про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Розрахунок заборгованості може бути належним доказом заборгованості виключно по тілу кредиту, однак відсутність детального розрахунку заборгованості за відсотками позбавляє можливості перевірити правильність її нарахування. Просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2024 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач АТ «Райффайзен Банк» зазначив, що доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими. Відповідач отримувала процесуальні документи в Електронному кабінеті, тому була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального права. Приєднаний до позовної заяви розрахунок заборгованості є детальним, тому є належним доказом існування заборгованості, доказів, які б це спростовували відповідач не надала. Інформація, що міститься у розрахунку заборгованості, підтверджується випискою з клієнтського рахунку, що приєднана до позовної заяви. Відповідач не надала доказів, які б свідчили про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила задовольнити з викладених у ній підстав. Представник позивача ОСОБА_1 щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2018 року позивач АТ «Райффайзен Банк» та відповідач ОСОБА_2 підписали договір «Кредитна карта № 010/1062/820240131», за умовами якого Банк відкриває картковий рахунок в гривнях, випускає і надає клієнту платіжну карту, забезпечує проведення розрахунків за операціями, здійсненими з використанням платіжної карти або її реквізитів; з дати встановлення поточного ліміту клієнт має право отримати, а Банк зобов'язаний за умови відсутності (недостачі) коштів на картковому рахунку надати клієнту в межах поточного ліміту кредит, а клієнт зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування (п. 1.2) На дату початку кредитування поточний ліміт 50000 грн (п. 1.4). Строк кредитування становить 48 місяців. Протягом терміну кредитування кредитний ліміт змінювався відповідно до умов договору без укладання додаткових угод, що відображено у розрахунку заборгованості, до 171 000 грн. Проценти за користування кредитом, у тому числі за користування недозволеним овердрафтом 42% річних (п. 1.5) Клієнт зобов'язаний сплачувати щомісячний платіж в розмірі 5% від суми заборгованості.
Банк виконав свої зобов'язання за договором і надав відповідачу в користування кредитні кошти, що підтверджено випискою по рахунку.
Про існування простроченої заборгованості банк скерував відповідачу письмові повідомлення за вихідним номером 114/5-290379 від 23 листопада 2023 року та 114/5-290380 від 23 листопада 2023 року
Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості станом на 23 листопада 2023 року заборгованість за кредитним договором складає 190 281,50 грн, з яких 171 000 грн заборгованість за дозволеним овердрафтом, 19 281,50 грн заборгованість за недозволеним овердрафтом, у тому числі прострочена заборгованість із щомісячного обов'язкового внеску 42 620,15 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може гуртуватись на припущеннях (частини 6 статті 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (статті 76-79 ЦПК України).
Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).
Банківські виписки є належними доказами підтвердження видачі кредиту та наявності заборгованості за кредитом. Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15, де, зокрема, зазначено наступне: «Суди дійшли висновку, що виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування, підтвердження видачі та погашення кредиту, за умови зазначення в ній інформації про надання банком таких послуг, сум операцій та заповнення обов'язкових реквізитів. Отже, інформація з автоматизованої банківської системи (банківські виписки) є належним доказом факту укладання та виконання кредитного договору. Таким чином, оскільки у виписці з особового рахунку відповідача міститься інформація про видачу йому 20 грудня 2007 року 33 490,00 євро, доводи касаційної скарги про неотримання цих коштів не знайшли свого підтвердження».
Наявна в матеріалах справи виписка по рахунку узгоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості і в сукупності з іншими доказами підтверджує заборгованість відповідача за виданим кредитом. Наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2 не спростований відповідачем, доказів погашення заборгованості нею не надано, а тому колегія суддів вважає доведеним, що станом на 23 листопада 2023 року відповідач мала заборгованість перед банком. З огляду на вищенаведене, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача заявленої позивачем суми заборгованості є правильним та ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи відповідача про неналежність повідомлення її про час та місце розгляду справи судом першої інстанції підлягають відхиленню.
За статтею 190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.
Відповідно до частини 5 статті 272 ЦПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За частиною 6 статті 272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною 1 статті 130 ЦПК України, у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Колегією суддів установлено, що згідно сформованої судом першої інстанції відповіді № 621968 від 19 березня 2024 року, відповідач ОСОБА_2 з 07 жовтня 2021 року має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».
Ухвала Ковельського міськрайонного суду Волинської області про відкриття провадження у справі від 19 березня 2024 року та позовної заяви АТ «Райффайзен Банк» з додатками в цій справі доставлені до Електронного кабінету відповідача у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» 19 березня 2024 року о 23 год 04 хв (вважаються врученими 20 березня 2024 року), а також були надіслані судом першої інстанції на адресу реєстрації місця проживання відповідача засобами поштового зв'язку, однак на такому поштовому відправленні проставлено 09 квітня 2024 року відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Не зважаючи на одержання відповідачем у приміщенні суду примірника позовної з додатками та ухвали про відкриття провадження за її зверненням 07 травня 2024 року (про що міститься її власноручна розписка на супровідному листі від 20 березня 2024 року), такі процесуальні документи вважаються врученими належним чином відповідно до правил, встановлених статтями 190, 272 ЦПК України.
Судові повістки про виклик в судові засідання, призначені на 10 год 00 хв 24 квітня 2024 року, на 09 год 00 хв 10 червня 2024 року доставлені до Електронного кабінету відповідача 21 березня 2024 року та 20 травня 2024 року відповідно, що свідчить про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
За частиною 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розгляд судом справи за відсутності належним чином повідомленого відповідача, з огляду на розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, не суперечить нормам цивільного процесуального права.
Крім того, колегія суддів зауважує, що рішення в цій справі постановлено судом першої інстанції в судовому засіданні 10 червня 2024 року за відсутності учасників справи.
Відповідно до правил, встановлених частиною 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
За частиною 6 статті 259 ЦПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Зі змісту резолютивної частини рішення суду встановлено, що повне судове рішення складено 14 червня 2024 року, що відповідає даті ухвалення судом такого рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судове рішення в цій справі було ухвалене в судовому засіданні 14 червня 2024 року, про час та місце проведення якого відповідач не була належним чином повідомлена, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм процесуального права, тому на увагу не заслуговують.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2024 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді