Іменем України
29 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 619/2034/24
провадження № 22-ц/818/3412/24
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Василенко Таміли Володимирівни на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2024 року, постановлене суддею Овсянніковим В.С.
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, житловою площею 13,5 кв.м., загальною площею 32,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та залишити за відповідачем право власності на автомобіль JEEP COMPASS, 2019 року випуску, з об'ємом двигуна 2360 куб.см, держ.номер НОМЕР_1 , а також стягнути з відповідача витрати за сплату судового збору у розмірі 1 928 гривень 62 копійки.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, житловою площею 13,5 кв.м., загальною площею 32,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, житловою площею 13,5 кв.м., загальною площею 32,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 , право власності на автомобіль JEEP моделі COMPASS 2360, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , компенсацію за частку вартості у праві спільної сумісної власності за транспортний засіб JEEP моделі COMPASS 2360, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 у розмірі 305 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , витрати за сплату судового збору у розмірі розмірі 1928 гривень 62 копійки.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Василенко Т.В. просить рішення суду першої інстанції змінити, визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 та залишити за відповідачем право власності на автомобіль JEEP COMPASS, 2019 року. Вирішити питання щодо судового збору.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; наголошує, що суд самостійно змінив спосіб захисту та вийшов за межі заявлених вимог. Позивачка обрала найбільш оптимальний спосіб захисту, а саме їй у володіння слід залишити будинок, а відповідачу автомобіль, який перебуває у його користуванні.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Суд вважав за необхідне в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та за Федіком право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями за кожним, оскільки згоди подружжя щодо іншого варіанту розподілу нерухомого майна та компенсації немає. Оскільки автомобіль є неподільною річчю, то з урахуванням вимог позивача в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_2 слід визнати право власності на автомобіль JEEP моделі COMPASS, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 , та стягнути з ОСОБА_2 компенсацію половини вартості автомобіля, на користь позивачки.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано 17.11.2011 Відділом Державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1997.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.12.2023 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, на підставі рішення суду у цивільній справі №619/5201/23 (а.с. 12).
20.11.2013 за час перебування у шлюбі на ім'я ОСОБА_1 було придбано житловий будинок з надвірними будівлями, житловою площею 13,5 кв.м., загальною площею 32,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 20.11.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Димовою С.С. №456 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-18).
На підтвердження вартості житлового будинку позивачкою надано довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 12.03.2024 (Відповідно до порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку) за № 201-20240912-0007477348), згідно якої оціночна вартість спірного об'єкта оцінки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 становить 241 077,49 гривень, оціночна вартість поліпшень розрахована на суму 84 400,12 гривень, оціночна вартість земельної ділянки - 156 677,37 гривень, виконаного сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 (код ЄДПОУ: НОМЕР_3 ) (а.с. 14)
Згідно відповіді начальника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області (філія ГСЦ МВС) від 19.01.2024 року № 31/20-229 на адвокатський запит, транспортний засіб JEEP COMPASS, 2019 року випуску, з об'ємом двигуна 2360 куб.см, № кузова 3C4NJDBBXLT100641, державний номерний знак НОМЕР_1 , який привезений з-за кордону по посвідченню митниці (ТСЦ 6342) з 21.08.2021 зареєстрований на ОСОБА_2 (а.с. 10).
Згідно довідки про найбільш вірогідну мінімальну ціну продажу рухомого майна виконаного сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 (код ЄДПОУ: НОМЕР_3 ), а саме колісного транспортного засобу марки JEEP моделі COMPASS, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 - становить 610 000,00 гривень (а.с. 13).
Звертаючись до суду із позовом, позивачка посилалась на те, що вона особисто користується будинком, а відповідач мешкає у іншому місці. Тому просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на спільний житловий будинок, а за відповідачем визнати право власності на автомобіль, оскільки саме він ним користується, що на її думку було найкращім та співмірним варіантом поділу майна.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України, де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно дост. 61 СК Україниоб'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно достатті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено устатті 69 СК України.
Відповідно до частини першоїстатті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи
Згідно з ч.1ст.71 Сімейного кодексу Українимайно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі (частина 1статті 71 СК України), а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, другастатті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частини 4, 5ст.71 .СК України)
У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватисястаття 365 ЦК України, за наявності для цього відповідних підстав суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно достатті 60 Сімейного кодексу України(даліСК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20 (провадження № 61-1714св22), від 17 січня 2024 рокуу справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23).
Таким чином посилання в апеляційній скарзі на те, що суд вийшов за межі позовних вимог спростовується положеннями закону.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, що мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною другою статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
ОСОБА_2 у своєму відзиві категорично заперечував проти порядку поділу майна, про який просить позивач, а саме виділення позивачці житлового будинку вцілому.
Відповідно до частини першої статті 70СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Суд обґрунтовано дійшов висновку, що житловий будинок слід поділити між подружжям в рівних частках, тобто по частині кожному. При цьому оскільки позивачка зазначила, що автомобіль перебуває у користуванні відповідача, вона автомобілем не користується та фактично потреби в ньому не має, оскільки автомобіль є неподільною річчю, то на її користь слід стягнути частину його вартості.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги інтереси як позивача, так і відповідача та на з урахування вимог закону здійснив поділ майна подружжя.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Василенко Таміли Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 30.10.2024