29 жовтня 2024 року
м. Чернівці
справа № 727/4606/24
провадження № 22-ц/822/930/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
секретар Факас А. В.
позивач Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 вересня 2024 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Гавалешко П. С.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (далі АТ «ТАСКОМБАНК») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 01 грудня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2586382-512 про надання кредиту готівкою на власні потреби.
Відповідно до пункту 2.1 розділу 1 договору ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 87 701 гривні шляхом перерахування на поточний рахунок відповідачки № НОМЕР_1 .
Відповідно до змісту кредитного договору та умов паспорту споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка Максимум», кредитування відповідача здійснювалось на наступних умовах: строк кредитування 60 місяців; цільове призначення кредиту: на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі (споживчі цілі); розмір процентної ставки за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 2,5% щомісячно.
Згідно з пункту 5 розділу 2 кредитного договору відповідач підтверджує, що ознайомлена зі змістом заяви-договору з всіма додатками до нього та повністю з ним згідна.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти в обсязі, обумовленому кредитним договором, які отримані останнім у передбачений кредитним договором спосіб, що підтверджується відповідними виписками по особовому рахунку.
Однак, позичальником було порушено умови кредитного договору, а саме пункт 2.5 розділу 2 кредитного договору, де вказано, що відповідач зобов'язався повертати кредит щомісячно згідно графіку.
Отже, через неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, станом на 30 квітня 2024 року у ОСОБА_1 виникла загальна заборгованість у розмірі 122 903 гривень 39 копійок, з яких заборгованість по тілу кредиту - 76 865 гривень 83 копійки, заборгованість по процентах - 48 037 гривень 56 копійок.
Зазначену суму заборгованості АТ «ТАСКОМБАНК» просило стягнути з відповідачки ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 вересня 2024 року позов АТ «ТАСКОМБАНК» задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 122 903 гривні 39 копійок.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 59320 гривні 02 копійки, з яких заборгованість по тілу кредиту - 59 312 гривень 82 копійки, заборгованість по процентах - 7 гривень 20 копійок.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що через важкі життєві обставини та скрутний матеріальний стан, не в повній мірі сплачувала регулярні платежі передбачені зазначеним договором та графіком платежів, в результаті чого відповідачка допустила прострочення повернення кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість за Кредитним договором.
Вказує, що суд першої інстанції, не врахував, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували правомірність нарахування банком щомісячної комісії, зокрема переліку таких послуг, а також доказів погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що зазначена позивачем у спірному розрахунку заборгованості по кредитному договору № 2586382-512 від 01 грудня 2021 року заборгованість у вигляді щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,5% не повинна братись судом до уваги, а кошти, що були сплачені відповідачкою в розрахунок вищевказаної комісії повинні бути зараховані їй в рахунок оплати суми основного боргу (тіла кредиту).
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
01 грудня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було підписано договір про надання споживчого кредиту № 2586382-512 (а.с. 5-8).
ОСОБА_1 надано кредит шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок у сумі 87 701 гривня строком на 60 місяців.
Сторонами погоджено сплату процентів за користування кредитом у сумі 0,001% річних та комісію за обслуговування кредиту в розмірі 2,50% на місяць від основної суми кредиту (пункт 1 договору).
У договорі № 2586382-512 про надання споживчого кредиту сторони домовилися про те, що:
- позичальник доручив банку перерахувати кредитні кошти на поточний рахунок № НОМЕР_2 , операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів (пункт 1.2.5);
- клієнт просила надати кредит, згідно з інформацією, наведеною в договорі та зобов'язалася повертати кредит щомісячно згідно графіку, передбаченого додатком № 1 до договору, що є її невід'ємною частиною, та який був підписаний ОСОБА_1 Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку №1 до цієї Заяви договору (пункти 3.1.2, 3.1.4);
ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена зі змістом цієї заяви-договору, Договору зі всіма додатками до нього та повністю з ними згодна. Умови заяви-договору є зрозумілими для неї, обов'язковими для виконання та заперечення щодо них відсутні(пункт 2.1, 2.2).
Оскільки ОСОБА_1 порушила свої зобов'язання щодо сплати коштів у порядку та строки, встановлені договором, АТ «ТАСКОМБАНК» визнав строк повного виконання зобов'язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов'язання), та 08 грудня 2023 року надіслав відповідачу вимогу про дострокове погашення усієї суми боргу (а.с. 50).
