29 жовтня 2024 року м. Чернівці
справа № 724/2779/23
провадження №22-ц/822/309/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.
секретар Бугай В.М.
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заяву обґрунтовано наступним. 05.06.2015 року він уклав шлюб із ОСОБА_2 , про що було зроблено актовий запис № 05. Від спільного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .
З початку 2023 року подружжя припинили шлюбні відносини. Причиною цього були конфлікти та сварки, численні непорозуміння. Сторони спільно не проживають, кожен живе своїм життям та своїми особистими інтересами. Фактично сім'я припинила своє існування. Діти проживають із заявником. Заявник вказує, що самостійно утримує дітей. Встановлення даного факту необхідно заявнику для захисту прав самих дітей та можливості переміщення дітей без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає разом із ними; для зняття реєстрації місця проживання та реєстрації дітей за новим місцем проживання; для можливості забезпечити дітям відпочинок за кордоном; для супроводу дітей за кордоном, а також для перетину кордону з дітьми.
Заявник просив встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено.
Встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що заявник на даний час проходить дійсну військову службу, його конституційні права та свободи певним чином обмежені та фактичне місце перебування закріплене за військовою частиною, тому при встановленні факту спільного проживання дітей з батьком суд не мав належних підстав для вирішення цього питання, оскільки позивач не має фізичної можливості проживати разом з неповнолітніми дітьми.
Звертаючись до суду, заявник мав на меті встановлення даного факту для захисту прав самих дітей та можливості переміщення дітей без документального оформлення згоди від матері, яка проживає разом із ними; для зняття реєстрації місця проживання та реєстрації дітей за новим місцем проживання; для можливості забезпечити дітям відпочинок за кордоном; для супроводу дітей за кордом, а також для перетину кордону з дітьми. Після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог, заявник подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової частини на підставі даного рішення.
Апелянт зазначає, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків.
Позов про самостійне виховання дітей у цій справі фактично пред'явлений військовослужбовцем з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 05.06.2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.
Від шлюбу у сторін народилися діти : ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 .
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 14.06.2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано та дітей залишено на самостійному утриманні, виховані та проживанні разом з батьком.
Відповідно до довідки № 343 від 13.07.2023 року та довідки № 343 від 13.07.2023 року до складу сім'ї ОСОБА_1 входять діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 21.11.2023 року № 773 та № 344 від 13.07.2023 року комісією встановлено, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходяться на самостійному утримані, вихованні батька та з ним проживають.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 55, 129 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституцією України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. ч.1, 2, 4, 5 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у його резолютивній частині суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст.6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 16 червня 2022 року №10 солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації та зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення на посаду стрільця - санітара стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
10 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_4 , у якому просив звільнити його з військової службі на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із сімейними обставинами.
Відповідно ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема у зв'язку із самостійним виховання дитини віком до 18 років.
Отже, в результаті ухвалення судового рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, суд вирішив питання щодо обов'язку військової частини звільнити заявника з військової служби, та законного інтересу військової частини у проходженні ОСОБА_1 військової служби в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п.5 ч. 2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просив встановити факт самостійного виховання дітей. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дітей.
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст.157 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. ст. 150 СК, 157 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
З огляду на викладене, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Звертаючись із заявою ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей.
Так ст.165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дітей та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування, відповідно до положень ст.19 СК України.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком, не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дітей.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, вимоги заявлені ОСОБА_1 у цій справі можуть вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей за загальним правилом у позовному провадженні.
Частиною 6 ст. 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що він має право подати в суд позов до ОСОБА_2 на загальних підставах.
Апелянт в апеляційній скарзі просить постановити окрему ухвалу. Колегія суддів щодо постановлення окремої ухвали зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц зазначено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина 1 статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
Відповідно до ч.10 ст.262 ЦПК України, суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц зазначено, що посилання в касаційній скарзі на не постановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, однак це не є підставою для постановлення окремої ухвали.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст. статті 374 ЦПК України є підставою для скасування рішення та залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, з підстав передбачених ч.6 ст.294, ч.4 ст.315 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2023 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Судді І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
М.І. Кулянда