Справа № 560/1544/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
25 жовтня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.04.2024 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 16.01.2024 №13, прийняте відносно ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 12.01.2024 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 № 3723-XIІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" ( від 16 грудня 1993 № 3723-XII) виходячи з заробітної плати, вказаної у довідках від 11.01.2024 №71-Ф, №69-Ф, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (з урахуванням раніше проведених виплат).
Не погодившись з судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтуванні доводів апеляційних скарг апелянти посилаєтьсяю на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_1 з 16.03.2018 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, отримуючи пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-VI.
12.01.2024 позивачка звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про перерахунок пенсії у зв'язку з переходом на пенсію за іншим законом, у якій просила перевести на пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про державну службу". До заяви додала довідки про складові заробітної плати, видані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за №71-Ф, №69-Ф від 11.01.2024.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 16.01.2024 №13 позивачці відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, оскільки призначення пенсії по інвалідності цим Законом не передбачено. Про прийняте рішення позивачку інформовано листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.01.2024 № 2198/03-16.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV:
- особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років; або
- особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
Судом встановлено, що другу групу інвалідності позивачці встановлено 16.03.2018 (довідка МСЕК серії АВ № 1092576 від 16.03.2018).
Із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.02.2001 вбачається, що ОСОБА_1 у період, коли їй було встановлено інвалідність, працювала на посаді провідного спеціаліста відділу з питань виплати пенсії №2 управління з питань виплати пенсії в управлінні Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому.
Стаж державної служби ОСОБА_1 відповідно до даних трудової книжки становить понад 10 років, що підтверджується й іншими матеріалами справи.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області є необґрунтованим. Під час розгляду справи відповідачі не довели відсутність у позивачки права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
П.6 ч.1 ст. 92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
До 01.01.2016 суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу" (далі Закон №3723).
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон № 3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII втратив чинність.
Так, пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст.37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст.37 Закону № 3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), за останньою зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII. Також, пенсія державного службовця призначається і особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2019 року за результатами апеляційного перегляду рішення Верховного Суду 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Отже, не зважаючи на те, що з 01.06.2016 Закон України від 16.12.1993 № 3723 "Про державну службу" втратив чинність, після вказаної дати особи, що працювали на державній службі за наявності передбачених ст.37 цього закону підстав, мають право на пенсію державного службовця.
Як слідує з матеріалів справи, другу групу інвалідності позивачці встановлено 16.03.2018 (довідка МСЕК серії АВ № 1092576 від 16.03.2018).
Із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.02.2001 вбачається, що ОСОБА_1 у період, коли їй було встановлено інвалідність, працювала на посаді провідного спеціаліста відділу з питань виплати пенсії №2 управління з питань виплати пенсії в управлінні Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому.
Стаж державної служби ОСОБА_1 відповідно до даних трудової книжки становить понад 10 років, що підтверджується й іншими матеріалами справи.
Відтак, колегія суддів доходить до переконання, що право позивача на обчислення пенсії згідно Закону України "Про державну службу" та право вимагати такого обчислення встановлено законом, і воно не залежить від позиції відповідача, який будучи суб'єктом владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для пенсіонера тлумаченню законодавства України.
В той же час, колегія суддів звертає увагу, що за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє останній після призначення пенсії, перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за іншим законом.
Відтак, враховуючи проаналізовані норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області є необґрунтованим. Під час розгляду справи відповідачі не довели відсутність у позивачки права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
При цьому, судова колегія відзначає, що позивачем було надано пенсійному органу довідки про складові заробітної плати затвердженого зразка, передбаченого постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 і будь-яких доказів того, що надані позивачем довідки не відповідають вимогам Постанови № 1-3, Порядку № 622 відповідачем не надано.
У контексті оцінки доводів апеляційних скарг колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг відповідачів отримали достатню оцінку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.