З дослідженого судом розрахунку заборгованості, встановлено, що банком було нараховано до сплати заборгованість станом на 30 квітня 2024 року в сумі 122 903 гривні 39 копійок, з яких: 76 865 гривень 83 копійки - заборгованість за кредитом; 46 030 гривень 36 копійок - заборгованість за комісією; 07 гривень 20 копійок - заборгованість за процентами (а.с. 19).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 2 192 гривні 53 копійки щомісяця;
- в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
За змістом частин 1-3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору № 2586382-512 від 01 грудня 2021 року (а.с. 5-8), що має відображення у розрахунку заборгованості за договором (а.с. 19). Отже, в порушення умов кредитного договору, відповідач зобов'язання за вказаним вище договором не виконав.
Факт наявності заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачем не оспорюється. Водночас спірним є правомірність щомісячного нарахування банком комісії за обслуговування кредитом.
Колегія суддів, надаючи правову оцінку нарахуванню банком комісії за обслуговування кредитом у розмірі 2,5% відповідно до пункту 1.4 договору № 2586382-512 від 01 грудня 2021 року, виходить із наступного.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Як зазначалось вище, у частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1, 2 статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1,2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «ТАСКОМБАНК» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому колегія суддів приходить до висновку, що положення кредитного договору (пункт 1.4 договору) щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»;
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 січня 2024 року в справі 727/5461/23, від 09 жовтня 2024 року в справі 582/202/22.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року, де стороною у справі було АТ «ТАСКОМБАНК», надавалась оцінка умовам договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту 2,90% на місяць від основної суми кредиту.
Зокрема Верховний Суд звернув увагу на те, що, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за договором № 2586382-512 від 01 грудня 2021 року (а.с. 19), вбачається що банк здійснив нарахування комісії за обслуговування кредитом у сумі 63 583 гривні 37 копійок за період з 01 грудня 2021 року по 11 квітня 2024 року, а відповідачем здійснено часткову оплату відповідної заборгованості у сумі 17 553 гривні 01 копійка.
Також відповідно до вказаного розрахунку, заборгованість за тілом кредиту становить 76 865 гривень 83 копійки, і який відповідачем у цій частині не оспорюється.
З урахуванням висновків суду про нікчемність умов договору № 2586382-512 від 01 грудня 2021 року в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту, грошові кошти, сплачені відповідачем, у сумі 17 553 гривні 01 копійка підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за кредитом.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки відповідачем наявність заборгованості за процентами у розмірі 07 гривень 20 копійок не оспорюється, рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованості за кредитним договором в сумі 59 320 гривень 02 копійки, з яких 59 312 гривень 82 копійки (76 865,83 (заборгованість за кредитом) - 17 553,01 (сплачена відповідачем комісія за обслуговування кредитом) - заборгованість за кредитом; 07 гривень 20 копійок - заборгованість за процентами.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись із позовом у цій справі позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача у сумі 122 903 гривні 39 копійок, з яких: 76 865 гривень 83 копійки - заборгованість за кредитом; 46 030 гривень 36 копійок - заборгованість за комісією; 07 гривень 20 копійок - заборгованість за процентами.
Судовий збір за подання позову у справі сплачено позивачем у сумі 3 028 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 3519 від 30 квітня 2024 року (а.с. 4).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України про судовий збір сплатила 4 542 гривні (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги), що підтверджується квитанцією від 01 жовтня 2024 року (а.с. 87).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог на загальну суму 59 320 гривень 02 копійки, що у відсотковому співвідношенні становить 48,26% від загальної ціни позову (59 320,02 / 122 903,39 х 100%), з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 461 гривню 31 копійку (3 028 х 48,26%) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви.
Колегія суддів, прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а тому з позивача на користь відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (51,74%) слід стягнути 2 350 гривень 03 копійки (4 542 * 51,74%) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Також слід провести взаємозалік судових витрат за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги, які в результаті стягнути з позивача на користь відповідача в сумі 888 гривень 72 копійки (2 350,03 - 1 461,31).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її в редакції цієї постанови.
Також слід змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її в наступній редакції.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 59 320 гривень 02 копійки, з яких 59 312 гривень 82 копійки - заборгованість за кредитом; 07 гривень 20 копійок - заборгованість за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 вересня 2024 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
Змінити резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 вересня 2024 року, виклавши її в наступній редакції.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 59 320 (п'ятдесят дев'ять тисяч триста двадцять) гривень 02 копійки, з яких: 59 312 гривень 82 копійки - заборгованість за кредитом; 07 гривень 20 копійок - заборгованість за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути із Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 888 (вісімсот вісімдесят вісім) гривень 72 копійки.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 30 жовтня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді : Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА