28 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №620/6156/24
адміністративне провадження № К/990/40888/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 620/6156/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 3), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу у період з 01.02.2020 по 31.03.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок за період з 01.02.2020 по 08.05.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок за період з 09.05.2021 по 31.03.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 08.05.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021 відповідно; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 з 09.05.2021 по 20.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023 відповідно; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 08.05.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2020 та станом на 01.01.2021 відповідно; зобов'язано військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 з 09.05.2021 по 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023 відповідно. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, військова частина НОМЕР_1 звернулася через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" не встановлено.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року відкрито провадження у справі № 620/6156/24 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення на момент надання вказаних видів допомог.
За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій установлено, що з матеріалів справи грошова допомога на оздоровлення виплачувалась позивачу в липні 2020 року, жовтні 2021, липні 2022 року, вересні 2023 та березні 2024; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалася: в листопаді 2020 року, грудні 2021 року та грудні 2022 року.
При цьому, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що 12.05.2023 в Постанову №704 було внесено зміни, які набрали чинності 20.05.2023, та викладено пункт 4 в наступній редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Суди також врахували, що відповідно до положень розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачуються виходячи з розміру грошового забезпечення на час звільнення з військової служби. Таким чином, оскільки позивача звільнено зі служби 29.03.2024, розмір грошового забезпечення, грошових компенсацій за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, визначається, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, які розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023, як помилково вважав позивач.
При цьому, судами попередніх інстанцій враховано, що військова частиною НОМЕР_2 знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3 . Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, щодо грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, останні підлягають перерахунку та виплаті за 2020, 2021 та 2022 роки.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
При цьому, Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 700/668/16-а (спір щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру»), оскільки висновки, викладені у цій справі, стосуються оцінки Судом інших правовідносин із застосуванням положень законодавства, які не є застосовними до правовідносин щодо яких виник спір у цій справі.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 620/6156/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк