29 жовтня 2024 року
м. Чернівці
справа № 727/11689/23
провадження № 22-ц/822/926/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К.
секретар Факас А. В.
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 липня 2024 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Бойко М. Є.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося до суду з позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 грудня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний договір № 5182705 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 25 000 гривень строком на 14 днів з можливістю пролонгації строку кредитування. Договір було автоматично пролонговано на 90 календарних днів поспіль.
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило права грошової вимоги за кредитним договором, укладеним із відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».
Відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на дату звернення до суду в нього виникла заборгованість в сумі 78 656 гривень 51 копійка, з яких: 25 000 грн - сума кредиту; 37 525 гривень - проценти за користування кредитом, 13 130 гривень 31 копійка - інфляційні втрати, 3 001 гривня 20 копійок - 3% річних.
З врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14 березня 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 62 525 гривень, з яких: 25 000 гривень - заборгованість за кредитом; 37 525 гривень - проценти за користування кредитом, а також понесені судові витрати на оплату судового збору та правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 5182705 від 07 грудня 2021 року в сумі 62 525 гривень, з яких: 25 000 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 37 525 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 5182705 від 07 грудня 2021 року в сумі 31 650 гривень, з яких: 25 000 гривень - заборгованість за кредитом, 6 650 гривень - проценти за користування кредитом.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи.
Посилається на те, що 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким частину 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено абзацом другим і відповідно до якого у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, вважає, що оскільки станом на дату набрання чинності Законом № 3498-IX, зобов'язання за договором № 5182705 про надання споживчого кредиту не виконане, а отже положення частину 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX застосовується до спірних правовідносин.
Вважає, що умови кредитного договору № 5182705 року у частині автопролонгації строку кредитування є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків споживача, і є нікчемними відповідно до закону.
Додатково вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження згоди ОСОБА_1 на автопролонгації строку дії кредитного договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом після 21 грудня 2021 року задоволенню не підлягають.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», в інтересах якого діє ОСОБА_3 , подало відзив на апеляційну скаргу.
Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено наявність між сторонами кредитних правовідносин, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором та наявність у нього заборгованості.
Просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 гривень.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
07 грудня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір № 5182705 про надання споживчого кредиту зі сплатою відсотків 1,90% в день в межах строку кредитування (том 1, а.с. 33-37).
У договорі зазначено, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М356052 07 грудня 2021 року
Відповідач підтвердив, що перед укладенням кредитного договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана в частині 1, 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на веб-сайті. Також відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на веб-сайті та затверджені наказом № 53-ОД від 16 січня 2020, повністю розуміє їх, погоджується із ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (пункт 10.8. кредитного договору).
У таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (графік платежів), що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 5182705 від 07 грудня 2021 року (том 1, а.с. 38) визначено детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів (п. 1.4. кредитного договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору від 07 грудня 2021 року кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно пункту 2.1 договору (пункт 2.4 договору).
Листом генерального директора ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» від 04 травня 2023 року вих. № 2635 ТОВ «Авентус Україна» повідомлено про успішність наступної операції згідно з договором з ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 08 липня 2020 року: 1031310154 на суму 25 000 гривень 07/12/2021 року о 18 год. 21 хв., номер замовлення 25546096 номер картки: НОМЕР_2 ; статус «прийнято» (том 1, а.с. 29, 30).
З довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 26 березня 2024 року вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 07 грудня 2021 року здійснено переказ коштів на суму 25 000 грн. Зазначене підтверджується і випискою банку по цьому рахунку (том 1, а.с. 212).
18 квітня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 18.04/23-Ф, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, у тому числі стосовно відповідача ОСОБА_1 (том 1, а.с. 24-28).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення повідомлення на електрону пошту F.ANDR/VL@GMAIL.COM, зазначену при укладенні кредитного договору.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону, з огляду на наступне.
Щодо укладення договору про споживний кредит № 5182705 від 07 грудня 2021 року
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Матеріалами справи підтверджується, що договір про надання споживчого кредиту № 5182705 від 07 грудня 2021 року укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку кредитодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатору (М356052), та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (а.с. 33-37).
Із копії кредитного договору № 5182705 вбачається, що відповідач ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши ТОВ «Авентус Україна» свої персональні дані, подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Ідентифікація позичальника як споживача фінансових послуг на веб-сайті товариства проведена відповідно до закону, оскільки ОСОБА_1 передав кредитору персональні дані паспорта, ідентифікаційного номера, дані банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номер телефону, адресу електронної пошти.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Також з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема довідки АТ КБ «Приватбанк» від 26 березня 2024, підтверджується обставина переказу ОСОБА_1 07 грудня 2021 року коштів на суму 25 000 гривень (том, а.с. 212).
Щодо строку кредитування відповідно до умов договору про споживний кредит № 5182705 від 07 грудня 2021 року та визначення суми заборгованості, яка підлягає стягненню
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);
- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права з урахуванням фактичних обставин справи та характеру спірних правовідносин колегія судів виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1.4 Кредитного договору № 5182705 від 07 грудня 2021 року передбачено, що строк кредиту складає 14 днів.
Відповідно до пункту 1.5.1 договору, стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до пункту 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до пункту 4.3 договору.
Пунктом 4.2.1 кредитного договору передбачено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн. може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пункту 4.2.2 договору.
Пунктом 4.2.3 кредитного договору встановлено, що кредитодавець має право, але не обов'язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені споживачем товариству в особистому кабінеті/зазначені в договорі.
Відповідно до пункту 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один календарний день , що слідує за закінченням такого строку, але не більше ніж 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пунктів 4.2.2 - 4.2.4 договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
За змістом пункту 4.3.2 споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пункті 4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому пунктом 4.2.Договору.
За викладеного, колегія судів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у спірному випадку строк кредитування пролонгувався та максимально міг бути продовженим на 90 днів
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору про споживчий кредит № 5182705 від 07 грудня 2021 року сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Враховуючи наведені вище обставини колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про відсутність факту погодження ОСОБА_1 умов продовження строку кредитування і здійснення кредитодавцем нарахування процентів поза строком кредитування.
При визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача колегія суддів, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував умови договору про споживний кредит № 5182705 від 07 грудня 2021 року та має заборгованість за кредитним договором у сумі 62 525 гривень, з яких: 25 000 гривень - заборгованість за кредитом; 37 525 гривень - проценти за користування кредитом
Вказаний розрахунок перевірений судом і відповідачем не спростований, контррозрахунок не наданий.
Щодо аргументів відповідача про несправедливість умов договору про споживний кредит № 5182705 від 07 грудня 2021 року
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначалось вище істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
За положеннями абзацу 2 частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначній спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір № 5182705 від 07 грудня 2021 року підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими позивач погодився, підписавши договір, і додаткових вимог щодо цих умов він не заявляв.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції чинній на момент укладення договору, забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону.
Також частинами 5, 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції чинній на момент укладення договору, передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року в справі № 727/5461/23 вказав на те, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким частину 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено абзацом другим і відповідно до якого у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто, відповідно до положень частину 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX продовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент укладення договору, так і на момент закінчення строку кредитування, положення договору, передбачені пунктами 4.3.1-4.3.2 щодо автопролонгації, не суперечили чинній редакції частини 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а в Прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 3498-IX встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Також відхиляючи доводи апеляційної скарги про несправедливість умов договору, колегія суддів звертає увагу на те, що вимога про визнання недійсними умов кредитного договору № 5182705 від 07 грудня 2021 року як таких, що обмежують права споживача і є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем не заявлялась і не є предметом позову.
Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 3-5 статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
До відзиву на апеляційну скаргу представником позивача адвокатом Крюковою М. В. на підтвердження понесених відповідних судових витрат на професійну правничу допомогу надано ордер серії АН № 1525407 від 18 жовтня 2024 року та звіт про надання правової допомоги від 17 жовтня 2024 року, в якому було вказані наступні послуги: правова експертиза документів та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 ; подання до суду відзиву на апеляційну скаргу ( загалом 4 години) - 8 000 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був ознайомлений з відзивом на апеляційну скаргу та надав до суду відповідь на відзив, який не містить заперечень щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Однак, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року в справі № 712/4126/22.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Оскільки відповідач не звертався з клопотанням про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 липня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 29 жовтня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді : Наталія ПОЛОВІНКІНА
Наталія Височанська